Лекции по лесному хозяйству

Ліси Українських Карпат - Типологічна характеристика

Карпати — найбільш лісистий регіон. Вони займають 7,4 % тери­торії України, на якій зосереджено 20 % лісів республіки. Лісистість Карпат (40,2 %) у 2,5 рази перевищує цей показник по країні. Тут ростуть 70 видів деревних порід і 110 чагарникових. В лісах Карпат переважають насадження смереки (41 %), бука (35 %), дуба (9 %), ялиці (4 %). Інші листяні й хвойні породи (сосна, береза, вільха, ясен, клен) займають 6 % площі всіх лісів.

Карпати характеризуються великим діапазоном висот, наявністю схилів різної експозиції, грунтів різної потужності й родючості, ма­ють всі передумови для формування різноманітних типів лісу. В гру­дах і сугрудках формуються такі групи типів: у дубових лісах — діб­рови і судіброви, в ялицевих — яличини і суяличини, в букових — бучини і субучини, у смерекових — смеречини (рамені) і сусмеречи-ни (сурамені) тощо. Наявність постійної домішки у корінних наса­дженнях дає можливість виділити такі типи лісу, як ялицеві діброви, ялиново-букові суяличини, якщо домішки немає, то виділяють чисті рамені, бучини і т. п. типи лісу. Нині в Карпатах виділено понад 78 типів лісу (3. Ю. Герушинський, 1988), які для господарських цілей об'єднуються у групи, підгрупи. При вивченні типологічної ха­рактеристики Карпат ми також будемо їх групувати (враховуючи гірський рельєф) і описувати за вертикальними поясами.

У долинах і передгір'ях Закарпаття та Прикарпаття ростуть ду­бові ліси. У передгірському поясі Закарпаття переважають наса­дження дуба звичайного й скельного. Нижня їх межа проходить на висоті 150—200 м, верхня — до 600 м н. р. м. Дубові ліси мають багату рослинність. Крім дуба тут ростуть бук, граб, липа, а у воло­гих місцях — ясен, ільм, в'яз, берека та ін. Підлісок утворюють лі­щина, свидина, бірючина звичайна, клен татарський, глід, кизил. Трав'янистий покрив представлений мегатрофами, зірочником, маре­ною запашною, копитняком, зеленчуком, анемоною, дріоптерисом чоловічим тощо. На глибоких свіжих і вологих грунтах у верхній межі поясу дубових лісів ростуть високопродуктивні буково-дубові деревостани, де бук поступово витісняє дуб. Тільки на південних схилах великої крутизни з кам'янистими грунтами дуб стійкіший і утворює чисті деревостани низької продуктивності (IV—V боніте­тів). В таких місцях дуб скельний піднімається до 900—1000 м н. р. м.

Уч Прикарпатті дуб звичайний росте на висоті 450—500 м н. р. м. У складі дубових лісів Прикарпаття крім вказаних вище порід трап­ляються ялиця біла, бук, а на окремих ділянках — і смерека. Тут найбільші у республіці ділянки тису (урочища Княждвір Коломий­ського лісокомбінату). У підліску немає таких характерних для За­карпаття теплолюбних рослин, як кизил, бірючина, інші чагарники. У Закарпатській низовині (150—200 м н. р. м.) і передгірських рівнинах Прикарпаття (250—400 м н. р. м.) переважають вологі грабові діброви (Dz), які займають рівні понижені місця на суглинистих опідзолених грунтах. У мікропониженнях фрагментами ви­ступають і сирі грабові діброви (D4).

Продуктивність дуба у вологих грабових дібровах характеризує­ться найвищим бонітетом (І—Iа). Перший ярус утворюють ясен, явір, клен гостролистий, липа, подекуди — бук, а другий — граб. У багатьох лісництвах, особливо на Закарпатті, у цьому типі лісу переважають майже чисті дубові насадження штучного походження або сформовані неправильно проведеними рубками догляду.

У північно-західному Прикарпатті крім грабових дібров пошире­ні вологі ялицеві діброви і судіброви (до 400—500 мір. м,), вище їх змінюють дубові яличники. Найпоширеніші вологі ялицеві дібро­ви і судіброви на середньопідзолистих, глибоких, тяжких суглинках, часто поверхнево оглеєних. Похідні деревостани представлені чисти­ми яличниками.

Деревостан у вологій діброві двоярусний: у першому ростуть дуб звичайний і ялиця біла І бонітету, у другому — ялиця біла з доміш­кою граба, клена гостролистого. Підліску немає, а у трав'яному по­криві переважають вологолюбні мегатрофи.

У Закарпатському передгір'ї на буроземних грунтах сформувалися грабові й букові діброви та судіброви з дубом скельним. Свіжі грабові судіброви (Сг) Закарпаття мають невеликі площі південних схилів середньої крутизни з неглибокими буроземними грунтами. У деревостані переважає дуб скельний (II бонітету), рідше — зви­чайний з домішкою граба, черешні, береки, осики, груші, берези, клена польового; у підліску — ліщина, крушина ламка, свидина, глід, шипшина, кизил.

Свіжі букові і грабово-букові судіброви розташовуються вище грабових судібров, на схилах середньої крутизни з буроземними зми­тими грунтами. Головна порода — дуб скельний II бонітету, а також дуб звичайний, бук, граб, черешня, береза, верба козяча, подекуди берека, клен польовий, осика. Підлісок слабко розвинутий (глід, сви­дина, ліщина).

Букові діброви (Бг) займають пологі схили з глибокими грунта­ми, утворюють високопродуктивні деревостани. Трапляються вологі букові судіброви і діброви на пологих схилах північних і східних експозицій з буроземними грунтами. У складі насаджень — дуб скельний І—II бонітетів з домішкою бука, граба, берези, осики, вер­би козячої, береки, вільхи чорної, липи, клена гостролистого. Підлі­сок рідкий з крушини ламкої, бруслини європейської, вовчого лика, горобини, ліщини. Трав'яний покрив утворюють мегатрофи — зелен­чук, зірочник, маренка запашна, рідше — ломиніс, плющ.

На північному макросхилі у Прикарпатті умови різноманітніші: тут формуються ялицеві діброви і судіброви, яличини, суяличини, а також бучини і субучини вологих гігротопів, які (у залежності від домішок) бувають дубово-буковими і грабово-буковими. Деревоста­ни у цих типах лісу мають високу продуктивність: ялиця досягає І—Iа (в яличинах) і II—І (в суяличинах) бонітетів. Домішка дуба, граба, бука зумовлені висотою над рівнем моря, іншими факторами. В районі селища Солотвине трапляється також домішка смереки природнього походження; тут же формуються вологі смереково-буко­ві й сирі смерекові суяличини.

Породний склад сучасних деревостанів у Прикарпатті сформу­вався під впливом господарської діяльності людини і представлений переважно чистими смеречинами чи деревостанами з домінуванням смереки. Нижньогірську частину Карпат з бурими лісовими сугли­нистими грунтами займає буковий пояс. Тут формуються високопро­дуктивні (І—Iа бонітет) букові деревостани з домішкою ільма, кле­на гостролистого, явора, ясена. На північному макросхилі Карпат нижньогірський пояс змішаних лісів приурочений до висот 600— 900 (1000) м н. р. м. Нижні (рідше середні) частини схилів Чорно-гори, Горган, Чивчинських гір, високогір'я Бескид займають ялице-во-смереково-букові ліси, за різною участю цих деревних порід.

У поясі букових лісів Закарпаття переважають свіжі й вологі чисті бучини, свіжі й вологі грабові бучини, вологі яворові бучини і субучини. Верхня межа букового поясу в гірських масивах Боржави, Рівної, Красної, Свидівця й інших на 100—200 м занижена під впливом господарської діяльності людини, насамперед багатовіково­го випасу худоби, розширення «полонин».

Оптимальні для росту бука — свіжі вологі бучини поясу букових лісів. Бук утворює тут одно - і багатоярусні насадження "І—Iа боні­тетів, деінде з домішкою граба, явора, ясена, ільма. Середня висота бука у 100-річному віці становить близько ЗО м, діаметр — 40 см, запас деревини — близько 600 м3/га. У високоповнотних бучинах підліску немає. Зрідка трапляються ліщина, бузина чорна і червона, жимолость. У трав'яному покриві переважають мегатрофи: маренка запашна, зеленчук жовтий, зубниця бульболиста, проліска багато­річна, копитняк, дріоптерис чоловічий. Частину букового поясу лі­сів Закарпаття займають букові деревостани з домішкою ялиці, які формують вологі грабово-ялицеві бучини, вологі грабово-букові яли­чини високої продуктивності. Домішку утворюють явір, ільм, клен гостролистий, граб. У долинах річок росте ендемічний для Карпат чагарник — бузок східнокарпатський.

У поясі букових лісів значні площі займають ялинові монокуль­тури високої продуктивності, які легко піддаються вітровалам і ушкоджуються короїдами. Винятково високою продуктивністю в цьо­му поясі характеризуються культури псевдотсуги тисолистої, запас деревини якої у віці 70 років перевищує 1100 м3/га (Тур'я — Ремет-ське лісництво Перечинського лісокомбінату).

Середньогірський буковий пояс змішаних лісів північного макро-схилу Карпат має різний склад насаджень: в нижній його частині (600—800 м н. р. м.) переважають ялицево-букові деревостани, а ви­ще (800 м н. р. м.) — ялицево-буково-смерекові.

У нижній частині поясу поширені волога ялицева і смереково-ялицева бучини, волога чиста субучина, волога букова яличина і суяличина, волога смереково-букова яличина і суяличина (рис. 16).

Найпродуктивнішою і поширеною є волога букова яличина (Da). Займає вона глибокі буроземи на глинистих сланцях середніх або нижніх частин схилів. У цьому типі деревостани з бука і ялиці дося-гають Iа—І6 бонітетів, щонайбільших розмірів (висота ялиці до 45 м). Підлісок рідкий (ліщина, жимолость). У зв'язку з високими повнотами насаджень трав'яний покрив представлений мегатрофами (зубниця залозиста і бульбиста, дріоптерис чоловічий, проліска бага­торічна, живокіст лікарський тощо).

На високо розміщених ділянках поясу змішаних лісів (ялицево-буково-ялинових) спостерігаються велика різноманітність типів лісу і значна домішка смереки у насадженнях. Тут сформувалися такі типи, як волога смереково-ялицева бучина і субучина, волога смере­ково-букова яличина і суяличина, волога буково-ялицева рамень (ялинник) і сурамень, вологі чисті сурамені. Поширеним типом лісу є волога буково-ялицева сурамень (Сз), яка має складні, дво­ярусні (у першому ярусі — ялиця, смерека, у другому — бук) або одноярусні, високоповнотні, високопродуктивні (І бонітету) наса­дження. У підліску ростуть бузина червона, ліщина, таволга в'язо­листа, жимолость чорна. У трав'яному покриві трапляються зелен­чук жовтий, купина багатоквіткова, ожина лісова, чорниця, квасе­ниця, маренка запашна, переліска багаторічна та ін. Основними типами лісу тут є свіжі й вологі смереково-ялицеві і вологі ялицеві бучини.

Впродовж річок, приток, по їх долинах росте сіра вільха (400— 900 м н. р. м.), у передгір'ї (до 600 м н. р. м.) — вільха чорна. Сіра вільха формує сіровільхові сирі сугрудки (С4) на наносних, алювіальних, намулисто-підзолистих грунтах із великою кількістю валу­нів, близьким заляганням ґрунтових вод. Деревостан утворює вільха сіра (І бонітету) з домішкою осики, берези. У підліску ростуть вер­би. Трав'яний покрив багатий, представлений такими видами, як підбіл білий та рожевий, хвощ болотяний, кропива, розхідник зви­чайний, розрив-трава, таволга в'язолиста тощо. Насадження вільхи на свіжих наносах відіграють захисну роль. Із накопиченням ґрун­тового субстрату, зменшенням вологості сіровільхові насадження в нижній частині схилів змінюються буком, ялицею, вище — смере­кою.

У передгірському поясі Карпат на відносно широких долинах вільха формує ясеневі й без'ясеневі чорновільхові ольси (D$). Грун­ти там торф'янисті, з шаром торфу до ЗО см. Між мікропідвищення-ми на поверхню виходять грунтові води. Деревостан ясеневого ольсу утворює вільха чорна (І бонітету) з домішкою ясена, вільхи чорної, берези. В підліску ростуть горобина, вовчі ягоди звичайні, калина, жимолость чорна. Трав'яний покрив представлений гігрофільними мегатрофами — калюжницею болотяною, жовтцем болотяним, папо­роттю болотяною, таволгою в'язолистою, частухою подорожниковою. Пояс смерекових лісів займає високогір'я Горган, Чорногори, Чивчинських і Мармарошських гір (від 900—1100 м н. р. м.) до границі субальпійського поясу, тобто до 1350—1500 м н. р. м. і вище. Смерека утворює як змішані, так і чисті деревостани. Високопродук­тивні насадження вона утворює в середній і нижній частинах схи­лів (1000—1200 м н. р. м.) гір. На глибоких суглинистих бурозем­них грунтах продуктивність смерекових деревостанів у вологих раменях досягає 1000 м3 деревини на 1 га. На висоті 1100—1200 м н. р. м. і вище продуктивність ялинників поступово знижується до III—IV бонітетів.

У нижній частині поясу смерекових лісів на висоті 900— 1200 м н. р. м. основний фон створюють вологі букові рамені (рис. 17) і сураміні з невеликою участю вологих смереково-букових яличин, вологих смереково-ялицевих бучин, вологих смерекових бу­чин і субучин. Поширені смереково-букові рамені і сурамені. Дере-востани мають два яруси: у першому ростуть смерека, ялиця (10— ЗО %), у другому — бук, явір, клен гостролистий, ільм. Грунти від­носно глибокі й родючі; насадження смереки довговічні, високопро­дуктивні (І—Iа—І6 бонітетів). Загальний запас деревини — 1000— 1200 м3 на 1 га. Складні й змішані з буком та ялицею насадження не тільки високо продуктивні, а й стійкі щодо вітровалів, шкідників лісу. Підлісок тут розвинутий слабо (бузина червона, жимолость чорна, горобина, таволга в'язолиста). У живому ґрунтовому покриві трапляються квасениця, чорниця, плевроцій ІПребера, звіробій чоти­ригранний, підлісник європейський, сольданела гірська, проліска багаторічна, чоловіча папороть, гілокомій блискучий та ін.

Верхня частина поясу смерекових лісів займає високогірні схили Горган, Чивчин, Гуцульських Альп, Чорногори в межах висот 1200 (1100)—1550 (1600) м н. р. м. Грунти тут дуже щебенисті, малопо­тужні, бурі лісові, трапляються кам'янисті розсипи. Клімат — по­мірно холодний. Грунтово-кліматичні умови несприятливі для росту бука та ялиці, а смерека утворює великі масиви чистих високоповнотних насаджень типу сураменів і смерекових суборів, продуктив­ність яких різко знижується (з І до IV—V бонітетів) із збільшен­ням висоти над рівнем моря. Підліску немає, зрідка трапляються жимолость чорна, таволга в'язолиста, бузина червона, верба сілезька та ін. Живий ґрунтовий покрив представлений чорницею, ожиною лісовою, квасеницею, папороттю чоловічою, плевроцієм ІПребера, гі-локомієм блискучим, звіробоєм чотиригранним, рітідіадельфусом трикутним тощо.

Кам'янисті розсипи Горган займають реліктові насадження сосни звичайної і сосни кедрової європейської. Вони утворюють чисті й змішані з березою, смерекою, ялицею насадження різних типів лісу. На бідних кам'янистих грунтах, подібних до передборового комплек­су, формуються вологі й сирі карпатські бори (Аз, А4), соснові мша-ри (As); в суборевих типах на кам'янистих і торф'янистих грунтах утворилися вологі сосново-смерековий і кедрово-смерековий субори (Вз), сирий сосновий і ялиново-кедровий субір (В4), сосновий сум-шар (Ви). На верхній межі лісу до складу смерекових деревостанів входить кедр, який формує вологу кедрову сурамень (С3).

З соснових лісів найпоширенішим є смереково-сосновий субір, який має двоярусний деревостан: у першому ярусі росте сосна II— III бонітетів, у другому — смерека з домішкою берези, деінде з дот мішкою ялиці; у підліску — горобина. Живий ґрунтовий покрив представлений зеленими мохами — плевроцієм Шребера, гілокоміем проростаючим, зозулиним льоном, рітідіадельфусом трикутним тощо. Багато чорниці, брусниці, орляка.

З кедрових лісів поширений вологий смереково-кедровий субір. У першому ярусі росте кедрова сосна (II бонітету), в другому — смерека, в підліску — горобина, куртини гірської сосни. Трав'яний покрив подібний до смереково-соснового субору. Усі насадження описаних типів лісу відносяться до першої групи лісів і виконують важливу ґрунтозахисну й водорегулюючу роль.

'Пояс субальпійської рослинності займає висоти 1200— 1300 м н. р. м. в західній частині Карпат і 1450—1650 м н. р. м. в районі Чорногори. На торф'яниках, у долинах снігових лавин гір­ська сосна росте значно нижче: зарості гірської сосни знайдено на висоті 800 м н. р. м. (лісокомбінат «Осмолода»). У субальпійській зоні переважають шпилькові й листяні чагарники. Характерним їх представником є сосновий сланик, який утворює зарості на Горганах, Чорногорі, Мармарошських і Чивчинських горах. Висота заростей в нижній частині субальпійського поясу досягає 2 м, а на вершинах гір — лише 20—30 см. Сосновий сланець (сланка сосна) росте, як правило, на кам'янистих схилах.

Гірська сосна у залежності від ґрунтових умов, експозиції, зволо­ження утворює такі типи лісу: гірськососнове криволісся вологого і сирого бору, сумшари вологого і сирого субору й сугрудка. На поло­гих вологих схилах впродовж потоків поширені зарості зеленої віль­хи, яка утворює зеленовільхове криволісся вологого і сирого сугруд­ка (Сз, Сі). Вище чагарникових заростей гірської сосни і зеленої вільхи ростуть низькі зарості сибірського ялівцю і рододендрона східнокарпатського. Зниження біологічної стійкості лісів Карпат зу­мовлено створенням на великих площах букових змішаних лісів Закарпаття і Прикарпаття чистих смерекових (ялинових) культур. Дуже низьку стійкість мають смеречини. За межами природнього ареалу ялини вони значною мірою пошкоджуються опеньком осін­нім і кореневою губкою. Смерекові культури, що ростуть на родю­чіших грунтах, характеризуються низькою стійкістю до вітровалу, бурелому, сніголаму. Катастрофічне пошкодження смеречників Кар­пат вітровалами і буреломами мало місце у 1957 і 1962 pp. (рис. 18). Соснові культури, створені на родючих грунтах, зазнають негатив­ного впливу від такої хвороби, як сірянка, пошкоджуються снігола­мом. Іржастий рак знижує стійкість чистих яличників до бурелому. Букові насадження пошкоджуються стовбурними гнилями. Розвитку цього процесу сприяють механічні пошкодження.

Дубові ліси передгір'їв, зріджені інтенсивними рубками, які при­звели до задерніння грунту в місцях, де було проведено надмірну меліорацію, систематично пошкоджуються листогризучими комаха­ми. Насамперед гинуть чисті дубові ліси у вологих і сирих типах — дуже чутливих до зниження рівня ґрунтових вод.

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить