Лекции по лесному хозяйству

Регіональні особливості лісового господарства

Підвищення ефективності лісового господарства передбачає впро­вадження науково обгрунтованих методів його ведення. Реалізація цієї задачі можлива лише на зонально-типологічній основі, оскільки зональний підхід забезпечує раціональне використання лісових ба­гатств. Регіональні системи ведення лісового господарства мають ураховувати протяжність території, природні й економічні умови, напрями використання лісових ресурсів. Для розробки таких систем необхідно добре знати типи лісів, їх лісівничі особливості, способи та засоби запобігання пошкодженням та захворюванням насаджень.

Регіональні особливості ведення лісового господарства зумовлені закономірностями розміщення та відновлення головних лісоутворюючих порід і лісових формацій, продуктивністю деревостанів, потен­ційними можливостями лісорослинних умов, віковою структурою та будовою насаджень (К. Б. Лосицький, 1971).

У науковій системі лісогосподарських заходів одне з чільних місць займають рубки головного користування та рубки догляду. При диференціації (за зонами) способів рубки головного користу­вання та обгрунтуванні її елементів у залежності від географічного середовища і типів лісу слід визначити площі лісосік, їх ширину, терміни змикання, напрямок рубки та лісосіки. Способи рубок при організації лісосічних робіт зумовлюються тим, як вони можуть по­значитися на водоохоронно-захисних властивостях лісів у різних районах. Так, у гірських районах особливого значення набуває водо-регулююча та водоохоронна роль лісу весною. Весняний стік із лісо­вих водозборів у 2—3 рази триваліший, ніж на суцільних зрубах (А. В. Побєдинський, 1971).

Велика площа суцільної лісосіки на водозборі призводить до рап­тового збільшення повеней і пересихання річок влітку. Збільшення поверхневого весняного стоку під впливом суцільних вирубок супро­воджується розвитком ерозійних процесів. За спостереженнями А. В. Побєдинського, винесення твердих часточок грунту у період розтавання снігу навіть на трирічних суцільних вирубках (подекуди порослих трав'янистою рослинністю) утричі більше, ніж на лісових ділянках. Ерозійні процеси знижують родючість грунту, створюють несприятливі умови для росту деревних порід. Якщо верхній шар грунту змитий, то приріст деревних порід зменшується у 1,5—2 ра­зи. Проведення вибіркових та поступових рубок запобігає різкій зміні водно-фізичних властивостей грунту.

При здійсненні рубок догляду за лісом необхідно виходити з принципу зональності, типологічних особливостей і призначення на­саджень. Диференціація рубок догляду в конкретній природній зоні має визначатись екологією деревних порід і деревостанів, умовами їх розвитку. Рубки догляду і рубки головного користування — єди­ний процес вирощування та використання насаджень: режим догля­ду зумовлює терміни і способи рубки головного користування.

Лісовідновний процес тісно пов'язаний з географічним середови­щем, яке впливає на періодичність плодоносіння та урожай насін­ня. На ділянках, де головна порода відновляється природним шля­хом, слід максимально зберігати самосів та підріст, застосовувати певні способи рубки і досконалу технологію заготівель. При раціо­нальній організації рубок та дотриманні лісівничих вимог можна значну частину відновити природним шляхом, а термін вирощування насаджень скоротити на 15—20 років.

При збереженні природного лісовідновлення не порушується і структура грунту. У зв'язку з цим немає необхідності у створенні суцільних культур, скорочується на один клас вік вирощування стій­ких високопродуктивних насаджень, зменшуються витрати на лісо­відновлення, зберігаються родючість грунту і природне середовище.

При створенні лісових культур велику увагу слід приділяти еліт­ному насінництву та селекції, зокрема підбору плюсових дерев, на­сіннєвих ділянок тощо. Технологія створення лісових культур, ра­ціональне змішування деревних порід, густота насаджень залежить від типу лісорослинних умов. Порайонного диференціювання вима­гають також способи меліорації, методи та технологія боротьби з лі­совими пожежами, побічне користування, захист лісу та ін.

Науково обгрунтована система ведення лісового господарства пе­редбачає застосування широкого комплексу заходів, спрямованих на удосконалення техніки й організації лісогосподарського виробни­цтва. Проте рівень ведення лісового господарства окремого регіону визначається не тільки правильним районуванням лісових територій, регіональною системою господарства, а й своєчасним проведенням лісогосподарських заходів. При їх розробці на типологічній основі доцільно об'єднати типи лісу в окремі групи за лісівничими особли­востями. Це дасть змогу застосовувати на великих масивах однотип­ні заходи у подібних екологічних умовах. Регіональні системи мають охоплювати основні лісові масиви та відповідати головному напряму розвитку господарства в лісогосподарській області, окрузі, республі­ці вцілому.

Ліси України дуже різноманітні. Навіть при наявності великих масивів однотипних насаджень завжди є певні ділянки з особливими мікрокліматичними та екологічними умовами. Для таких ділянок лісогосподарські заходи треба розробляти з урахуванням конкретних умов. Інколи особливо цінні або рідкісні рослини ростуть у певних мікрокліматичних умовах і можуть бути певними біотипами для окремих видів тварин та птахів. Такі ділянки, часто з унікальними для даного району видами рослин і тварин, при проведенні лісогос­подарських заходів потрібно всіляко зберігати.

Кожна лісогосподарська область України характеризується пев­ним типом ландшафту з притаманними тільки для нього особливос­тями ґрунтового покриву та рослинного світу і потребує відповідних систем ведення лісового господарства.

1. Лісове господарство у рівнинних лісах

Українське Полісся. Українське Полісся займає південно-західпу частину зони змішаних лісів. Межа між Поліссям та Лісостепом доволі чітко проявляється у рельєфі, геологічній будові антропоге­нових відкладів, характері грунтів, рослинності. Загальна площа По­лісся становить 113,5 тис. км2, або 19 % території України. Тут зосереджено 36,6 % лісового фонду республіки. На Поліссі низинний рельєф, широкі заболочені річкові долини, високий рівень ґрунтових вод, позитивний баланс вологи, поширені соснові ліси з домішкою широколистяних порід. Клімат Українського Полісся — помірно континентальний, досить м'який та вологий. Середньорічна темпера­тура знижується з заходу на схід від 7 до 5°, у січні — від —4,5 до — 7 °С. Середньорічна кількість опадів коливається у межах від 550 на сході до 700 мм на заході. Максимальна кількість опадів припа­дає на червень — липень. Переважаючим типом грунтів є дерново-підзолисті та болотні, частка яких становить 75 % площі Полісся. Трапляються перегнійно-карбонатні, сірі лісові грунти.

Характерний елемент природи Полісся — болота та заболочені землі (рис. 19). Вони займають близько 1,8 млн га. Серед торф'яних боліт переважають низинні (евтрофні), рідше — перехідні (мезо-трофні) і верхові (оліготрофні). У західних районах Полісся заболо­чені землі становлять 15 %, у північних — 40, у Києво-Чернігівському Поліссі — 4,5 % загальної площі.

Нині природних лісів на Поліссі збереглося мало (передусім у північній частині Західно - і Центральнополіського округів), а ще у XVI—XVII ст. територія Полісся була вкрита лісами. Хижацька експлуатація лісів призвела до різкого (у 2—2,5 рази) зниження лісистості області, зміни видового складу рослинності. Підвищення попиту на лісову продукцію у XVI—XVII ст. на внутрішньому й зовнішньому ринках сприяло розвитку лісових промислів (виробни­цтво поташу, селітри, клепки, дьогтю, смоли, виплавка заліза з бо­лотної руди). Вони потребували великої кількості деревини. Ріст населення, розвиток землеробства, торгівля хлібом зумовили необ­хідність збільшення сільськогосподарських угідь, перетворення час­тини лісових площ в орні землі.

Як результат господарської діяльності людини на Поліссі виник­ли величезні площі дефльованих пісків, інших видів неугідь. Питома вага сільськогосподарських угідь невисока: вони займають невеликі ділянки між лісами і болотами.

На ліси припадає 38 % площі лісо­вого фонду республіки. На Поліссі поширені соснові, сосново-дубові, дубово-грабові та вільхові ліси.

Поліський ландшафт

На ліси Хвойні насадження, в яких переважає сосна, становлять 64,5 %, вердолистяні породи — 9,7, м'яколистяні — 25,8 % вкритої лісом площі. Найпоширенішими деревними породами у лісах Полісся крім сосни є дуб звичайний (18 %), береза бородавчаста і пухнаста (11 %), вільха чорна (7 %), осика (2 %), граб (0,6%). Вони займають 96% вкритої лісом площі Полісся. Трапляються також ясен, липа дрібнолиста, клен гостролистий, в'яз, берест, ільм. У південно-західних районах, зокрема у Волинській області, трапляються дуб скельний, явір і черешня; у північних ра­йонах окремими острівцями виступають смерекові ліси.

У віковій структурі насаджень Полісся переважають молодники (60,9 %), середньовікові деревостани становлять 26,1, достигаючі — 9,1, стиглі та перестійні — лише 3,9 % вкритої лісом площі. Серед­ній приріст насаджень коливається у межах 3,5—4,2 м3 на 1 га.

Скачать полный текст Регіональні особливості лісового господарства в Word

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить