Лекции по лесному хозяйству

Ліси Північного Байрачного Степу - Типологічна характеристика

Природні ліси Байрачного Степу займають невеликі площі схилів і тальвегів балок (байрачні ліси), заплави (заплавні ліси) і надлу-гові тераси рік (аренні ліси). Водороздільні простори, як правило, не мають природної лісової рослинності, хоч у багатьох районах ростуть штучно створені ліси (наприклад, Великоанадольський лі­совий масив) та полезахисні лісові насадження. Загальна площа лі­сів Байрачного Степу становить 663 тис. га, в тому числі насаджен­ня по ярах, берегах річок і водоймищ — 173 тис. га, ґрунтозахисні ліси — 144 тис, зелені зони — 342 тис, заповідні ліси і пам'ятники природи — 4 тис. га. Полезахисні, інші захисні насадження — 194 тис. га.

У лісах Байрачного Степу домінують твердолистяні породи, які займають 74,6 % лісопокритої площі: сосняки — 17,6, м'яколистя-ні — 7,8 %. В байрачних лісах переважають дуб і його супутники — ясен, берест, в'яз, клен гостролистий і польовий, липа, на Правобе­режжі — граб.

Найпоширенішими групами типів лісорослинних умов є груди, на менш родючих змитих грунтах фрагментами сформувалися су-грудки, а на піщаних і супіщаних аренах — бори і субори. З дібров найпоширеніші сухі (D\) і свіжі (Ьг), які залежно від постійної домішки в корінних насадженнях формують чорнокленові (з кленом татарським), берестово-пакленові діброви; на півночі зони на Право­бережжі трапляються грабові, а на сході — і кленово-липові діброви. . Характерними для Байрачного Степу є сухі чорнокленові діброви (Di), які займають плато, верхні та середні частини схилів і річко­вих долин переважно південних експозицій (Л. К. 39, 40, 44, 47). У складі деревостану переважає дуб III—IV (в дуже сухих дібро­вах — IV—V) бонітетів з домішкою береста, груші, клена польового, рідше — ясена, липи, клена гостролистого. У підліску ростуть клен татарський, бруслина бородавчаста, терен, глід, крушина, а також ліщина, свидина. Трав'яний покрив представляють зірочник ланце­толистий, грястиця збірна, тонконіг лісовий, куцоніжка лісова, чина весняна тощо (В. М. Данько, 1961).

Дещо менші площі займають сухі, дуже сухі пакленові діброви (D\) (Л. К. 39, 40, 42, 45, 46). Вони приурочені до верхніх частин схилів, неглибоких чорноземоподібних грунтів. У деревостанах пере­важає дуб звичайний III або IV бонітету з домішкою береста, клена польового, груші, ільма; у підліску — терен, клен татарський, кру­шина слабка, свидина, глід; у трав'яному покриві — ксерофітні мегатрофи. Похідними насадженнями в цих типах лісу є берестняки, зарості кущів.

На південному заході зони на межі з Молдовою домінують дуже сухі діброви (D0з пухнастим дубом, які називають «гирнецями» (Л. К. 39). Вони представлені зрідженими деревостанами з розвину­тим підліском із терену, шипшини, глоду та інших ксерофітних ку­щів. Із свіжих дібров (Z)2) берестово-пакленова (Л. К. 41, 43, 46) поширена переважно у низинах або на нижніх схилах на деградова-еих чорноземах. Деревостан має середню продуктивність. В ньому домінує дуб звичайний II бонітету з домішкою ясена, береста, клена польового. Підлісок представлений кленом татарським, бруслиною бородавчатою, тереном тощо. Похідні деревостани утворюють бере­стняки, порослеві дубняки. У північних районах зони трапляються свіжі грабові (Правобережжя) (Л. К. 39, 40) й кленово-липові діб­рови (Л. К. 44).

Вологі берестово-паклепові діброви (Оз) в Степу (Л. К. 41, 43) поширені мало. Вони приурочені до тальвегів балок, добре зволоже­них нижніх частин схилів. Дуб із домішкою ясена II бонітету, дру­гий ярус утворюють клени, в'яз, берест, інші породи, характерні для байрачних лісів. У підліску ростуть клен татарський, бруслина бо­родавчата, європейська, свидина, крушина. Трав'яний покрив утво­рюють ожина, кропива дводомна, яглиця, зірочник ланцетолистий (В. М. Данько, 1965). На крутих схилах, виходах вапняків, крейди формуються судіброви. Сухі пакленові судіброви (Сі) поширені пе­реважно на чорноземах і сильнозмитих грунтах схилів балок (Л. К. 45, 46). Головна порода тут — дуб IV бонітету. У підліску ростуть клен татарський, бруслина бородавчаста, терен, крушина, вишня степова, свидина, глід. У трав'яному покриві трапляються цмин піс­ковий, грястиця збірна, звіробій простромленолистий, тонконіг лісо­вий. Це перехідні ліси, які раніше називали «Пристеповими дібро­вами».

Свіжа пакленова судіброва (Сг) без сосни (Л. К. 46) займає переважно нижні частини схилів на сильнодеградованих чорноземах. Деревостани утворює дуб звичайний III бонітету. Дубові ліси подібні до байрачних, ростуть на крутих берегах Дніпра, Самари, Інгуль­ця та інших рік, де вони називаються пристеповими лісами (Г. М. Висоцький, 1912; А. Л. Бельгард, 1971).

Цінні щодо ґрунтозахисного та рекреаційного значення сухі й свіжі скумпієві судіброви з крейдяною сосною (Л. К. 44) ростуть на неглибоких перегнійно-карбонатних грунтах, що утворилися на крейдяних відкладах на берегах Сіверського Дінця. Деревостани представлені сосною крейдяною II—III бонітетів, в рідкому другому ярусі трапляються дуб звичайний, липа; підлісок густий, із скумпії, свидини, з густим трав'яним покривом із ксерофітних рослин. На дуже змитих грунтах формуються дубові субори і навіть бори. Вони потребують дбайливого ставлення, охорони і відновлення шляхом висаджування місцевого екотипу — крейдяної сосни.

Заплавні ліси у межах Байрачного Степу займають заплави Дніпра, витоки приток Дніпра — Орелі, Самари і деяких інших рі­чок. Типовими лісоутворюючими породами в заплавних лісах є вер­ба біла, осокір, в'яз, дуб. Такі породи, як тополя біла, осика, вільха чорна, верба ламка, берест, клен гостролистий, липа, ясен звичайний, трапляються у насадженнях значно рідше. З чагарників у запла­вах найчастіше ростуть верба тритичинкова, шелюга, верба пурпур­на і п'ятитичинкова, терен, глід, шипшина, крушина, свидина, смо­родина чорна, а у заплаві Дніпра — тамарикс.

Розподіл деревних і чагарникових порід у заплаві залежить від ґрунтових умов і лісоутворюючих порід. У прирусловій частині за­плави й інших місцях, які характеризуються довготривалим затоп­ленням, поширені насадження верби білої. Вона формує сирі (Z?4) і мокрі (Dsзаплавні вербові груди, а при наявності в грунті вели­кої кількості піску (на легших за механічним складом грунтах) утворюються вологі вербово-осокорові сугрудки (Сз).

На багатих намулистих нанесеннях (D$) верба утворює чисті насадження І бонітету і вище. Тут запас деревини у віці 10—20 ро­ків коливається в межах 180—250 м3/га. У місцях з біднішими умо­вами вербняки перемежовуються осокором (бонітет насаджень при цьому знижується до II класу).

Осокірники поширені на підвищеннях із розсипчастими піщани­ми і супіщаними нанесеннями, тобто в місцях, де осокір не має кон­курентів. Осокореві переліски — переважно чисті насадження, без підліску; лише в низинах з багатими грунтами до них домішується верба біла (інколи тополя біла), а на підвищеннях — в'яз, який утворює другий ярус. Осокірники мають І—Iа бонітет; у віці 15— 20 років запаси деревини становлять 200—250 м3/га.

В'язові насадження займають ділянки, які є перехідними від рус­ла річки до незаплавних плакорних участків. Тут змінюється вод­ний режим грунтів, що зумовлює поступову заміну в'язових наса­джень дубовими. Тут нерідко формується волога в'язова діброва (£>з). Деревостан окрім дуба і в'яза утворюють ясен, берест, клени польовий і гостролистий, осика, липа, яблуня, груша. У підліску ростуть крушина, черемха, свидина, глід, клен татарський, бруслина. Похідні дубняки і в'язові насадження поширені в заплавах Се­реднього Дніпра і його приток.

Місця з малопротічною водою, заболочені території притерасної зони заплави займають чорновільхові насадження. У залежності від родючості грунтів тут можуть сформуватися мокрі чорновільхові сугрудки (Сб), сирі (Z)4) і мокрі (Dbчорновільхові груди, ольси з домішкою верби; у підліску ростуть крушина, чагарникові верби тощо. Насадження мають високу продуктивність. Соснові ліси в Бай­рачному Степу переважають на лівобережжі Сіверського Дінця, на піщаних терасах Дніпра і його приток — Орелі, Самари, Вовчої, Ін­гульця. За лісорослинними умовами майже всі місця, де росте сосна, належать до сухих і свіжих борів чи суборів.

Сосняки сухих борів (Аі) і сосново-дубових суборів (Ві) форму­ються на піщаних і супіщаних грунтах, займаючи підвищені місця, другі тераси рік, вершини і схили горбів (рідше — рівнинні терито­рії). Соснові насадження трапляються на крутих змитих схилах і виходах крейди (наприклад, крейдяні бори Сіверського Дінця). Де-ревостани в сухих борах звичайно не перевищують III—IV боніте-тів, мають відносно низьку повноту (0,5—0,6). Трав'яний покрив відносно рідкий: його утворюють чебрець звичайний, вівсяниця Бек-кера, золотушник звичайний, сон широколистий. У сухому суборі бонітет соснових насаджень підвищується. Під наметом лісу трапля­ються слаборозвинутий підлісок і окремі чахлі дубки.

Соснові насадження у свіжих борах (Аг), дубово-соснових субо­рах (Вг) займають рівнинні та понижені місця на піщаних, супіща­них грунтах і глинистих пісках річкових терас. У свіжому дубово-сосновому суборі росте сосна (І бонітету) з домішкою берези й оси­ки; другий ярус утворює дуб. У бідніших підтипах дуб не підіймає­ться вище підліску або повністю випадає із складу насаджень.

Вологих борів і суборів у Степах мало. Насадження сосни в цих умовах трапляються на піщаних і супіщаних грунтах лише у пони­женнях і котловинах. Деревостан у вологому дубово-сосновому су­борі двоярусний: перший ярус утворюють сосна з домішкою берези і осики, другий — дуб. За продуктивністю такі насадження належать до IIIII бонітетів.

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить