Статьи по педагогике

Технологія формування та реалізації ключових компетентностей у підготовці майбутніх агрономів за умови впровадження соціогуманітарної складової

Нерух Н. В. доцент кафедри мовної та психолого-педагогічної підготовки, канд. пед. наук.

У даній статті представлено бачення компетентностного підходу у формуванні майбутнього фахівця-агронома в контексті реалізації базової соціогуманітарної складової, сприяючої мобілізації активної життєвої позиції, реалізації гуманістичних цінностей.

Компетентнісний підхід у сучасній освіті є злободенною темою і вивчається протягом останніх десятиліть вченими, дослідниками, педагогами всього світу.

Згідно з визначенням конференції ЮНЕСКО, поняття «компетентності» трактується як здатність застосувати знання та вміння, ефективно й творчо, в міжособистісних відносинах – ситуаціях, що передбачають взаємодію з іншими людьми в соціальному контексті так само, як і в професійних ситуаціях. Компетентність – поняття, що логічно походить від ставлення до цінностей та від умінь до знань.

Згідно з визначення Міжнародного департаменту стандартів, поняття компетентності визначається спроможністю кваліфіковано провадити, виконувати завдання або роботу. При цьому поняття компетентності містить набір знань, навичок і ставлення, що дають змогу особистості ефективно діяти або виконувати певні функції, спрямовані на досягнення певних стандартів у професійній галузі або певній діяльності.

Експерти «DeSeCo» стверджують, що компетентність – здатність успішно задовольняти індивідуальні та соціальні потреби, діяти й виконувати поставлені завдання. Кожна компетентність побудована на поєднанні взаємовідповідних пізнавальних ставлення і практичних навичок, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, знань і вмінь, всього того, що можна мобілізувати для активної дії.

Міжнародна комісія Ради Європи запропонувала визначення компетентності як загальні, або ключові, вміння, базові вміння, фундаментальні шляхи навчання, ключові кваліфікації, кроснавчальні вміння або навички, ключові уявлення, опори або опорні знання.

Точка зору Пометун О. І. полягає в тому, що компетентність – спеціально структуровані (організовані) набори знань, умінь, навичок і ставлень, що їх набувають у процесі навчання. Вони дозволяють людині визначати та розв‘язувати проблеми, характерні для певної сфери діяльності, незалежно від контексту. Отже, компетентність – це результативно-діяльнісна характеристика освіти.

Шишов С. та Кальней В. вважають, що компетентність – це здатність діяти на основі здобутих знань: готовність до цілепокладання, до оцінювання, до дії, до рефлексії.

Аграрна освіта тим більше переймається визначенням компетентності навчання, оскільки опікується формуванням фахівців, здатних якісно працювати в агропромисловому комплексі, тому базується на компетентнісно орієнтованому змісті підготовки студентів профільних ВНЗ. Таким чином, можемо визначити, що компетентність у визначеній галузі – це поєднання відповідних знань і здібностей, базових умінь, фундаментальних шляхів навчання, ключових кваліфікацій, що дозволяють обґрунтовано судити про цю сферу й ефективно діяти в ній, дозволяють людині розуміти, тобто ідентифікувати та оцінювати в різних контекстах проблеми, що є характерними для різних сфер діяльності. Це здатність до цільового осмисленого застосування комплексу знань, умінь і способів діяльності стосовно визначеного міждисциплінарного кола питань, здатність успішно задовольняти індивідуальні та соціальні потреби, діяти й виконувати поставлені завдання. Таким чином, поєднання взаємовідповідних пізнавальних ставлень і практичних навичок, цінностей дає змогу особистості ефективно діяти або виконувати певні функції, спрямовані на досягнення певних стандартів у професійній галузі, передбачає взаємодію з іншими людьми в соціальному контексті так само, як і в професійних ситуаціях.

Відомі російські педагоги Краєвський В. В., Хуторський А. В. також узагальнюють вже галузеве, але безвідносне до конкретного фаху, визначення: компетентність у визначеній галузі – це поєднання відповідних знань і здібностей, що дозволяють обґрунтовано судити про цю сферу й ефективно діяти в ній. Здатність до цільового осмисленого застосування комплексу знань, умінь і способів діяльності стосовно визначеного міждисциплінарного кола питань. [2]

Ключові компетентності пов’язують воєдино особистісне і соціальне в освіті, відбивають комплексне оволодіння сукупністю способів діяльностей, що створює передумови для індикаторів їх вимірювання; вони виявляються не взагалі, а в конкретній справі чи ситуації. Їх набуває молода людина не лише під час вивчення предметів, групи предметів, але й засобами неформальної освіти, внаслідок впливу середовища тощо. [3]

Дійдемо висновку, що ключові компетентності мають бути сприятливими для всіх членів суспільства, тобто відповідними всім незалежно від статі, класу, раси, культури, сімейного стану та мови. Окрім того, ключові компетентності мають бути узгодженими не тільки з етнічними, економічними та культурними цінностями й конвенціями відповідного суспільства, а й відповідати пріоритетам та цілям освіти і носити особистісно орієнтований характер.

Перелік ключових компетентностей бачення українських педагогів включає такі предметні компетенції:

1. Вміння вчитись.

2. Загальнокультурна.

3. Громадянська.

4. Підприємницька.

5. Соціальна.

6. Компетентності з інформаційно-комп’ютерних технологій.

7. Здоров`язберігаюча (табл. 1).

Таблиця 1. Сутність ключових компетентностей (теоретичне узагальнення)

Зарубіжні науковці

Експерти OECP

Міжнародні організації

OECD

Ключові компетентності – сприяють досягненню успіхів у житті, підвищенню якості суспільних інститутів, відповідають багатоманітним сферам життя; створення умов набуття ключових компетентностей : сприятиме продуктивності та конкурентоспроможності людини на ринку праці; скороченню безробіття; розвиткові середовища для інноваційних перетворень.

Ключові компетентності – відбуваються на фундаментальному рівні, враховуючи актуальні світоглядні ідеї щодо суспільства й індивідуума та їх взаємодії; враховується вплив культурного й інших контекстів суспільства, країни; соціальний статус.

Ключові компетентності мають бути сприятливими для всіх членів суспільства, тобто відповідними всім незалежно від статі, класу, раси, культури, сімейного стану та мови. Окрім того, ключові компетентності мають бути узгодженими не тільки з етнічними, економічними та культурними цінностями й конвенціями відповідного суспільства, а й відповідати пріоритетам та цілям освіти і носити особистісно орієнтований характер.

Ключові компетентності – становлять основний набір найзагальніших понять, які слід деталізувати в комплекс знань, умінь, навичок, цінностей та відношень за навчальними галузями й життєвими сферами школярів.

Трьома категоріями ключових компетентностей як концептуальної бази стали:

– автономна діяльність;

– інтерактивне використання засобів;

– вміння функціонувати в соціально гетерогенних групах.

Вимірюється функціональна грамотність (під якою розуміється здатність чітко та кваліфіковано виконувати професійні функції) як невіддільного складника компетентнісної моделі молодої особистості.

Якщо ми розглянемо типові програми фахової підготовки студентів спеціальності «Агрономія», то виявимо таку закономірність (мета аналізу – проаналізувати зміст дисциплін, що виносяться на Державну атестацію):

1. Технологія виробництва плодів, ягід і овочів – передбачено вивчення студентами біологічних основ плодових, овочевих і ягідних культур, ролі і факторів зовнішнього середовища в житті рослин, технології вирощування високоякісного садивного матеріалу; закладання та догляд за інтенсивними садами, ягідниками і виноградниками; ознайомлення з основами сортознавства; декоративне садівництво та набуття практичних умінь і навичок з плодівництва, отримання практичних умінь і навичок з овочівництва та плодівництва.

2. Технологія зберігання та первинної переробки продукції рослинництва (як складова Державного іспиту) – вивчає технології післязбиральної обробки зернових, зернобобових, олійних, цукрового буряку тощо, короткочасного і тривалого зберігання, основ переробки, і є заключною після вивчення технології вирощування зернових, зернобобових, технічних, круп`яних, овочевих, плодово-ягідних культур.

3. Розсадництво – формує у майбутніх фахівців технологічну підготовку з виробництва саджанців плодових і ягідних культур, що є основою забезпечення галузі плодівництва якісним садивним матеріалом.

4. Механізація і автоматизація сільського господарства (як складова Державного іспиту) – вивчає загальну будову сільськогосподарських машин, основні техніко-економічні показники, способи визначення і усунення несправностей машин тощо.

Цей перелік можна було б продовжувати і далі, але однозначність, що прослідковується тільки у фаховій підготовці, тільки фахових вимог “знати”, “вміти” дозволяє уявити фахівця тільки як професіонала, що має вузькоспеціальну підготовку.

Разом з тим, для визначення ключових компетентностей агронома звернемося до блоків дисциплін, що формують вихідні якості, що повинні відповідати вимогам освітньо-кваліфікаційної характеристики та освітньо-професійної програми.

Більш детально зупинимося на блоках умінь і навиків, що розкривають особистісно-ціннісні орієнтації майбутнього фахівця:

Блок 1

Фахівець повинен вміти:

Визначати роль людського фактора в історії, давати різнобічну характеристику історичним особам; вміти аргументовано, на основі історичних фактів, відстоювати власні погляди на ту чи іншу проблем (курсив наш).

Визначати проблеми розвитку культури українського народу в контексті світової культури, а також аналізувати культури народів в їхньому взаємозв`язку; реалізувати одержані знання з культурології для формування особистості в умовах розмаїття культур (що особливо актуально для Криму).

Володіти культурою діалогу та полілогу; здійснювати аналіз і коригувати тексти відповідно до норм української літературної мови; сприймати, відтворювати і створювати наукові фахові тексти та різноманітні професійні документи; брати участь у процесі ділового спілкування; готуватися до публічного виступу і публічно виступати; дотримуватися етикету ділового спілкування.

Описувати враження, події, мрії, сподівання, амбіції та стисло обґрунтовувати думки та плани =>соціально-відтворювальна функція.

Блок 2

Фахівець повинен вміти:

Розрізняти специфіку світобачення і світорозуміння кожної культурно-історичної епохи; аргументовано відстоювати власні погляди на ту чи іншу проблему, толерантно ставитись до протилежних думок.

Сприяти правильному формуванню і всебічному розвитку організму.

Свідомо керувати своїми емоціями; аналізувати вплив емоцій на спілкування, поведінку. Застосовувати знання для аналізу власної особистості.

Свідомо оцінити власну позицію як одну із складових суспільних відносин; обґрунтувати можливість і необхідність альтернативних шляхів вирішення актуальних проблем сьогодення. => особистісно-ціннісна функція.

Блок 3

Фахівець повинен вміти:

Вільно користуватися нормативно-правовою базою у професіональній діяльності; мати практичні навички організації трудових правовідносин на підприємстві; визначати та розв`язувати трудові суперечки; організовувати та ефективно здійснювати підприємницьку діяльність в обраній сфері.

Аргументовано відстоювати свою світоглядну та громадську позицію; збагачувати власну духовну культуру шляхом самоосвіти; творчо працювати над поглибленням культурно-освітніх знань (курсив наш)

Сприяти розв`язанню міжособистісних та трудових конфліктів. =>організаційно-управлінська функція (рис.1).

Таким чином, маємо ті вимоги до вміння реалізовувати фахові знання, що формують не просто спеціаліста-агронома, а особистість, яка може реалізувати свої знання в галузі.

Маючи пов`язуючим елементом блоків дисциплін інтегроване міжпредметне заняття, бачимо взаємопроникнення умінь та навиків соціогуманітарної складової, природничо-наукової та спеціальної підготовки, при цьому кожний наступний блок на щабель вище попереднього, що свідчить про наступність розвитку та формування потрібних функцій.

Доречне в нашому дослідженні і посилання на ключові компетентності, визначені українськими педагогами. Розуміючи та підтримуючи єдність міжнародної спільноти та українських педагогів щодо категорій ключових компетентностей, пропонуємо долучити до предметних компетентностей галузеві компетентності, а саме:

Рис. 1. Інтегрована схема реалізації соціогуманітарної складової в підготовці агронома

Модуль фахової підготовки – виробничі компетенції.

Модуль соціогуманітарної складової – особистісно-ціннісні, соціально-відтворювальні, організаційно-управлінські компетентності.

При цьому, відповідно до вимог освітньо-кваліфікаційної характеристики, з класичними теоретичними визначниками співпадають такі предметні компетентності: громадянська, загальнокультурна, підприємницька, компетентності з ІКТ, здоров`язберігаюча.

Таким чином, визначення галузевих предметних компетентностей відповідає як вимогам соціогуманітарної складової в аграрній освіті, так і вимогам освітньо-кваліфікаційної характеристики спеціальності ″Агрономія″. При цьому запропонована нами схема формування ключових компетентностей має багато спільного з класичними схемами і ґрунтовними теоретичними дослідженнями.

Отже, слід зробити наступні висновки:

- ключові компетентності мають бути сприятливими для всіх членів суспільства та мають бути узгодженими не тільки з етнічними, економічними та культурними цінностями й конвенціями відповідного суспільства, а й відповідати пріоритетам та цілям освіти і носити особистісно орієнтований характер;

- реалізація у навчально-виховному процесі галузевих предметних компетенцій дозволяє реалізувати вимоги освітньо-кваліфікаційної характеристики і програми відповідно до сучасних вимог виробництва;

- для формування конкурентоздатного фахівця слід використовувати інтегровану схему реалізації соціогуманітарної складової в професійній аграрній освіті;

- системність та наступність процесу навчання забезпечують відповідність підготовки фахівця спеціальності ″Агрономія″ Державним стандартам.

Список литературы

1. Бібік Н. М. Компетентнісний підхід: рефлексивний аналіз застосування. Компетентнісний підхід у сучасні освіті: світовий досвід та українські перспективи; Бібліотека з освітньої політики/ Під заг. ред. О. В. Овчарук. – К.: «К. І.С.», 2004. – 112 с.

2. Краевский В. В., Хуторской А. В. Предметное и общепредметное в общеобразовательных стандартах//Педагогика. – 2003. – № 3 – С. 3-10.

3. Ruchen, Dominique S. Key Competencies for a Successful Life and Well-Functioning Society. 2003. Hogrefe & Huber Publishers, Germany. – C.65-67.

Аннотация

В данной статье представлено видение компетентностного подхода в формировании будущего специалиста-агронома в контексте реализации базовой социогуманитарной составляющей, способствующей мобилизации активной жизненной позиции, реализации гуманистических ценностей.

Summary

In this research the problems of formation of humanistic orientation and professional competencies of future agronomists in the process of study of sociohumanitarian disciplines are considered. There pedagogical conditions are proposed, in which can be actualized humanistic orientation of the students of agronomic specialties and improved the model of educational, and qualificational characteristic of agronomist.

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить