Статьи по экономическим темам

Системний підхід до класифікації цінних паперів та проблеми їх реалізації

Козак В. Г. аспірант КНЕУ

Розвиток цивілізованих міждержавних відносин вимагав великих коштів, що привело до об’єднання капіталу купців, банкірів, промисловців, судновласників та створення товариств. Усуспільнення коштів оформлялося спеціальним документом, яким підтверджувалися право власності на цю долю (пай) внесену до загального капіталу та правила, одержання частини прибутку від спільної діяльності. Таким документом стала акція, а таке товариство називатися акціонерним.

В діяльності товариств, в процесі проведення ними торгових операцій, виникла необхідність підтвердження зобов'язань покупців товарів перед продавцями. Це відбувалося шляхом оформлення боргових розписок, які згодом отримали назву вексель. Фактично це був перший цінний папір, який поклав початок виникнення фондового ринку.

В цей історичний період, разом з розвитком держав з’являються державні цінні папери - казначейські векселі та державні облігації, що також стали об’єктом купівлі-продажу на фондовому ринку.

Якщо процес виникнення та становлення цінних паперів в європейських країнах вимірюється століттями, то на Україні цінні папери стали функціонувати із становленням державності - здобуттям Україною незалежності.

Цінні папери пов'язані з місцем і роллю в системі відтворення, з ступенем суспільного розподілу праці, з загальним рівнем розвитку економіки та фондового ринку, ступенем участі держави в емітуванні цінних паперів.

Законом України “Про цінні папери і фондову біржу” (1) законодавчо визначено перелік цінних паперів, які обертаються в Україні:

- акції, облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

- облігації підприємств, казначейські зобов’язання республіки, векселі, приватизаційні цінні папери.

За визначенням О. М.Мозгового (7) будь-який цінний папір характеризується трьома такими універсальними ознаками:

- цінний папір є безвідкличним свідоцтвом емітента про те, що він взяв на себе певні зобов'язання перед інвестором. Емітент не має права в односторонньому порядку, якщо це не обумовлено в договорі з інвестором, відкликати, анулювати, обмінювати, відбирати та здійснювати інші дії з цінними паперами, на шкоду правам та інтересам інвестора;

- інвестор не повинен підтверджувати будь-якими іншими документами свої права, які випливають з самого факту володіння папером;

- для передачі прав власності на цінний папір достатньо внести ім’я нового власника до реєстру акціонерів у реєстратора або депозитарія. За документарної форми випуск - передача цінного паперу здійснюється за допомогою індосаменту (передавального надпису).

Всі цінні папери характеризуються безліччю ознак. За економічною природою їх підрозділяють на типи і види, а останні - на різновидності.

Тип утворює сполучення різних комбінацій видів або різновидностей цінних паперів, об’єднаних якими-небудь загальними ознаками.

Вид - це якісне визначення будь-якого цінного паперу, що відрізняє його від інших цінних паперів (наприклад, акція відрізняється від облігації).

Різновидність - це цінні папери одного виду, що вїдрізняються між собою за рядок ознак ( звичайна чи привілейована акція - це вже різновидність акції).

За класифікаційними ознаками та метою випуску цінні папери поділяють на фондові і комерційні.

Підставою для ще однієї класифікації цінних паперів е те, де продається той чи інший вид цінних паперів. У відповідності з цим вони діляться на цінні папери грошового ринку та цінні папери ринку капіталу (схема 1).

Грошовий ринок е частиною фінансового ринку на якому здійснюється купівля-продаж короткострокових цінних паперів, термін дії яких - від одного дня до одного року. Як правило, цінні папери, що обертаються на грошовому ринку пов’язані з низьким ризиком несплати, так як вони випускаються позичальниками з високим рейтингом платоспроможності. Найбільш активними інструментами цього ринку виступають казначейські векселі, депозитні сертифікати, комерційні папери. Всі вони відносяться до боргових цінних паперів, хоча їх емітенти відносяться до різних класифікаційних груп.

Ринок капіталів представлений цінними паперами з терміном існування більше року. Це можуть бути як боргові так і інвестиційні цінні папери. Такого типу папери випускають різні емітенти: держава, місцеві органи влади (муніціпальні органи), корпорації (акціонерні товариства), фінансові інститути та інші.

Класифікація цінних паперів за ринками обігу

Схема 1. Класифікація цінних паперів за ринками обігу

З наведених правил існують і винятки. Так, деякі види цінних паперів хоча і мають термін існування менше одного року, функціонують не на грошовому ринку, а на ринку капіталів (опціони).

Цінні папери можуть бути: документами, що підтверджують участь або членство в організації емітента; борговими документами; засобами платежу (розрахунків); засобами забезпечення виконання зобов’яаань.

Документи, що підтверджують участь або членство в організації емітента. До таких цінних паперів відносяться акції, дольові сертифікати, пайові свідоцтва, сертифікати участі в інвестиційних фондах та деякі інші. Ці цінні папери надають їх власнику право на участь у загальних зборах акціонерів або учасників, голосування, внесення пропозицій, висування кандидатур у вибірні керівні органи емітента, на отримання інформації, яка стосується діяльності і фінансового стану емітента, на участь у розподілі майна емітента при його ліквідації.

Боргові документи. До таких цінних паперів відносяться грошові документи, які свідчать про наявність дебітореько-кредиторських відносин між емітентом і власником цінного паперу. Це можуть бути облігації, свідоцтва про заборгованість, векселі, комерційні папери та деякі інші.

Засіб платежу. Цінні папери, які підтверджують участь /членство/, а також боргові цінні папери можуть виконувати в процесі загально-ринкової взаємодії функцію засобів платежу (розрахунків). Тобто ці цінні папери можуть виконувати одну з функцій грошей (цінними паперами можна сплачувати вартість товарів, робіт, послуг). Це можливо тому, що цінні папери також мають вартість, і при здійсненні угоди з купівлі-продажу, вартість цінних паперів співпадає з вартістю товарів, робіт, послуг. Як засіб платежу, цінні папери можуть використовуватись не тільки на товарних ринках, а й на фондовому: вартість акцій може сплачуватись іншими акціями (або борговими цінними паперами).

Засіб забезпечення зобов'язань. При прийнятті певних зобов'язань по угодах, існує ризик, що ці зобов'язання можуть бути не виконаними. Дляаяеншення такої вірогідності, сторона, що має (буде) виконувати ці зобов'язання може передавати свої цінні папери кредитору (другій стороні) в заставу (у якості гарантії). Тобто, якщо зобов'язання не будуть виконані, то збитки кредитора будуть покриті за рахунок вартості зазначених цінних паперів.

Розглядаючи питання класифікації цінних паперів в економічній літературі, потрібно зауважити, що різні вчені-економісти підходять до цього питання по різному, використовуючи відповідні методологічні прийоми на підставі системного підходу.

Так, П. Ю.Бороздин [3] класифікує цінні папери за наступними ознаками: за економічною природою; за терміном залучення інвестиційного капіталу; за ступенем зв'язку цінних паперів з їх первинним розміщенням і наступним обігом; за територією обігу; за емітентами; за способом виплати доходу; за якістю.

Як бачимо, ця класифікація носить загальний характер і базується лише на основних характеристиках цінних паперів, що в свою чергу може призвести до помилок при класифікації тих чи інших цінних паперів.

Російським вченим М. М.Агарковим [2] класифікація цінних паперів була побудована на відмінностях у способах легітимації власника паперу. З цієї точки зору він класифікує цінні папери:

1. Цінні папери на пред'явника (облігації, акції на пред'явника, чеки на пред'явника, пред'явні вкладні документи, просте складське свідоцетво, коносамент на пред'явника, дублікат накладної на пред'явника і деякі інші), які характеризуються тим, що для легітимації тримача у якості суб’єкта відповідного права достатньо ’тільки одного пред’явлення паперу.

2. Ордерні папери (векселі), що характеризуються тим, що тримач паперу повинен бути легітимований як пред'явленням самого иа-перу, так і непреривним рядом передавальних надписів.

3. Іменні папери (іменні акції, тимчасові свідоцтва, іменні вкладні документи, квитанції товарних складів), не отримавших дозволу уряду на видачу свідоцтв, легітимують свого тримача у якості суб’єкта права, якщо він зазначений у тексті паперу шляхом зазначення його імені і крім того, якщо він внесений до книги, яку веде зобов'язана особа.

4. Звичайний іменний цінний папір лігітимуе свого тримача у якості суб’єкта права, якщо він, будучи тримачем паперу, е суб'єктом вираженого в ньому права на основі загальних норм цивільного права, або ж на підставі спеціальних норм, які регулюють правовідносини, по яких виданий папір.

Недоліком такої класифікації в те, що вона побудована лише на юридичній точці зору, тоді як цінний папір представляє собою совокупність економічних, юридичних і технічних характеристик і більше відноситься до економічної категорії, з точки зору якої і потрібно його розглядати.

На жаль і інші автори (А. В.Козаченко, Я. М.Міркін та інші) (4;6) також приводять не достатньо повну класифікацію цінних паперів.

На нашу думку, найбільш широкою і повною можна назвати класифікацію цінних паперів, що її приводить О. М.Мозговий [7]: за економічною природою, за строком погашення, за способом обігу, за складом реквізитів і характером обігу, за ознакою території, за емітентами, за місцем реєстрації емітента, за способом виплати доходу, за надійністю, за метою випуску, за ознакою роздробленості, за типом передачі майнових прав, в залежності від ролі, за здатністю конвертуватися, за формою документа, за видами забезпеченості, за відношенням до покупця.

Проте, будь-яка класифікація на наш погляд дуже умовна і все залежить від того, якій ознаці віддається перевага, і з точки зору якого суб’єкта ринку розглядати ті чи інші цінні папери. В сучасній практиці, наприклад, різниця між акціями і облігаціями корпорацій все більше стирається. З одного боку, відбувається збільшення випуску преференційних (привілейованих) неголосуючих акцій без титулу власності, а з другого, з’явились так називаємі голосуючі акції. Більш того, стиранню цих відмінностей сприяє також емісія конвертуємих, тобто здатних обмінюватись один на одний фінансових активів і гібридних цінних паперів, що поєднують в собі ознаки різнорідних фондових цінностей.

В цілому, таке взаємне проникнення і відсутність чіткі в границь між різними типами цінних паперів закономірне і відображає нормальний хід розвитку економіки і процес подальшого зрощування промислового і банківського капіталу.

Але, якщо цінний папір не буде віднесений до належної групи, то він може бути наділений необгрунтованими вимогами, або пільгами.

Проте, пересічного інвестора більше цікавить не класифікація цінних паперів, а розмір тих доходів, які він зможе отримувати вклавши свої кошти в ті чи інші цінні папери, можливість швидко продати ці цінні папери, а також надійність (фінансова стійкість) емітента.

Так, здатність емітента виплачувати дивіденди взагалі має велике значення для інвестора. Це особливо стосується тих інвесторів, які на ринку цінних паперів придбали акції з метою отримання доходу по ним вже найближчим часом. Емітент, який постійно виплачує дивіденди своїм акціонерам має добру репутацію.

Особливу увагу звертають на показник “розмір дивідендів” (”Д”) який означає величину дивідендів, що виплачуються по одній акції, тобто “дивіденди на одну акцію” (при цьому мається на увазі прості, а не привілейовані акції).

Розмір дивіденда розраховується за наступною формулою:

де Др – розмір дивіденда;

П - прибуток, що розподіляється (прибуток отриманий уданому році, або частина накопиченого нерозподіленого прибутку, що йде на виплату дивідендів);

Ка - загальна кількість акцій, що знаходиться у власності акціонерів в даному році (лише випущені акції).

Даний показник потрібно розглядати в динаміці і часі. Частота виплат дивідендів, а також аналіз тенденції змін їх розмірів за декілька років будуть найкраще характеризувати акції емітента.

Основним законом, який регулює обіг цінних паперів на фінансовому ринку е закон попиту і пропозицій. Виходячи з цього закону, відповідно ті чи інші цінні папери можливо швидко продати або купити.

Те і інше цікавить інвестора, коли він вкладає свої кошти у цінні папери. Велике значення у цьому питанніі має процедура лістингу. Але невеликий розрахунок, зроблений інвестором, допоможе більш точно відповісти на ці питання.

Так, визначивши “балансову ціну акції” (БЦа) за формулою:

,

де, Ак - активи емітента на певний момент;

Кз - сума заборгованості;

Ка - кількість випущених акцій,

інвестор побачить, яку суму він міг би отримати по одній акції, якби емітент припни в своє існування в цей момент (балансова ціна акції - реальна ціна акції на певний момент).

Розрахувавши співвідношення “поточної ціни на одну акцію до балансової ціни акції” (), інвестор отримав би співвідношення, в якому знаходиться ринкова ціна на одну акцію до балансової ціни акції:

,

де, РЦа - ринкова ціна однієї акції;

БЦа - балансова ціна акції.

Цей показник свідчить про те, наскільки інвестори “цінять” акції даного емітента. Якщо показник вищий за 1 (), то це свідчить про те, що інвестори впевнені в стані справ емітента і очікують, що в майбутньому його діяльність буде доходною. Якщо ж показник нижчий за 1 (), то це свідчить про зворотне.

Але перш за все, що необхідно зробити перед будь-яким інвестуванням, це на підставі фінансової звітності провести оцінку емітента по основних показниках: рентабельності, платоспроможності та ліквідності.

Рентабельність - це співвідношення прибутку емітента до суми засобів, задіяних для отримання цього прибутку. Рентабельність розраховується у відсотках. Показник рентабельності вказує на ефективність використання активів емітентом.

До показників, які характеризують рентабельність, відносять: прибуток на вкладений капітал, прибуток на активи, об”єм продаж на активи, прибуток на акціонерний капітал.

“Прибуток на вкладений капітал”

де, БП - “Балансовий прибуток” - прибуток до виплати податків;

ВК - “Вкладений капітал” - сума активів за мінусом короткострокових зобов’язань

“Прибуток на активи”

де, Оп - “Операційний прибуток” – сума балансового прибутку і позаопераційних витрат;

Са - “Середня величина активів” - середньоарифметична величина активів (сума активів на початок і кінець року розділена на 2)

“Об’ем продаж на активи”

,

де, Оп - “Об’єм продаж” - виручка, отримана емітентом від реалізації товарів і послуг в даному році;

Са - “Середня величина активів” - те саме.

“Прибуток на акціонерний капітал”

де, Чп - “Чистий прибуток” - прибуток після оподаткування, отриманий емітентом в даному році (балансовий прибуток мінус податки)

АК - “Акціонерний капітал” - статутний фонд плюс накопичений з роками нерозподілений прибуток

Платоспроможність - це здатність емітента в даний момент часу забезпечити своїми активами зовнішні грошові зобов’язання ( чим більше величина, на яку активи емітента переважають зовнішні зобов'язання, тим більше його платоспроможність).

,

де, Ак - сума активів;

Кз - сума кредиторської заборгованості.

Даний показник також може бути виражений у відсотках. Він визначається як співвідношення акціонерного капіталу до загальної суми пасивів емітента.

де, Пс - коефіцієнт платоспроможності;

АК - акціонерний капітал (кошти статутного фонду плюс накопичений роками нерозподілений прибуток);

Вм - акціонерний капітал та зовнішні залучені кошти ( підсумок балансу).

Чим вищий даний коефіцієнт, тим краще забезпечені зовнішні зобов’язання емітента.

Ліквідність - здатність емітента покрити короткострокові зовнішні зобов’язанмя за рахунок своїх поточних активів.

де, Кал - коефіцієнт загальної ліквідності;

Ап - поточні активи емітента (1 та 2 розділи балансу);

Кз - короткострокові зовнішні зобов'язання (наприклад банківські овердрафти, комерційні кредити, банківські кредити до І року)

Якщо коефіцієнт ліквідності - 1, то це значае, що короткострокові зовнішні зобов’язанмя емітента є більшими ніж його поточні активи, і відносили з даним емітентом стають ризикованими. Емітенту потрібно збільшувати свої поточні активи (грошові кошти в банку, ліквідні цінні папери, дебіторську заборгованість, готову продукцію, сировину і матеріали).

Також, при оцінці ліквідності емітента, часто використовують коефіцієнт швидкої ліквідності:

де, Кшл - коефіцієнт швидкої ліквідності;

Гк. – грошові кошти, короткотермінові фінансові вкладення;

Р+Іа – розрахунки та високоліквідні поточні активи;

Кз - короткострокові зобов’язання.

Таким чином, проаналізувавши фінансовий стан емітента та визначивши дійсну вартість його акцій, інвестор вкладе кошти в найбільш привабливе підприємство.

Процес реалізації цінних паперів здійснюється на фондовому ринку ( а більш конкретно - на біржах та аукціонах). Цей процес е надзвичайно складним, і вимагає високої професійної підготовки та кваліфікації працівників.

Проте, у кожному конкретному випадку інвестор вкладаючи кошти в цінні папери ризикує. Інвестиційний ризик поділяється на систематичний і несистематичний.

Систематичний ризик - це ризик пов’язаний із зміною процентної ставки по депозитних вкладах, падінням аагальноринкових цін, що в свою чергу залежить від економічного, соціального і політичного стану в державі, та інфляційного процесу, який негативно впливає на величину доходу від інвестицій в фінансові активи.

Несистематичний ризик включає в себе галузевий і фінансовий.

Таким чином, використання в економіці України цінних паперів зумовлює продовження вироблення відповідних методологічних підходів направлених на системне і комплексне визначення ознак класифікації цінних паперів. Це в свою чергу забезпечує науково-обгрунтований розподіл цінних паперів за видами, типами та відділення дійсних цінних паперів від їх сурогатів.

Список літератури

І. Закон України “Про цінні папери та фондову біржу”. Урядовий курь’єр, 20.06.1991.

2. Агарков М. М. Учение о ценных бумагах. - М: Финстатинформ,1993, - 139 с.

3. Бороздин П. Ю. Ценные бумаги и фондовый рынок: Учебное пособие /Моск. государственный открытый ун-т. Ин-т зкономики и права. М., 1994, - 170 с.

4. Козаченко А. В. й др. Рынок ценных бумаг: Учебное пособие для студентов екон. спец. вузов й техникумов; Востокоукраинский гос. ун-т. Луганск, 1997, - 164 с.

5. Колесник В. В. Введение в рынок ценных бумаг /НАН Украины. Ин-т государства й права им. В.М. Корецкого, - К’: А. П.Д., 1995 - 176 с.

6. Миркин Л. М. Ценные бумаги и фондовый рынок: Профессиональный курс в Финансовой академии при Правительстве РФ. М: Перспектива, 1995 - 534 с.

7. Мозговий О. М. Фондовий ринок. Навчальний посібник: КНЕУ, 1999; - 316 с.

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить