Статьи по истории

Сади Стародавнього Єгипту

Заселення території Єгипту розпочалося в епоху палеоліту. В Х-VI тис. до н. е., коли клімат був значно вологішим, кочуючі територією Єгипту розрізнені племена жили в саванах, що оточували Ніл, дельта й долина якого були ще заболочені. Племена займалися збиральництвом, мисливством, а згодом і рибальством. Зміна клімату в епоху неоліту, яка привела до висушення саван і формування пустельного і напівпустельного клімату, змусила ці племена спуститися в заплаву Нілу. Серед них були протосеміти, бербери і кушіти, із змішуванням яких в IV-му тис. до н. е. утворився єгипетський народ.

В історії Стародавнього Єгипту виділяють такі періоди: Стародавнє царство (3200-2400 рр. до н. е.) зі столицею у м. Мемфіс; Середнє царство (XXII-XVIII ст. до н. е.) зі столицею у Фівах; майже два століття (XVIII-XVII ст. до н. е.) пов’язані з нападами гіксонів, які спустошили єгипетські міста; Нове царство - XVI-XV ст. до н. е. Окремо виділяють пізні часи - з Х ст. до 332 р. до н. е., тобто до завоювання Єгипту Александром Македонським, який на південному узбережжі Середземного моря заснував свою нову столицю - Александрію. Кожний з цих періодів залишив після себе досвід озеленення.

Найстаріші сади Єгипту відомі з часів Стародавнього царства. Проте це лише фрагментарні дані, які не мають відношення до саду як цілісної споруди. Йдеться лише про епізоди: посадка і догляд за рослинами, збирання плодів і їхнє перероблення, складування в комори. Окремі епізоди з життя садів зустрічаються на культових зображеннях тих часів.

До найхарактерніших дерев належала сікомора (Ficus sycomorus) - дерево заввишки до 40 м, яке відігравало значну роль у житті єгиптян. Цінували його за плоди та здатність створювати затінок не лише для людей, але й для тварин і рослин. Вирощували в ті часи фігове дерево (Ficus carica), а також фінікову пальму, один з видів африканської акації тамарикс. З прибережної водної рослинності слід назвати тростину, папірус, лотос.

Дерева в садах висаджували рядами на однаковій відстані одне від одного. Зрозуміло, що такі насадження можна було створювати лише за умов зрошування. Тому перші плани розбивки насаджень мають таку ж, як і канали, регулярну форму.

З найдавніших часів у Єгипті був розповсюджений виноград, пагони якого розлягалися на спеціальних конструкціях, утворюючи тінисті альтанки. Згодом (Середнє і Нове царство) цей елемент озеленення стане провідним в оздобленні водних басейнів. Всі сади були оточені мурами.

Відомий з тих стародавніх часів сад при віллі Метена - одного з високопоставлених придворних часів IV династії. З написів у гробниці дізнаємося, що ця садиба мала форму квадрата (довжина однієї сторони 105 м, загальна площа 11025 м2) і була оточена муром. У саду росли пальми, фігові дерева і акації. Сад прикрашали кілька басейнів. Перед будинком посередині виноградника знаходилася альтанка.

Відомості про сади Середнього царства є значно повнішими. Головним елементом садів були водні споруди - басейни та стави. Як правило, вони були прямокутними або ж Т-подібними. Виконували різноманітні функції: декоративні, господарські, санітарно-гігієнічні (охолоджувальні) і навіть культово-обрядові. На березі ставка створювалася квіткова рабатка. По периметру території садиби створювалися однорядні чи багаторядні посадки з сікомор і пальм, ряди яких висаджувалися почергово. В бокових частинах саду часто будували невеликі оздоблені куполами садові павільйони, призначені для відпочинку. План саду мав геометричну форму і був огороджений муром, який відокремлював територію садиби від оточуючого простору.

У планах палацової та віллової забудови навпроти входу з внутрішнього боку в частині саду розміщувалася центральна будівля. Аналогічне планування зустрічаємо в садах Нового царства (1567-1085 рр. до н. е.).

Нове царство характеризується розквітом єгипетського мистецтва, в тому числі і садово-паркового. Свідченням того є малюнки з гробниці Атенохотепа ІІІ в Табах. Сад представлений у вигляді плану, на якому нанесені його елементи: житловий будинок, садові павільйони, басейни, брама, рослини, а також звірята. Як і вілла Метена, цей сад теж квадратний і оточений високим муром (рис. 1.4).

Вхід до саду забезпечує брама, розташована всередині огорожі, з двома малими бічними входами. Тіниста алея, яка простяглася вздовж муру, межує з узбережжям Нілу, що підсилює відокремленість і замкненість простору внутрішнього саду.

Від брами через виноградник, розташований всередині садиби, прокладена пряма доріжка, обсаджена високими деревами, що вела до житлового будинку. Паралельні доріжки, які перетинали виноградник, були притінені перголами, обвитими виноградом. Зліва і справа будинку два прямокутні басейни, поблизу яких встановлені відкриті садові павільйони, прикрашені квітковими рабатками, звідки добре проглядалося водне плесо та виноградник. У передній частині саду симетрично розташовані прямокутні басейни, оточені невеликими гаями.

Як бачимо, в саду в Табах панують регулярне планування і симетрія, вишукана форма басейнів і садових павільйонів, різноманіття деревних форм з різним ритмом їх розташування, а головне - гармонійне поєднання декоративних і утилітарних функцій саду.

На малюнку, який було знайдено в гробниці цариці Нефертіті в Табах, те ж регулярне планування саду, але є й свої відмінності. Тут посередині саду прокладено канал (замість виноградника з перголами) з водоймою у вигляді букви Т. У кінці каналу причал для підпливаючих з Нілу барок. Дерева висаджені регулярними рядами. Неподалік каналу багата чагарникова і трав’яна рослинність.

Особливе місце в Стародавньому Єгипті займають сади на території храмів. Одним з постійних елементів храмових садів були мальовничі озера, необхідні для здійснення культових обрядів, а також священні гаї. В Карнаці, наприклад, був відомий сад при храмі Амона-Ра, розбитий на терасах. Його створення відносять до 1500 р. до н. е., тобто до часів правління фараона Тутмоса ІІІ.

Сади також почали створювати біля гробниць. Наприклад, перед терасовою святинею Мінтугетепа І (Середнє царство, ХІ династія, близько 2133-1991 рр. до н. е.) в пустельній котловині Деяр-ель-Бахарі був закладений гай із сікамор і тамариксів.

У Стародавньому Єгипті налічувалося близько 50 міст. Поряд з розвитком містобудування, архітектури і рослинництва, розвивалося і озеленення. Лише за часів правління Рамзеса ІІІ (1198-1166 рр. до н. е.) було створено понад 514 садів, які забезпечували храми олією, вином, деревиною і ароматичними травами. В цей період практикувалась посадка невеликих дерев і кущів у крупних глиняних декоративних вазах. Ця практика була згодом використана в італійських садах часів Ренесансу.

Про світський сад дає уявлення зображення в усипальниці Немтамунів поблизу Фів. На рисунку алея з фінікових пальм, що чергуються з сікаморами, які вважалися священними. Крім сікамор, висота яких сягала 40 м, священними деревами вважалися ялівець, тамарикс та нільська акація. Тут же ростуть волошки, маки і латаття.

Досить часто на картинах можна побачити зображення пергол, обвитих виноградом. До речі, за часів 18-ї династії в Єгипті вирощували чорний, пурпуровий, червоний, білий і блідо-зелений виноград. Водночас вже культивували гранат, який у дикому стані ріс у Пакистані, Персії, Афганістані і Гімалаях.

