Статьи по растениеводческим темам

Найважливіші апробаційні ознаки саджанців і маточно-живцевих дерев сортів яблуні

Ступінь прояву апробаційних ознак маточно-живцевих дерев і одно-дворічних саджанців яблуні варіює в досить широких межах залежно від родючості ґрунтів (особливо від ступеня забезпеченості їх азотом), агротехніки й погодних умов вегетаційного періоду. Тому найбільш надійні результати при апробації, як вважають сучасні сортознавці, дає використання всього комплексу апробаційних ознак, що доповнюють і уточнюють один одного.

Вибір відмінних ознак - найвідповідальніший і творчий момент апробації. Кожне насадження вимагає індивідуального підходу, обумовленого, насамперед, сортовим складом. Вдалий вибір основних апробаційних ознак дозволяє значно підвищити продуктивність роботи.

Використання для визначення сортів їхніх біологічних особливостей (відміна у строках розпускання бруньок, здерев’яніння пагонів, стійкість до грибних хвороб) звичайно підвищує надійність і продуктивність апробації.

У різних зонах України плодові розсадники випускають одно - або дворічний посадковий матеріал яблуні. Помологічні ознаки тих і інших збігаються в однорічних окулянтів і центральних провідниках дворічок. Ознаки пагона – єдині при визначенні сорту в розсаднику. Типові сортові ознаки більш чітко виражені в центрального пагона дворічок (провідника) у порівнянні з бічними.

Завдяки сильному росту пагонів у розсаднику сортові ознаки рослин виражені дещо інакше, ніж у саду: листя, як правило, буває набагато крупніше, форма їх ближче до округлої, зазубреність країв більш виразна, нерівності поверхні виявляються більш рельєфними, прилистки - довші й ширші. Зовнішній вигляд рослин у розсаднику спочатку може здатися незвичайним для сорту, однак більша чіткість ознак при сильному рості, суворо вертикальному положенні й одномірності пагонів виразніше характеризує сортові ознаки рослин.

Неможливо або дуже важко буває розрізнити близькі сорти, що мають єдине клонове походження та є ідентичні за ознаками вегетативних ор­ганів, наприклад, Джонаголд і Декоста, Делішес і Ред Делішес.

За висотою саджанці яблуні у розсаднику поділяють на 3 групи з урахуванням типу підщепи:

- сильнорослі – середня висота рослин понад 150 см;

- середньорослі – середня висота рослин 120-150 см;

- слаборослі – середня висота рослин менше 120 см.

Міжвузля довжиною до 20 мм вважають короткими, 21-26 мм – середніми, більше 26 мм – довгими.

Однорідність саджанців визначається за висотою, ступенем і характером їх розвитку й оцінюється як висока (однорідність більше 75%), середня й низька (менше 50%).

Кривизна стовбура сильна, коли відстань від осі стовбура до прямої лінії, проведеної від місця окулірування до початку основних скелетних гілок крони становить 7 см і більше, середня, слабка (зазначена відстань до 3 см), кривизна відсутня, тобто стовбур прямий.

Такі ознаки, як форма крони, пробуджуваність бруньок, тип галуження, характер росту, довжина й кут відходження бічних пагонів ураховуються, як правило, у дворічних саджанців. В окремих сортів яблуні їх можна враховувати й в однорічних рослин.

Форма крони у саджанців може бути вузька (щільна, вузьколійкоподібна, що має здебільшого малий гострий кут відходження нижніх гілок), лійкоподібна (широка або широколійкоподібна, з середнім або широким кутом відходження нижніх пагонів), розлога, веретеноподібна (нижні пагони відходять під прямим кутом), широкорозлога (нижні пагони відходять під тупим і рідко під прямим кутом, потім обвисають).

Розрізняють пагоноутворювальну здатність сильну (до 10 і більше сильних пагонів, що становить 40-50% числа пророслих бруньок), середню (від 5 до 7 довгих ростових пагонів), слабку (розвивається 2-3 пагони, рідко 4-5).

Збудливість бруньок визначається як сильна (пробудилося більше 30% бруньок), середня, слабка (пробудилося близько 10% бруньок).

Оцінюють кут відходження тих бічних пагонів, що розташовані нижче верхніх 1-3 (верхні 1-3 пагона, що йдуть слідом за провідником, у всіх сортів, як правило, мають гострий кут відходження й у даному визначенні не враховуються). Він буває гострий малий (до 40°), гострий середній (від 40°до 60°), гострий великий (від 60°до 85°), прямій (від 85°до 95°), тупий (більше 95°).

Бічні пагони вважають довгими, якщо їхня довжина більше 45 см, середні мають довжину від 45 до 20 см.

Товщину бічних пагонів визначають у середній частині. Товсті мають діаметр 4,1 мм і більше), середні від 2,5 до 4,0 мм, тонкі - до 2,5 мм.

Особливістю деяких сортів є наявність плодових утворень (розетки листків або короткі бічні розгалуження), які можуть розташовуватися у верхній, середній та нижній частинах пагона.

За характером росту розрізняють пагони прямі (рівні), колінчасті, вигнуті, дугасті в різному ступені - слабко, середньо й сильно.

Опушеність визначають, попередньо протерши міжвузля в середній частині сильних пагонів з південної сторони. Якщо колір забарвлення змінюється, опушення вважають сильним; при зміні тільки інтенсивності забарвлення – опушення середнє; при слабкому опушенні інтенсивність забарвлення змінюється незначно; неопушеними (голими) вважають пагони, у яких після протирання кори її забарвлення не змінюється.

Рослини у розсаднику, особливо дворічки, мають чітко виражене забарвлення кори, що буває оранжево-жовтим, бурим, зеленувато-бурим, ясно-коричневим, темно-коричневим, сірувато-коричневим, червонувато-коричневим. При цьому біля основи пагона колір кори як правило світліший, ніж у середній його частині.

Сочевички визначають також у середній зоні пагона. Вони бувають втиснуті, опуклі, на рівні поверхні. За кількістю їх може бути багато, середньо, мало, відсутні. До великих відносять сочевички довжиною більше 2 мм, середні мають розмір від 1 до 2 мм, дрібні до 1 мм. За формою сочевички поділяють на округлі, овальні, подовжені.

Бруньки характеризують як великі, якщо ширина їхньої основи майже дорівнює діаметру пагона, середні й дрібні (ширина основи менше ½ діаметра пагона).

За формою розрізняють конічні усічено-, вузько-, ширококонічні, округлі, конічні з округлою верхівкою бруньки. За характером розміщення на пагоні бруньки бувають притиснуті (по всій довжині щільно стикаються з поверхнею пагона), що відстоять слабо - під кутом до 30° до вісі пагона, середньо - до 60°, сильно - більше 60°. Відзначають також опушення бруньок – сильне, середнє, слабке, відсутнє та їх забарвлення (коричневі, зелені, червонуваті).

Лист. Величину листка, як правило, визначають візуально, рідше біометрично). Листки бувають дуже великі, великі, середні, дрібні, дуже дрібні. Визначаючи розмір листка, слід користуватися даними, що наведено у таблиці.

1. Класифікація листків яблуні за величиною.

Величина

Довжина, см

Ширина, см

Дуже великі

Великі

Середні

Дрібні

Дуже дрібні

більше 9,5

8,5-9,5

7,5-8,5

6,5-7,5

менше 6,5

більше 7,5

7,0-7,5

6,5-7,0

6,0-6,5

менше 6,0

Форма листка залежить від співвідношення довжини та ширини (індекса) і може бути округлою (індекс менше 1,25), подовженою (індекс більше 1,55), довгастою (1,45-1,55), яйцеподібною (довжина листка більша за ширину в 1,5 раза), зворотно-яйцеподібною (найбільший діаметр ближче до верхівки), подовжено-яйцеподібною (довжина листка більша за ширину вдвічі і найменший діаметр ближче до основи).

Забарвлення поверхні листка визначають окомірно або за шкалою кольорів і характеризують її як світло-зелену, зелену, темно-зелену, яскраво-зелену, тьмяно-зелену.

Основу листка характеризують як плоску (широка, рівна), округлу, загострену (дугоподібна) й серцеподібну, тобто з помітною виїмкою в місці з'єднання листкової пластинки із черешком.

Кінчик листка (іноді його називають носиком) може бути довгий (вузький, сильно відтягнутий від широкої листової пластинки), шпичастий (), середній, маленький (слабкий, із плавним переходом від листкової пластинки).

Край листка може бути рівним або хвилястим. Хвилястість визначають як слібку, якщо вона представлена 1-2 хвилями, середню – 3-4 хвилі, сильну – більше 4-х хвиль.

Розрізняють наступні види зазубреності краю листкової пластинки: (найбільш характерна зазубреність відзначається в середній частині листкової пластинки) городчата (зубчики заокруглені), пильчата (зубчики гострі), сегментована (різні за висотою зубці об'єднані в один багатозубчатий сегмент), війчата, пільчато-городчаста (рис ). В окремих випадках відзначають величину зубчиків. Вони можуть бути великі, середні й дрібні.

Жилкування (нервація) визначають у порівнянні з іншими сортами як велике, середнє, дрібне.

Опушеність верхньої й нижньої сторін листкової пластинки характеризують як сильну (повстяну), середню, слабку і відсутню. У відмінних ознаках можна відзначити опушення як суцільне або розташоване лише по жилках. В окремих сортів гарною відмінною ознакою на противагу опушенню слугує блиск поверхні листової пластинки. Відмічають також і матову поверхню листка.

Характер поверхні листкової пластинки визначається наявністю або відсутністю на ній нерівностей. Розрізняють сорти із гладкою поверхнею листкової пластинки, зморшкуватою, горбистою, ямчатою. В останньому випадку лист може бути слабко-, середньо - і сильноямчатим.

На листках деяких сортозразків яблуні відзначають лопаті та ступінь їх розвитку (слабка, середня, сильна) та вказують у якого числа листів вони присутні – в більшості або у поодиноких.

Складеність по головній (середній) жилці характеризується як відсутня (листкова пластинка гладенька, рівна й перебуває в одній площині з головною жилкою), слабка (складеність убік верхньої частини листка від 175 до 150°), середня (від 140 до 120°), сильна (менше 110°). У рідких випадках лист складається у зворотну сторону, тобто краї листкової пластинки опущені донизу. При цьому листкова пластинка стосовно головної жилки никне так сильно, що утворюється гостре ребро («кіль»). Для окремих сортів "кіль" є гарною відмітною ознакою. В одних сортів половинки листка можуть бути підняті по всій довжині й поверхні, в інших - піднятий тільки край листка.

Положення листової пластинки визначають в середній частині вертикально зростаючого пагона. Воно характеризується кутом, що утворюється між розташованою вище віссю пагона, і прямою, яка проходить через кінчик та основу листкової пластинки. Остання може утворювати по відношенню до пагона малий гострий кут (до 30°), середній гострий (від 30 до 60°), великий гострий (від 60 до 85°), прямий, малий тупий (від 95 до 120°), середній тупий (від 120 до 150°) і великий тупий (від 150 до 175°). Положення листкової пластинки може бути паралельним вісі пагона.

Зігнутість листкової пластинки характеризують як відсутню, слабку (якщо радіус вигину листкової пластинки 20 см і більше), середню і сильну (радіус вигину 8 - 10 см і менше).

Черешок листа може бути дуже довгим (більше довжини листкової пластинки), довгим (від 1/2 до всієї довжини листкової пластинки), середнім (від 1/2 до 1/3 довжини листкової пластинки), коротким (від 1/3 до 1/5 довжини листкової пластинки), дуже коротким (менше 1/5 довжини листкової пластинки).

За товщиною розрізняють товстий черешок (більше 1,6 мм у діаметрі), середній і тонкий (тонше 1 мм). Відзначають опушеність черешка як відсутню, слабку, середню, сильну, а також його забарвлення (зелене, сірувато-зелене, рожеве, темно-червоне, фіолетове – проявляється більш інтенсивно біля основи).

Біля основи черешка з обох його сторін розвиваються прилистки, які, залежно від сорту, різняться за формою й величиною, причому чим могутніші пагони, тим прилистки крупніші. За формою прилистки бувають овальними, ланцетними, вузьколанцетними, широколанцетними, шаблеподібними, напівмісячними, серпоподібними, шилоподібними й нитковидними, за розміром - довгими (від 1 см і більше), середніми (від 0,5 до 1,0 см) і дрібними (менше 0,5 см).

Основні морфологічні ознаки сортів у маточно-живцевому саду такі ж, як і у саджанців. Відмінність полягає у розташуванні пагонів, формі крони та її розмірі. Маточно-живцеві дерева формуються по-різному: плодоносні – як промислові зі сферичною кроною, елітні (інтенсивні) – у вигляді низькоштамбового куща, перещеплені – з компактною округлою кроною, яка утворюється пагонами, що відростають від коротких пеньків, лугового типу – з багаторічним горизонтальним стовбуром, на пеньках якого відростають горизонтальні пагони.

Пагони у кроні маточно-живцевого дерева розташовуються вертикально, нахилено під кутом від вертикалі і горизонтально. Горизонтальні пагони, як правило, не зрізаються в якості живців, а слугують для нормальної життєдіяльності дерева та підготовки його до перезимівлі.

Форма крони маточно-живцевого дерева поділяється на округлу, плоско-округлу, широкоовальну, пірамідальну, зворотньопірамідальну, широко-пірамідальну. За ступенем загущеності вона може бути слабо-, середньо - і сильно загущена. За розміром крона варіює від компактної (до 3 м3 у віці максимальної продуктивності дерева на сильнорослій підщепі), середньої (3-4 м3) до великої (більше 4 м3).

Живці вважаються довгими, якщо їх довжина більше 60 см, середніми – 40-60 см і короткими – менше 40 см.

За діаметром живці поділяються на тонкі (менше 6 мм), середні (6-8 мм) та товсті (більше 8 мм).

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

По темам:

История Украины

Культурология

Высшая математика

Информатика

Охотоведение

Статистика

География

Военная наука

Английский язык

Генетика

Разное

Технологиеские темы

Украинский язык

Филология

Философия

Химия

Экология

Социология

Физическое воспитание

Растениевосдство

Педагогика

История

Психология

Религиоведение

Плодоводство

Экономические темы

Бухгалтерские темы

Маркетинг

Иностранные языки

Ветеринарная медицина

Технические темы

Землеустройство

Медицинские темы

Творчество

Лесное и парковое хозяйство

Агрономия

Преподавателям

Юридические темы