Статьи по истории

Сади Стародавньої Греції

У межах хронологічних рамок розвитку старогрецького мистецтва (ХІ-І ст. до н. е.) розрізняють декілька періодів: так званий гомерівський, архаїки, класики і еллінізму.

Гомерівський (ХІ-VIII ст. до н. е.) період залишив після себе надзвичайно скупу матеріальну спадщину: рештки будівель, розписи на теракотовій кераміці та малочисельні літературні джерела. Відомо лише, що в цей період широкого розвитку одержала розписна кераміка з характерним геометричним рисунком. Розписи на кращих пам’ятках геометричного стилю вражають чіткою ритмікою, виразністю ліній, які утворювали візерунки і фігури. В геометричному стилі створюють також теракотові статуетки і скульптурні прикраси жбанів.

Головним джерелом інформації про сади цього періоду (VIII ст. до н. е.) є "Одісея" Гомера, де поет подає опис саду царя Алкіноя, в якому той гостинно приймав Одісея, закинутого бурею на острів Схірея:

Був за широким двором

Чотирьохдесятинний багатий

Сад, обнесений звідусіль високою огорожею.

Росло там багато дерев плодоносних, гіллястих, широковершинних,

Яблунь, і груш, і гранат, золотими плодами пишних.

Два там струмки було: один обтікав, звиваючись,

Сад, а другий перед самим пагорбом царевого палацу

Світлим струменем біг, і громадяни з нього черпали воду.

В "Одісеї" Гомер описує також сад Лаерта - батька Одісея, коли він, невпізнаний земляками, повернувся в свою домівку. В саду, оточеному живоплотом, росли плодові дерева, висаджені рядами, а також виноград та овочі.

В "Одісеї" та "Ілліаді" згадується про священні гаї і дерева. Оточували вони священні місця, вівтарі та могили героїв. Найчастіше це були платани, оливки, дуби, кедри та тополі. Дерева користувалися увагою і любов¢ю громадян і охоронялись. Під шелест священної діброви храму Зевса в Додоні жреці виголошували проповіді. Культ дерев часто поєднувався з культом водних джерел.

Однак відсутні відомості з того періоду розвитку садівництва про квітникарство та використання декоративних дерев і чагарників. Грекам була відома техніка поливу садів.

Період архаїки (VII-VI ст. до н. е.) відзначений формуванням полісів - античних міст-держав (Спарта, Афіни), які включали, крім міст, прилеглу сільську місцевість. Головним елементом їхньої містобудівельної структури були святилища (акрополі) та громадсько-торгові центри (агори), довкола яких розвивалися житлові квартали. Агори і вулиці Афін та інших міст прикрашалися рядовими посадками дерев і квітниками.

Провідне місце в забудові міст займають храми ("помешкання богів" із стоячою всередині статуєю), які спочатку споруджувалися з дерева, з початку VI ст. - з вапняку, а з середини VI ст. – все частіше з мармуру.

Священні гаї, про які згадує Гомер, в архаїчний період стають невід’ємною частиною храмових комплексів. Відомі священні гаї при храмах Аполлона в Дельфі і Мілеті, Асклепіоза в Епідаурі, Посейдона в Онхестосі та ін.

Проте гаї були місцем проведення не лише релігійних урочистостей, але й спортивних ігор, музичних і театральних вистав. Залежно від місця храму, ці ігри могли мати загальнонародний або ж локальний характер. Місця проведення ігор оточували рядами дерев або ж алей, оздоблених статуями.

Залишилися згадки про священний гай Алтіса в храмі Зевса Олімпійського, де раз на чотири роки проводилися ігри, які й по сьогоднішній день ми називаємо Олімпійськими. Рахунок часу Олімпійських ігор (перші відбулися в 776 р. до н. е.) встановив грецький історик Тітем у 264 р. до н. е. З 776 р. велися списки переможців Олімпійських ігор. До речі, літочислення по Олімпійських іграх використовували історики Полібій, Діодорій Сіцілійський. Велось воно до 394 р. н. е., коли Олімпійські ігри були відмінені.

Другу частину Олімпії займали стадіон, іподром та інші споруди, пов¢язані з священним гаєм тунелем. Подібне планування було в інших містах Греції.

Поряд з храмами будували різні за функціями громадські споруди. Передусім це були булевтерії - за часів Гомера споруди для зібрань знаті (від гр. буле – рада). В демократичних полісах буле - вищий орган влади і державного контролю. Найбільш відомий в Афінах, створений в 594 р. до н. е. Солоном, називався Рода 500, при Ксенофоні (509 р. до н. е.) - Рода 400. Члени створювали 10 комісій, які виконували свої обов’язки за чергою (кожна впродовж 1/10 року). З V ст. до н. е. члени булевти одержували плату - 1 драхму в день.

Поширеними в полісах були палестри - приватні гімнастичні школи, в яких займалися хлопчики з 12 до 16 років, де до програми навчання включали біг, боротьбу, стрибки, метання списа і диска (так звана система п’ятибор’я), гімнастичні вправи, плавання. Палестри мали відкриті майданчики, бігові доріжки, гімнастичні зали, басейни. Деколи палестри знаходилися на території гімнасій - державних навчально-виховних закладів, куди приходили навчатися юнаки з багатих сімей у віці 16-18 років. Навчаючись у гімнасіях вони займалися гімнастикою, а під керівництвом філософів вивчали також політику, філософію, літературу. Найвідомішими гімнасіями були Академія, де бесіди зі своїми учнями вів Платон, і Лікей, заснований Арістотелем. У ті часи сформувалися перші публічні сади при Академії, де викладав Платон, та Лікей, де заняття вів Арістотель зі своїми учнями-"парапатетиками", що означає "ті, що прогулюються". Платон і Арістотель використовували тривалі прогулянки алеями садів Академії та Лікея для обговорення різноманітних природничих і філософських проблем. Плутарх назвав їх "алеями філософів" (рис. 1.9). До речі, сад при Академії (сад Пізіастра) є найстарішим із згаданих садів того періоду (560 р. до н. е.). Пізніше ці сади назвуть академіями. Аналогічні сади закладуть Епікур і Теофраст.

З переходом до будівництва з каменю складаються головні різновиди ордера (тип архітектурної композиції, оснований на художній переробці стійково-балкових конструкцій), який сприяв створенню тектонічно ясного архітектурного образу, виробці співрозмірних людині архітектурних масштабів. Таким чином, сформувалися дорійський (храм Гери в Олімпії (кінець VII – початок VI ст. до н. е.), Аполлона в Корінфі (близько 550 р. до н. е.), Артеміди на острові Керкіра ( ) та іонійський ордери (храм Артеміди в Ефесі та Гери на острові Самос, обидва - середина VII ст. до н. е.).

Скульптура архаїки прикрашала храми рельєфами фризів, статуями на фронтонах, фігурними і орнаментними акротеріями - статуями і фігурами, розташованими над кутами фронтона будівлі. Суворі статуї богів або героїв (Геракл, Персей, Тесей та ін.) співзвучні архітектурним формам архаїчних мотивів.

В епоху класики (V ст. – перші три чверті IV ст. до н. е.) свого розквіту досягли старогрецькі міста, склалося їх регулярне планування (Мілет, Пірей), головні принципи якого (розбивка міста прямокутною мережею вулиць, комплексна забудова житлових кварталів рівновеликими будинками тощо) пов’язані з іменем старогрецького архітектора-містобудівельника Гіптодама з Мілета. Ця система найбільше відповідала демократичній структурі поліса. Регулярна забудова ще більше утвердила регулярний характер озеленення тогочасних міст.

З початку IV ст. до н. е. (після Пелопонеської війни) в період кризи грецької полісної демократії відбувається поступове витискання інтересів поліса інтересами окремих осіб. Більше уваги приділяється не будівництву культових споруд, а споруд, пов’язаних з побутовими інтересами людини – гімнасіїв, палестр, театрів, а також приватній забудові.

Порівняно з публічними садами, приватний сад, пов¢язаний з житловим будинком, був досить скромним. Великі придомові сади, наприклад Епікура і Платона, були винятком. Можливість розвитку придомових садів залежала від класичної форми будинку. Був він відгороджений від вулиці глухою стіною з вхідними дверима і мав невеликий прямокутний дворик всередині, довкола якого були помешкання. Найбільше з них, що репрезентувало головну частину будівлі, було відокремлено з боку дворика портиком з колонами, який при подальшому розвитку житлового будинку перетворився в перистиль. У більшості грецьких будинків дворики були мощені каменем, а в заможніших власників ці замощення оживлялися виносними горщиковими рослинами. Пізніше, в елліністчний період, у двориках-перистилях висаджували декоративні рослини і створювали регулярні квітники.

Елліністичний період (кінець IV - I ст. до н. е.) характеризується збільшенням зони поширення грецької культури, її активної взаємодії з культурою народів, що входили до складу монархії Александра Македонського. Афіни перестають бути головним центром художнього життя. Законодавцями смаків стають крупні малоазійські міста. В цей період небаченого розмаху досягає будівництво, виростають чисельні нові міста з регулярним плануванням – Александрія, Антіохія на Оронті, Селевкія на Тигрі та ін. Споруджується ще одне із семи чудес світу - Фароський маяк.

Диференціюється тип помешкань - від скромного будинку до палацу. В будинках з традиційним планом внутрішній двір перетворюється в облямований колонадою перистиль. Це був характерний і важливий фактор для подальшого розвитку садово-паркової композиції, об’єднання внутрішньої частини помешкання з садом. Цьому сприяє посередництво форм: колонади і портики дали можливість гармонізувати перехід від середини житла назовні.

Палацові сади займали значні площі і їхні внутрішні композиційні елементи були гармонійно позв’язані з зовнішніми краєвидами.

Слід зауважити, що грецьке садівництво із перших згадок про часи доеллінського періоду в основному будувалося на плодово-декоративному принципі: в посадках використовували головним чином плодово-ягідні дерева. Наприклад, парк у Скіллах, посаджений істориком, воїном і садівником Ксенофоном (434-356 рр. до н. е.) і присвячений богині Діані, складався із фруктових дерев, що розташовувалися рядами довкола храму. Як відомо, плодовими садами були так звані "сади втіхи", сади персів, з якими Ксенофон мав можливість ознайомитися під час своїх військових походів.

У цей період, як свідчать існуючі джерела, в садах рідко використовували квіткові рослини. Проте в еллінський період декоративне садівництво набуло справжнього розквіту. Цьому сприяли завойовницькі походи Александра Македонського, після яких до Афін надходило чимало чужоземних рослин. Ці рослини й покладені в основу саду "батька ботаніки" Теофраста, колекції якого можна вважати першим ботанічним садом у світі.

Незаперечним є те, що знання стародавніх греків про рослинний світ були досить широкими. Гомер у своїх піснях згадує 63 рослини. "Батько медицини" Гіпократ, який жив близько 460 р. до н. е., наводить у своїх працях 250 назв рослин, а в "Природній історії" Теофраста описано 500 рослин.

Найдавніші відомості про квіти знаходимо в старогрецьких міфах. Грецький поет-лірик Анакреон розповідає про троянду, яка народилася з білосніжної піни, що покривала тіло Афродіти, коли та виходила після купання з морських хвиль.

Трояндами, які прийшли в Стародавню Грецію з Персії, прикрашали статуї богів, переможців, наречених, гробниці. Геродот розповідає про сади фрігійського царя Мідаса, що славилися шестидесятилистими трояндами, які відзначалися надзвичайним ароматом.

У "Дослідженнях рослин" Теофраста знаходимо настанови щодо вирощування троянд. Особливо Теофраст захоплюється стопелюстковою трояндою, яка зустрічається в садах усього світу й понині. Він, зокрема, повідомляє про відоме вже в ті часи мистецтво окулірування троянд.

Особливою популярністю користувалися у греків мирт, камелія, лілії, фіалки, гвоздики, левкої, незабудки, братки, мак, гіацинт, дельфініум, нарцис, ірис, півонії і т. п.

Сади огороджували стриженими живоплотами. Альтанки обвивали ліани (виноград, плющ).

Садово-паркове будівництво Стародавньої Греції залишило нащадкам не лише священні гаї та філософські сади, характерне озеленення агор і приватних садів, але й досвід широкого використання в композиціях садів скульптури. До нинішніх часів дійшла слава скульпторів Фідія (оздоблення пантеона на Акрополі), Мирона ("Дискобол"), Праксітеля (скульптури Гермеса та Афродіти Кіндської), Поліклета ("Діва"). У публічних і приватних садах уздовж прямих алей і доріжок встановлювали численні статуї і пам’ятники. До тогочасних елементів садово-паркового будівництва слід віднести басейни, фонтани, колони, вази. Одне із центральних місць у старогрецьких садах відводилося піщаним аренам для гімнастичних вправ.

Стародавня Греція, яка в 146 р. до н. е. стала римською провінцією, передала Риму естафету садово-паркового мистецтва.

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить