Статьи по растениеводческим темам

Морфологічні ознаки саджанців і живців яблуні районованих та перспективних сортів. Посібник для апробаторів

 

Апробація та порядок її проведення

Апробаційні ознаки саджанців і маточно-живцевих дерев сортів яблуні

Кондратенко Т. Є., Кузьмінець О. М., Хом’як М. Я. Київ - 2007

У посібнику представлено інформацію щодо історії робіт класиків-помологів з вивчення морфологічних ознак вегетативних органів одно-дворічних плодових рослин. Викладено положення про апробацію сортів плодових культур. Подано докладний опис морфологічних ознак вегетативних органів 1-2-річних саджанців і маточних рослин сортів яблуні, що введені в Держреєстр сортів рослин, як придатні для поширення в Україні, а також є перспективними.

Посібник розрахований на агрономів-розсадниководів, апробаторів, науковців, аспірантів, фермерів, викладачів і студентів вищих навчальних закладів, садівників-аматорів.

Укладачі – науковці Інституту садівництва Української академії аграрних наук та кафедри садівництва Національного аграрного університету – доктор сільськогосподарських наук Кондратенко Т. Є.; кандидат сільськогосподарських наук Кузьмінець О. М., науковий співробітник Хом’як М. Я.

Вступ

Основна роль у поліпшенні стану насаджень яблуні належить сортам. Нині у Державний реєстр сортів рослин України включено ряд нових сортів, що представляють практичний інтерес для вирощування у різних грунтово-кліматичних зонах України. Триває всебічне вивчення великої кількості нових сортів вітчизняної та зарубіжної селекції, серед яких буде виявлено перспективні для введення в «Держреєстр».

Вирощування високоякісного посадкового матеріалу яблуні направлено на одержання чистосортних саджанців, оскільки тільки у закладених ними насадженнях реалізуються біологічний і технологічний потенціал сорту. Важливою ланкою у вирощуванні чистосортного посадкового матеріалу є його апробація.

Питанням сортовизначення у розсаднику приділялося порівняно мало уваги доти, поки плодівництво носило аматорський і чисто споживчий характер. Необхідність у точному визначенні сорту виникла із становленням плодівництва промисловою галуззю. Закладання промислового саду повинно відбуватися обмеженою кількістю сортів, що передбачає повну сортову достовірність садивного матеріалу. Тому наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть розсадниководи України починають самі апробувати вирощуваний ними матеріал і гарантувати цим чистосортність саджанців. На сьогодні в Україні завдання апробації входять у систему державних обов'язкових заходів, що спрямовані на неухильне поліпшення справ у галузі садівництва.

В Інституті садівництва УААН за результатами багаторічного вивчення морфологічних особливостей відомих і нових сортів яблуні підготовлено посібник з їхньої апробації по вегетативних органах 1-2-річних саджанців і маточних рослин.

Посібник розрахований на агрономів-розсадниководів, апробаторів, науковців, аспірантів, фермерів, викладачів і студентів ВНЗ, садівників-аматорів, що мають відношення до вирощування посадкового матеріалу яблуні.

З історії вивчення морфологічних ознак вегетативних органів молодих рослин плодових культур

Основною умовою вдалого виробництва плодів К. П. Ланге ще на початку 30-х років минулого століття називав відповідний сортовий склад садів і достовірність окремого сорту. У той період питанню забезпечення правильного добору сортів і сортової чистоти молодих садів приділяли увагу ряд з'їздів і нарад. Воно висвітлювалося у всіх періодичних виданнях та вирішувалося шляхом організації відповідної апробації й контролю за сортовими якостями посадкового матеріалу.

Особливість яблуні полягає у вирощуванні одно - й дворічних саджанців у розсадниках, де їх сортовий опис є досить складним і трудомістким. Останній включає характеристику великої кількості ознак, – типових і відмінних між собою морфолого-ботанічного, біологічного, цитологічного, анатомічного та інших порядків.

Зазначені обставини змусили вирішувати питання, пов'язані із систематичним описом сортів, установленням їхніх відмінних ознак і, нарешті, з можливістю їхнього розпізнавання. У зв’язку з цим проведено багато робіт щодо встановлення сортових ознак у плодових дерев у молодому віці й визначення їхньої типовості і сталості у кожного окремого сорту.

Більшість праць класиків-помологів ХІХ сторіччя не містили будь-яких вказівок відносно особливостей вегетатив­них органів окремих сортів. Великі помологічні роботи Діля, Люкаса, Обердіка, Регеля, Мааса й ряду інших ґрунтувалися, головним чином, на основних ознаках плодів. Опис сорту, зазвичай, обмежувався описом дорослих плодоносних де­рев і, насамперед, ретельним описом плоду. Він був єдиним критерієм систематизації й відмінностей сортів один від одного.

Наприкінці XIX сторіччя до програми опису сортів включаються вегетативні органи. Так Люкас (1877) згадує про такі ознаки, як крона, гілки а листки, ще й розділяє на різні типи за формою. Більш пізні роботи з опису сортів наводять велику кількість ознак вегетативних органів, але не приділяють достатньої уваги їх характеристиці. Плід продовжував слугувати основним органом, за яким встановлювали відмінні ознаки сортів. Все ще не існувало наукових підходів щодо визначення типовості ознак та вивчення їхньої константності.

Корінні зміни в напрямку й методиці систематичних робіт по вивченню вегетативних органів плодових рослин, на думку К. П. Ланге (1931), відбулися на початку ХХ століття. Тоді з’явилися перші друковані праці американських дослідників з визначення сортів у розсаднику. Вони вперше представили основні відмінні ознаки між сортами плодових культур. Для їх опису У. Хедріком (1915) зі співробітниками застосовували докладні анкети з близько сотнею запитань, які стосувалися майже всіх морфологічних ознак молодого дерева. Нарешті зверталась увага на плодові дерева молодого віку.

Створення промислових садів на великих площах, що спостерігалося в колишній Росії на початку 20-го сторіччя, змусило приділити значну увагу сортовому складу насаджень і відповідним сортовим якостям посадкового матеріалу, вирощуваному в плодових розсадниках. Ріст кількості розсадників з великою виробничою потужністю вимагав організації й проведення апробаційних робіт з метою встановлення сортової достовірності кожної рослини. За повідомленням К. П. Ланге (1931), українські садівники також усвідомили необхідний зв'язок між сортовою достовірністю посадкового матеріалу й успіхом створеного саду. Таким чином, нові завдання стосовно організації великих садів і певна увага до чистосортності посадкового матеріалу сприяли проведенню дослідницьких і описових робіт в умовах розсадника.

I. Shaw (1914) одним з перших виконав роботу з вивчення ознак і опису молодих дерев різних сортів яблуні у розсаднику на дослідній станції штату Массачусетс. Автор базується на описі основного вегетативного органу молодого саджанця, яким є лист. При цьому зазначає, що лист має цілу низку більш дрібних елементів і постійних ознак, як черешок, прилистки, форма пластинки, її кінчик, вигин листа, зазубреність, забарвлення та ін. Результатами цієї праці користувалися на практиці, проводячи апробацію в розсадниках штату.

За прикладом роботи I. Shaw з'явилася праця W. Upshall’a (1926) з опису сортів сливи, груші й вишні. Автор представляє більш глибші характеристики сортів, де основною відмінною ознакою слугує лист і його дрібні елементи. Згадувані дослідники зовсім не з'ясовували питання про критичну оцінку основних ознак, на підставі яких проводили опис сортів і будували американські визначники. Їх роботи не містили у собі яких-небудь доказів типовості й константності описуваних ознак.

До початку ХХ століття російські та українські помологи й садівники вивчали та описували сортові характеристики за традиціями старої німецької школи. При цьому особливу увагу приділяли винятково плоду. Вперше повний опис усіх особливостей плодового дерева, в тому числі й морфологічних ознак вегетативних органів молодих рослин наведено в колективній праці «Атлас Плодів» за редакцією А. С. Гребницького (1903). Майже в цей час і дещо пізніше з’являються праці російських плодівників, що включають численні матеріали з опису сортів, які культивувалися на території тодішньої Росії. У «Генеральному каталозі» Л. П. Симиренко (1901) приділяє значну увагу біологічним особливостям рослин, ретельно описуючи їх сортові ознаки. Такі ж праці, як «Русские яблоки» М. Ритова (1914) і «Крымское промышленное плодоводство» Л. П. Симиренка (1912) базуються переважно на описі плоду.

Детальний опис сортів розпочато у роботі В. В. Пашкевича (1911), що містить основні принципи й положення, які повинні лягти в основу сортовивчення і сортоопису в плодівництві. Автор вказує на необхідність чіткого обліку всіх відмінних особливостей сортів, перелічує й ряд відмінних морфологічних ознак. Керуючись цією роботою, В. В. Знаменський (1922) описує промисловий сортимент яблуні, звертаючи особливу увагу на характеристику листа, розмежовуючи такі ознаки, як форма, забарвлення, положення, зубчатість краю та ін. На підставі опису, автором зроблено спробу створити визначник сортів.

У більш пізніх роботах В. Л. Симиренка (1930, 1995) і В. В. Пашкевича (1930) сорти описано докладно, з використанням усіх наявних наукових й літературних даних. У згаданих роботах детально зазначені ті шляхи, якими повинна йти вся помологічна робота й необхідні передумови до неї.

Одночасно російські науковці розробляють методики сортоопису. Так В. А. Петров (1927) враховує морфологічні ознаки квітки, листка, пагона, крони, плоду і біологічні особливості сорту. Він критично оцінює виявлені ознаки і за допомогою біометричної обробки матеріалу виводить постійні середні для листків рослин, що дозволило йому розрізнити дві групи сортів: перша має середню довжину черешка з невеликими листками, друга відзначається великими листками на коротких черешках.

Більш сучасну і конкретну методику встановлення типового листка в молодих дерев розробив С. І. Козьманов (1929). Виконуючи біометричний аналіз листків Дикої черешні і сорту Рання Марки, який полягав у варіаційній обробці даних довжини, ширини пластинки й черешка листка, автор встановив типовий лист. Останній розташовується трохи нижче середини пагона. Нижні листки й листки верхівки сильно варіюють за індексом форми і, за заключенням автора, не можуть бути типовими для сорту.

У роботах С. В. Країнського (1928) і К. Г. Карпухіної (1929) подано досить повний опис сортів. Так, перший автор наводить вичерпний опис сорту Ренет Шампанський, який на той час міг слугувати зразком для опису плодових дерев. К. Г. Карпухіною представлено повний опис північно-російських і іноземних сортів яблуні у дорослому віці, на підставі чого складено визначник 26 сортів.

Ґрунтовні дослідження з визначення типових морфологічних ознак у одно - дворічних дерев різних сортів яблуні і груші провів у 1929-1930 роках К. П. Ланге (1931) зі співробітниками Всеукраїнської Помологічної Книги НКЗС УРСР. Метою цих досліджень було виявлення конкретних типових характеристик для плодових рослин, визначення константності (постійності) ознак для всіх рослин одного сорту, вирощуваних у різних грунтово-кліматичних умовах. Роботою було охоплено лише сорти яблуні та груші, що мали промислове значення для України. Аналізу підлягали листки, викривлення стовбура, бічні гілкування, забарвлення кори. Дослідження показали, що найменшим варіюванням характеризувалися листки, розташовані в середній частині стовбура й трохи нижче, тобто саме вони є характерними для плодового саджанця. Форма листкової пластинки й зазубреність її країв є константними і не змінюються при вирощуванні окремих сортів яблуні і груші у різних грунтово-кліматичних зонах.

До найбільш виражених ознак, які можуть бути матеріалом для розпізнавання сортів, К. П. Ланге відносить такі: положення, форма та зазубреність краю листкової пластинки. До менш вагомих ознак, які можуть лише у деяких випадках характеризувати сорт, автор відносить колір листка і величину прилистків.

Положення листкової пластинки за К. П. Ланге (1931а) визначається співвідношенням її площини до головного нерва. Залежно від різного положення пластинки, листки можуть бути, по-різному вигнуті. Автором виділено наступні типи зігнутості листів, які виявилися постійними для рослин яблуні в різних кліматичних умовах:

- плоска листкова пластинка (перебуває в одній площині з головним нервом);

- зігнута по довжині головного нерва нагору. Розрізняють два ступеня цього положення пластинки – половинки зігнуті нагору сильно й слабко;

- зігнута по довжині нерва нагору, і в той же час, вся пластинка зігнута перпендикулярно до нерва вниз своїм кінчиком. У даному типі розрізняють форми, у яких пластинка плоска або майже плоска, але зігнута вниз;

- скручена по боках. Якщо ступінь скручування незначний, то лист хвилеподібний по краях. У випадку сильної скручуваності весь лист ніби звернутий у трубку.

Визначено, що форма листкової пластинки не змінюється в різних природних умовах вирощування плодового дерева і є цілком стійкою морфологічною ознакою. Автором запропоновано під час опису сортів вживати наступні форми листкової пластинки:

- округла – довжина пластинки дорівнює її ширині;

- еліпсоподібна – довжина пластинки перевищує ширину, причому остання перебуває посередині листкової пластинки;

- яйцеподібна – довжина пластинки перевищує ширину, причому остання розташовується ближче до основи листка;

- опукло-яйцеподібна – довжина пластинки перевищує ширину, але в меншому ступені, ніж у яйцеподібної форми;

- подовжено-яйцеподібна – довжина значно більша за ширину;

- обернено-яйцеподібна – найбільша ширина розташовується біля кінчика листа.

Опис зубчатості країв листка рекомендовано робити у середній його частині. Розрізняють наступні типи зубчатості:

- крупно-городчата – зубчики великі з тупим, округлим закінченням;

- дрібно-городчата – зубчики дрібні з тупим округлим закінченням;

- крупно-двічі-городчата – зубчики великі, з тупим закінченням, мають подвійний і навіть потрійний характер;

- дрібно-двічі-городчата – зубчики того ж характеру й форми, але дрібні;

- крупно-пильчата – зубчики великі із сильно загостреним закінченням;

- дрібно-пильчата – зубчики дрібні з сильно загостреним закінченням;

- крупно-двічі-пильчаті – зубчики великі з загостреним закінченням та мають подвійний і потрійний характер;

- дрібно-двічі-пильчата – зубчики того ж характеру й форми, але дрібні;

- пильчато-городчата – зубчики зі слабко загостреним, іноді округлим закінченням.

Крім вищенаведених, визначено сталість таких морфологічних ознак вегетативних органів плодових культур, як опушення пагону, наявність на корі сочевичок, їх розмір і кількість, форма бруньки та її положення по відношенню до пагону, поверхня листка, його складеність по головній жилці та хвилястість країв, форма основи і кінчика; довжина та забарвлення черешка, розмір, форма і забарвлення прилистків. З використанням вищенаведеного комплексу ознак, у 20-ті – на початку 30-х років минулого століття В. Л. Симиренко (1995) і К. П. Ланге (1931) описують однорічки деяких старих поширених і 30 стандартних (районованих) та 8 рекомендованих (перспективних) для України сортів яблуні.

У викривленні стовбура однорічного дерева К. П. Ланге (1931) запропонував розрізняти характер і силу кривизни. Під характером розуміється відхилення стовбура в окремих його частинах по відношенню до своєї вісі. Характер кривизни запропоновано виражати коефіцієнтом (К), що показує відношення різниці між дійсною висотою стовбура а1 і спроектованою висотою а2: тобто за формулою:

Визначено, що мало виражений характер кривизни стовбура яблуні має коефіцієнт до 1,3; середньо виражений - 1,3-2,8 і сильно виражений – більше 2,8.

Сила кривизни (С) показує відносне відхилення стовбура від вертикального напрямку. Вона вимірюється від­ношенням відстані між основою стовбура й кінцем опущеної перпендикулярно лінії від верхівки стовбура до поверхні ґрунту (а3) й спроектованою висотою (а2):

До сортів зі слабкою кривизною стовбура відносять такі, для яких С менше 10, середньою – С дорівнює 10-15 і сильною – С перевищує 15.

В. Л. Симиренко (1995) і К. П. Ланге (1931) було також встановлено, що кількість бічних розгалужень є характерною ознакою для окремих сортів яблуні в умовах України. Сорти цієї культури за спроможністю однорічок утворювати бічні гілки автори запропонували поділити на три групи:

- сорти, що не гілкуються – із числом бічних пагонів менше 1,5;

- сорти, які мало гілкуються – із числом бічних пагонів від 1,5 до 4;

- сорти, що добре гілкуються – із числом бічних пагонів більше 4.

В процесі розробки методики виявлено, що забарвлення кори молодих рослин яблуні є сортовою і сталою ознакою. Типовим для сорту є забарвлення кори в середній зоні стовбура з тіньового боку.

Пізніше на основі цих методичних робіт було складено декілька «ключів-визначників» для апробації основних вирощуваних сортів, підготовлено «широкі уніфіковані класифікатори СЕВ» роду Prunus L (Витковский В. Л. и др., 1988), роду Cerasis Mill (Юшев A. A. и др., 1989), а також роду Malus L (Пономаренко В. В. и др., 1984), декілька інструкцій та методичних рекомендацій щодо проведення апробації сортів плодових культур (Метлицкий О. З. и др., 1994; Ярославцева Н. И. и др., 1987; Джигадло Е. Н. и др., 2003; Кохловская З. А. и др.., 2003), «Определитель сортов яблони в саду и в питомнике» (Семакин В. П., Осипова З. В., 1967), «Определитель сортов яблони Европейской части СССР» (Седов Е. Н. и др., 1991), Полный сортовой каталог России (Исачкин А. В. и др., 2001), сучасна «Помологія» у п’яти томах (1992-2005), «Практикум з помології» (Кондратенко Т. Є., 2000).

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

По темам:

История Украины

Культурология

Высшая математика

Информатика

Охотоведение

Статистика

География

Военная наука

Английский язык

Генетика

Разное

Технологиеские темы

Украинский язык

Филология

Философия

Химия

Экология

Социология

Физическое воспитание

Растениевосдство

Педагогика

История

Психология

Религиоведение

Плодоводство

Экономические темы

Бухгалтерские темы

Маркетинг

Иностранные языки

Ветеринарная медицина

Технические темы

Землеустройство

Медицинские темы

Творчество

Лесное и парковое хозяйство

Агрономия

Преподавателям

Юридические темы