Вирощування садів, як вже згадувалося, вимагало зрошування. Тому ірригаційні споруди створювали необхідні умови для поливу багатої рослинності.

В озелененні міст особливе місце займали алеї з пальм, які висаджували вздовж широких (в окремих випадках до 40 м) парадних доріг і орієнтували на храми і палаци. Часто підходи до храму прикрашали рядовими фігурами сфінксів, які могли поєдуватися з рядами пальм, створюючи особливий ритм світла і тіні.

Сади при храмах і палацах фараонів були найбільшими. В рельєфі гробниці в Телл-ель-Амарні зображений план резиденції фараона із садом. Він мав характерне осьове і симетричне планування. Огороджений муром, він складався з двох частин (рис. 1.5). Першу частину займали найважливіші будівлі з колонами, обернуті до вхідної брами. Довкола забудови росли дерева, висаджені рівними рядами. За мурами розміщалися склади з продуктами.

Друга частина із садом, відділена муром від першої, з’єднувалася з нею портиком на головній осі. За вхідним портиком розміщався садовий павільйон, а за ним великий плодовий сад, оточений вільно висадженими деревами. Серед них можна розпізнати гранати, фіги і фінікові пальми. Всі дерева в першій частині резиденції висаджені в спеціальних вазах.

Поряд з великими садами храмів, палаців і вілл багатих вельмож були також малі сади менш заможних горожан. Ці сади мали головним чином утилітарний характер, але водночас давали приємну тінь, зволожували повітря та сприяли розведенню придомових квітів. Головний мотив саду забезпечувався одним або трьома деревами, які притіняли колодязь. На регулярно розпланованих рабатках росли овочі і зелень. З квітів використовувалися такі, які мали яскраві барви - маки, волошки. Як медоноси використовувалися акація і тамарикс.

Настінні рельєфи, а також малюнки на гробницях свідчать про формове багатство рослин садів. Цінним свідченням є рельєф із ботанічним садом часів Тотмеса ІІІ в Карнаці (близько 1504-1450 рр. до н. е.), а також малюнок на стіні скельного гробу в Тебасі, на якому можна розпізнати не лише різні види рослин, але й риб і водних птахів. Довкола басейну розташовані квіткові рабатки, а за ними ростуть пальми, фіги сікамори, гранати, виноград. Особливо полюбляли єгиптяни лотос, який в ті часи вільно ріс в спокійних водах Нілу.

У Пізню епоху (1085-304 рр. до н. е.), а також у птолемеєвий (304-30 рр. до н. е.),і римський періоди (30 р. до н. е. та 313 р. н. е.) садівництво збагатило себе квітковими рослинами. З тих часів збереглися до наших днів Rosa sancta, Anemona coronaria, Narcissus tazetta, Chrysantemum coronarium, Lupinus termis, Delphinium orientale, Iris sibirica, Lathyrus sativus (горошок).

Остання з цариць Стародавнього Єгипту Клеопатра (69-30 рр. до н. е.) уславила себе розведенням надзвичайно пишних садів. Алеї, рабатки і квіткові клумби, виноградники, водні басейни, відкриті павільйони були об’єднані в єдиний композиційний вузол. Рослинний асортимент, крім місцевих рослин, був представлений і чужоземними видами: інжиром, гранатом, трояндами і жасмином. Широко використовували бочкову культуру. Сади прикрашали люпин, конвалії, маки, гвоздики та волошки.

У цілому для стародавнього єгипетського саду було характерне органічне злиття релігійних, утилітарних і естетичних функцій (Богова, Фурсова, 1988). Тут сформувалося садове мистецтво з характерними композиційно-планувальними канонами:

- регулярним планом, який включав осьову побудову композиції і використання симетрії;

- формування замкнутих композицій;

- наявність водойм як невід’ємної, а деколи і головної частини саду;

- використання алейних і рядових посадок;

- використання екзотів в асортименті деревних порід

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить