Лекции по лесному хозяйству

Ліси Полісся - Типологічна характеристика

Основне місце у лісовому фонді належить сосновим деревостанам (64,5 %); твердолистяні породи займають 9,7, а м'яколистяні — 25,8 % загальної вкритої лісом площі. У лісах Полісся поширені дуб звичайний, берези бородавчаста і пухнаста, вільха чорна, осика та граб; трапляються ясень, липа дрібнолиста, клен гостролистий, в'яз, берест та ін. На півдні Західного Полісся росте дуб скельний, явір, черешня, а на півночі (в острівному вигляді) — ялина (смерека) (див. карту: Лісотипологічне районування України).

Соснові насадження широко розповсюджені на Поліссі. Проте пе­реважають вони у східній його частині; на заході їх відсоток змен­шується (з 73 до 58 %). Сосна тут росте досить швидко і досягає найвищої продуктивності. У такому ж співвідношенні збільшується зі сходу на захід питома вага м'яколистяних деревостанів. Відсо­ток дубових насаджень зростає в цьому напрямку (з 7 до 11) при відносно стабільній частці лісів твердолистяних порід па території Полісся.

Твердолистяні насадження, особливо з переважанням дуба, зай­мають найродючіші землі супіщаного і суглинистого складу із близьким заляганням морени чи крейдової основи. На суглинистих грунтах до складу твердолистяних (а іноді й соснових) лісів вхо­дить граб. Дубово-грабові ліси ростуть на дерново-підзолистих су­глинистих чи сірих опідзолених грунтах, на лесових островах у пів­денних поліських районах Житомирської та Київської областей. Своєї північно-східної межі граб досягає на південному заході Чер­нігівської області і на лівий берег Десни не переходить. Домішкою у дубових і твердолистяних лісах на схід від Десни замість граба виступає липа.

Друге місце (після соснових) за площею займають березові (13 %). Вони зосереджені переважно у Центральному Поліссі. Бе­резові ліси, як похідні від соснових і дубових насаджень утворились під впливом господарської діяльності людини. Вільшаники займа­ють зволожені ділянки в заплавах рік і понижеш місця водорозді-лів з дерново-підзолисто-глеєвими грунтами. Широко розповсюджені вільшаники у Західному Поліссі.

Лісові насадження Полісся мають відносно бідний підлісок, до складу якого входять передусім горобина, крушина ламка, брусли­на бородавчаста, ліщина. Зрідка у підліску і на узліссях ростуть глід, терен, барбарис, бузина чорна і червона, чагарникові верби тощо. У північно-західних районах Полісся трапляється яловець звичайний, а у ряді лісгоспзагів Центрального Полісся (Словечан-ський, Рокитнянський, Соснівський, Олевський та ін.) — підлісок з азалії жовтої.

Поширені на Поліссі насадження з переважанням сосни та чисті сосняки. Соснові ліси ростуть на відносно бідних дерново-слабопід­золистих піщаних, супіщаних та інших грунтах різного ступеня зво­ложеності. В залежності від багатства грунтів, їх зволожепості, при­родного поширення рослинності у Поліссі сформувалися різноманіт­ні типи лісу. Домінуючим є суборові (44,9 %) й борові (24,8 %) типи.

В умовах дуже сухих (А0) і сухих борів (Аі), що займають підвищені елементи рельєфу вершини і південні схили слабоопідзо-лених піщаних післяльодовикових морен і горбів, ростуть чисті со­снові насадження III—IV, а в дуже сухих — сосняки лишайникові IV—V класів бонітету. Найбільше їх у Центральному Поліссі (Л. К. 4, 6) *. Повнота насаджень невисока: в деревостанах стигло­го віку вона має межі 0,6—0,7, а в дуже сухих борах — ще нижча. Підліску тут немає. Живий покрив утворюють ксерофіти: лишайни­ки (оленячий, ісландський мох), очиток їдкий, вівсяниця овеча, чеб­рець, гвоздика піщана, келерія, горлянка, золотушник звичайний. У дуже сухих борах переважають крайні ксерофіти, передусім ли­шайники.

Соснові ліси у свіжих борах (Аг) — зеленомошниках, бруслич-никах — займають рівнинні місця чи пологі схили північної експо­зиції з піщаними слабоопідзоленими грунтами. Вони поширені на­самперед у Придніпровському і Східному Поліссі (Л. К. 19, 7, 9). Сосна з поодинокою домішкою берез у цих лісорослинних умовах утворює нормально зімкнуті насадження II (І) бонітету, для яких характерні довговічність та висока якість деревини. Іноді тут за­мість корінного соснового деревостану ростуть низькопродуктивні березпяки. Підлісок, як правило, представлений рідкими кущами зі­новаті, горобини, рідше — погано розвинутим дубом (поблизу дуб­няків). У трав'яному покриві трапляються зелені мохи, що ство­рюють загальний фон, брусниця, верес, петрушка гірська, грушанка зонтична, костяниця, зіновать та ін.

Вологі бори (Аз) — зеленомошники, чорничники займають ви­лужені піщані, рідше супіщані грунти понижень та плакорних рів­нин. Соснові насадження з домішкою берези мають III, рідше II бо­нітет і нормальну повноту, відносно недовговічні. Соснові ліси воло­гих борів (Аз) поширені у боровому комплексі Західного і Цент­рального Полісся (Л. К. З, 4, 5, 6). В інших поліських областях їх немає. Підлісок з горобини, ялівцю, ялини (в районі її ареалу) та інших порід трапляється рідко.

Трав'яний покрив утворюють чорниця, брусниця, зелені мохи, ве­рес, ожина, молінія голуба, вербозілля та ін. У цих районах Поліс­ся ростуть також соснові ліси сирих і мокрих типів борового комп­лексу (А4, As): бори довгомошники, сирі соснові бори, соснові мша-ри. Вони займають понижені місця на торф'янистих заболочених грунтах. Ці соснові насадження недовговічні, скоро зріджуються і відносяться до IV, рідше III бонітету у типі А4 та до V — у типі А5. Підліску, як правило, немає, якщо не враховувати поодиноких ку­щів верби сірої, вухастої та ін. У моховому й трав'яному покриві переважають зозулин льон, багно, лохина, сфагнум, молінія, підбіл, журавлина, росичка, касандра.

Із негативних факторів у борах Полісся є пожежі, що охоплюють майже всі гігротопи. При довгих посухах займаються не лише сухі й свіжі, а й вологі, заболочені типи лісу. У вологих і мокрих умовах при висиханні виникають підземні пожежі, що завдають шкоди ко­реневим системам.

Серед шкідників досить небезпечні личинки хруща, які негативно впливають на поновлення лісу в сухих і свіжих борах. Особливо шкідлива в сухих бо­рах (менше у зріджених сосно­вих культурах в свіжих і деко­ли вологих борах) підкірна со­снова блощиця. Значних втрат молодим (до 7 років) сосновим культурам, утвореним на бід­них піщаних грунтах, близьких за родючістю до передборового комплексу, завдає шютте зви­чайне. Соснові культури 20— 25-річного віку у свіжих борах, створені на староорних землях, пошкоджуються кореневою губкою. Лісам вологих і сирих ти­пів значної шкоди завдає вітро­вал.

Субори — основна частина соснових лісів Полісся (рис. 8). Грунти у цих лісорослинних умовах значно багатші, ніж у борах. Вони представлені гли­нистими пісками, легкими су­пісками або пісками, які негли-

ооко підстелені супісками і суглинками. У Західному Поліссі субори трапляються на виходах твердих гірських порід (піщаників, грані­тів) з неглибокими грунтами.

Корінні типи деревостану в дубовому суборі * мають двоярусну будову: перший ярус утворює сосна, часто з домішкою берези бо­родавчастої (у мокрих і сирих умовах — берези пухнастої) і осики; у другому ярусі переважає дуб (за участю вільхи у типі В3—В4). В зоні спільного росту ялини й дуба формуються дубово-ялинові субори у вологих і сирих гігротопах (Л. К. З, 6, 7, 4). У Житомир­ській і частково Рівненській областях (Л. К. 5) в районі поширення азалії жовтої сформувалися вологі й сирі дубово-азалієві субори.

Найвища продуктивність деревостанів суборового комплексу спо­стерігається в типі В2, де сосна досягає І і Iа бонітеті в (рис. 9); у типі В3 звичайно І—II бонітет, а В4 — II—III бонітет. Серед по­хідних типів у цих лісорослинних умовах поширені чисті одноярус­ні соснові ліси та деревостани, в яких переважають береза, осика, в багатших різновидах суборів — низькорослі дубняки і ялинники; в дубово-азалієвих суборах утворюються чагарникові зарості азалії, що значно ускладнює лісокультурні роботи. Соснові деревостани су­хих (Ві) і мокрих (В5) суборів поширені у північних районах За-хідного Полісся (Л. К. 3).

Свіжі дубові субори (ВгУ займають середньопідвищені те­риторії з рівним або злегка хви­лястим рельєфом на слабоопід-золених, супіщаних чи піщаних підстелених суглинками грун­тах. Це найпоширеніші типи лі­су суборового комплексу Поліс­ся. У Придніпровському і Схід­ному Поліссі (Л. К. 6—9, 22) свіжі субори (Вг) займають більш як половину загальної площі лісового фонду. В Захід­ному Поліссі (Л. К. З, 4, 10) питома вага їх різко зменшу­ється і не перевищує 8—14 %. Корінні насадження двоярусні: з сосною в першому і дубом в другому ярусі; в дубово-ялино­вих суборах другий ярус пред­ставлений ялиною. У складі на­саджень переважає сосна, що досягає високої продуктивності (І — Iа бонітет). Сосна свіжих суборів характеризується пов-нодеревністю і дає деревину ви­сокої якості (рис. 10).

Похідні деревостани утворю­ють березняки, чисті сосняки, низькостовбурні дубняки, в ду­бово-ялинових суборах — ялин­ники. Підлісок представлений горобиною, крушиною ламкою,

бруслиною бородавчастою, бузиною червоною, рідше (на півночі зони) — ялівцем та іншими породами. Трав'яний покрив складають орляк, буквиця, медунка вузьколиста, суниця, сон-трава, костяни­ця, перстач, брусниця, верес, зіновать, зелені мохи тощо.

Вологі дубові субори (Вз) займають понижені і рівнинні місця і западини з сильноопідзоленими супіщаними грунтами. Вони поши­рені (15 % лісового фонду) в Західному і Центральному Поліссі (Л. К. З, 4, 6, 22). У вологих дубових суборах умови для росту сос­ни гірші, ніж у свіжих, і бонітет їх досягає І, частіше II класу. Будова корінних насаджень двоярусна: у першому ярусі — сосна з березою, у другому — дуб, іноді з домішкою вільхи чорної і ялини. Породи другого ярусу ростуть тут краще, ніж у свіжих суборах (дуб III бонітету, смерека II—III бонітету). Похідні деревостани пред­ставлені березняками, осичниками, смеречниками або дубняками низько-стовбурними, чистими сосняками, а підлісок — поодинокими екземплярами крушини ламкої, горобини, ялівцю, бруслини бородавчастої та ін. У трав'яному покриві переважають чорниця, орляк, молінія, перстач, вербозілля, ожина, веснівка, грушанка, костяниця, зелені мохи, зозулин льон тощо.

Сирі дубові субори (В4) займають низинні з очевидним заболо­ченням ділянки лісу з торф'яно-підзолистими грунтами (шар торфу не більше 20 см). Корінні насадження сирого дубового субору мають нижчу продуктивність (сосна III бонітету), значну домішку вільхи чорної і рідкий другий ярус, де трапляється дуб. Похідні деревоста­ни утворюють березняки, вільшаники, осичники, рідше — чисті со­сняки. Підлісок рідкий, представлений горобиною, крушиною лам­кою, вільхою сірою, вербою козячою, а трав'яний покрив — чорни­цею, молінією, вербозіллям, перстачем, петрушкою болотяною, ор­ляком, зеленими мохами, зозулиним льоном тощо. Трапляються сирі дубово-ялинові субори з ялиною у другому ярусі. У вологому і си­рому дубово-азаліевому суборі постійним компонентом підліску в азалія жовта. Деревостани подібні до дубових суборів, але в цих типах лісу зріджені.

Заболочені субори (Bs) — вищий ступінь заболочення сирого субору. В них формуються торф'яні грунти з шаром торфу більше ЗО см, з високим заляганням ґрунтових вод. Заболочені субори при­урочені до Західного Полісся (Л. К. З—5). Насадження тут сосново-березові з домішкою вільхи, звичайно IV бонітету. Підлісок рідкий, утворений кущами верби сірої. У ґрунтовому покриві переважають сфагнові мохи і зозулин льон (по купинах), є також молінія, неза­будка болотяна, дріоптерис болотний, калюжниця та ін.

Соснові деревостани, що ростуть в суборах, зазнають впливу низ­ки несприятливих факторів. Найнебезпечнішим є коренева губка, яка повсюдно пошкоджує високоповнотні соснові культури, утворені на староорних землях у свіжих і дещо менше у вологих типах лісу. За давнми І. О. Алексієва (1969), тільки у Чернігівській області було зареєстровано 55 тис. га вогнищ кореневої губки переважно в суборах. Сотні тисяч гектарів у Центральному і Західному Поліссі займають соснові культури, нестійкі проти кореневої губки. У воло­гих і свіжих суборах значні перешкоди для вирощування лісових культур створюють личинки хруща. В окремі роки інтенсивно роз­повсюджуються сосновий шовкопряд, звичайний сосновий пильщик. На вологі й сирі субори великий вплив має осушна меліорація. При надмірному осушенні знижується рівень ґрунтових вод (навіть у свіжих сусідніх типах лісу). При недостатньому їх відтоці спосте­рігається посилене заболочення, що звичайно призводить до відми­рання кореневих систем, посилення вітровалів, усихання лісових на­саджень, перш за все смереки, берези та інших порід, зокрема сосни. Су грудки (судіброви) Полісся в основному представлені склад­ними хвойно-листяними насадженнями, які займають більш родючі дерново-слабоопідзолені піщані й супіщані грунти різного ступеня зволоження, підстелені суглинками. Це найпоширеніші типи лісо-рослинних умов, особливо у південній частині Полісся.

Сугрудки Полісся мають складну будову насаджень: у першому ярусі росте сосна Iа—І бонітетів з домішкою берези, осики, смереки з добре розвинутими другим і третім ярусами з дуба, граба, липи, клена гостролистого та інших порід. Підлісок складається з ліщини, бруслини бородавчастої та європейської, свидини, глоду, бузини чер­воної, азалії жовтої тощо. Трав'яний покрив представлений оліготро-фами, мезотрофами, рідше мегатрофами з різними вимогами щодо вологи. Серед поширених похідних деревостанів у сугрудках — чисті сосняки, дубняки, смеречники, грабняки, березняки, осичники і чор-новільшаники.

Залежно від головних деревних порід, які утворюють насаджен­ня, на Поліссі в сугрудках формуються переважно грабові судібро­ви; в місцях природнього зростання у підліску азалії — грабово-аза-лієві судіброви; в острівних місцезростаннях смереки — дубові су-груди, а на Києво-Чернігівському Поліссі (за Десною), де не росте граб природного походження,— липові й кленово-липові судіброви.

Найпоширенішим типом судібров є свіжі грабові судіброви — Сг (рис. 11). Вони займають підвищені місця з дерновими слабопідзо­листими, супіщаними, піщаними грунтами з прошарками суглинків або піщаними грунтами, що підстелені суглинками, карбонатними породами. Поширені на всьому Поліссі, окрім крайніх східних райо­нів (Л. К. 8, 10—12, 20, 22, 24). Корінний деревостан — триярусний з домішкою берези, осики. Сосна у цьому типі лісу досягає макси­мальної продуктивності (Iа, І6 і навіть Iе бонітетів). Другий ярус утворює дуб звичайний (на заході також скельний) II—III боніте­тів, рідше граб, клен гостролистий. Граб найчастіше утворює третій ярус з домішкою груші, яблуні, горобини, зрідка липи. Підлісок представлений ліщиною, брусницею, свидиною, крушиною ламкою, калиною, бузиною та іншими породами. Трав'яний покрив — рідкий, оскільки затінений підліском і верхніми ярусами деревостану. Він складається з брусниці, зелених мохів, костяниці, орляку, квасениці, чорниці, а також представників покриву дібровних типів лісу — ко­питняка, маренки, зірочника, яглиці тощо.

У Києво-Чернігівському Поліссі поза ареалом граба (Л. К. 9, 20, 21) поширені свіжі липові й кленово-липові судіброви. Продуктив­ність сосни в них дещо нижча (І—Iа бонітетів), в другому ярусі росте дуб звичайний, грабовий ярус замінюють липа дрібнолиста і клен гостролистий.

У Центральному й Західному Поліссі поширені вологі грабові судіброви — Сг (Л. К. 10, 11, 6, 12, 22). Дещо менше їх у Східному Поліссі (Л. К. 7, 8, 20). Займають вони рівні чи понижені місця з підзолистими або піщаними грунтами, підстеленими суглинками, з рівнем ґрунтових вод 1,5—3 м.

Корінні деревостани триярусні, в першому ярусі сосна І—Iа бо­нітетів, в другому — дуб звичайний II—І бонітетів, який часто вкли­нюється у перший ярус, у третьому ярусі — граб, липа, клен гостро­листий..Підлісок інтенсивно розвинутий, складається з ліщини з до­мішкою крушини ламкої, горобини, бруслини бородавчастої'ЛВ жи­вому покриві значних розмірів досягають орляк, молінія (висотою до 80 см), чорниця, веснівка дволиста, зірочник лісовий, маренка запашна, квасениця, одинарник, брусниця, костяниця, яглиця та ін. "У Києво-Чернігівському Поліссі (Л. К. 20, 21) як свіжі грабові ді­брови, так і вологі грабові судіброви змінюються вологими кленово-липовими і липовими судібровами. В острівних місцях, особливо в північних районах Полісся (Л. К. З, 7), сформувалися вологі грабо­ві сугрудки. Тут смерека має більшу, ніж у суборах, продуктивність і стійкість. У місцях поширення азалії (Л. К. 5) утворилися вологі грабові судіброви з азалією, що характеризуються більш високою продуктивністю і різноманітністю рослинності (ніж розглянуті ра­ніше вологі дубово-азалієві субори).

Сирі сугрудки (Сі) займають понижені місця (з ґрунтовими водами на глибині 1 —1,5 м) між суходільними типами лісу і віль­ховими болотами на торф'яно-підзолистих чи підзолисто-глеєвих грунтах (шар торфу не перевищує 20—ЗО см). В таких умовах фор­муються сирі грабові судіброви, сирі грабові судіброви з азалією, сирі чорновільхові сугрудки і сирі смерекові сугрудки.

У сирих грабових судібровах корінний деревостан має два яру­си: у першому переважає сосна І (рідше II) бонітету з домішкою берези і осики; другий, дуже рідкий, представлений дубом з доміш­кою граба, вільхи чорної, рідше — клена гостролистого, липи. В під­ліску трапляються ліщина, крушина, калина, бруслина, верба сіра тощо. Похідні типи насаджень — вільшаники, березняки, осичники. Трав'яний покрив у цих типах досить різноманітний і складається переважно з гігрофітів: мохів, папоротей, хвощів, жовтцю повзучого, вербозілля, квасениці, розрив-трави, молінії голубої, смовди болотя­ної тощо.

Сирі грабові судіброви з азалією відрізняються лише наявністю у підліску азалії, у чорновільхових сугрудках в деревостані перева­жає вільха чорна III—IV бонітетів з домішкою смереки, осики, берези пухнастої та ін. У сирих смерекових сугрудках перший та другий ярус формує смерека, яка характеризується високою продук­тивністю і стійкістю.

У мокрих сугрудках (С$) формуються мокрі чорновільхові су­грудки (С$), які в Поліссі трапляються рідко (Л. К. 3), а сухих (Сі) майже немає. Корінні деревостани в сугрудкових типах лісу (судібровах) при відсутності різких змін водного режиму характе­ризуються високою біологічною стійкістю.

Дуже нестійкі до хвороб і пошкоджень похідні насадження, пе­редусім чисті соснові культури, які в молодому віці мають високу продуктивність. їх широкі крони з крихкою деревиною зазнають по­шкоджень від сніголомів. Соснові культури, створені на староорних землях, пошкоджуються кореневою губкою (особливо у свіжих і вологих судібровах). Похідні вегетативного походження осичники, а також порослеві чорновільшаники також пошкоджуються стовбур­ними гнилями.

Чисті похідні дубняки зазнають пошкоджень від листогризних комах (дубової зеленої листовійки, непарного шовкопряда тощо), мучнистої роси та інших ентомошкідників і фітозахворювань, які призводять до їх всихання. Молоді соснові культури, створені після вирубки змішаних хвойно-листяних деревостанів, більше пошкоджуються опеньком. У вологих судібровах для молодих культур не­безпечні вертун, хвороба шютте звичайного та ін.

Різка зміна рівня ґрунтових вод зумовлена меліоративними робо­тами, які виконуються переважно без двостороннього регулювання, призводить до випадання смереки, усихання дуба, сосни, вільхи, берези.

Груди (Dна Поліссі трапляються рідко. В них формуються насамперед свіжі й вологі грабові діброви (D2D3), які поширені в західній і центральній його частинах (Л. К. 8, 11, 12, 20). На сході Полісся трапляються кленово-липові діброви (Л. К. 9, 20), а також — ольси (Z)4, D53 переважанням високопродуктивної віль­хи чорної 1, II бонітетів. Вони ростуть на понижених місцях із доб­рим дренажем (Л. К. 11, 12, 20).

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить