Статьи по экономическим темам

Дем’янюк Ольга Борисівна, аспірант, Тернопільська академія народного господарства

З процесом “прийняття рішень” люди у своїй практичній діяльності стикаються ще з самих початків розвитку цивілізації. Це процес, який за складністю та характером порівнюють з процесом мислення в цілому. Під “прийняттям рішень” розуміють одноразовий акт вибору деякої альтернативи з визначеної їх множини.

На сучасному етапі, в умовах ринкової економіки, складаються об’єктивні фактори, що призводять до ускладнення задач прийняття рішень. Розширюються масштаби і різноманіття економічного будівництва, більш складними і розгалуженими стають фінансові, економічні, технічні, організаційні зв’язки. Прискорюється темп суспільно-політичних процесів, збільшується об’єм інформації, яку необхідно використовувати і обробляти, стрімко розвивається наука і техніка. Усі ці чинники дали поштовх до проведення робіт з автоматизованої підтримки прийняття рішень і як наслідок створені і використовуються людино-машинні системи – системи підтримки прийняття рішень (СППР) [2, 3]. СППР досить розповсюджені інформаційні системи, які знайшли широке застосування в економіках розвинутих країн світу та в областях корпоративного прийняття рішень, а їх кількість постійно зростає.

Важливість проблем, пов’язаних з прийняття рішень привертає до них увагу широкого кола вчених і практичних працівників різних областей наукових знань (математики, кібернетики, логіки, економіки, права, технічних наук тощо). Це призводить до інтенсивного розвитку відповідних математичних методів та моделей.

У реальних ситуаціях результати деякого рішення незавжди можна передбачити наперед. Основні труднощі прийняття рішень у невизначених ситуаціях полягають у неможливості розрахунку достовірного прогнозу чи оцінки ймовірності настання конкретних подій. Вибір альтернативного рішення при цьому здійснюється за допомогою кількісних та якісних методів. Кількісна оцінка пріоритетності альтернативних дій залежить від особистих характеристик особи, що приймає рішення (ОПР), тому повинна бути відносною. Поведінка ОПР і саме рішення багато в чому залежить і від структури та об’єктивних характеристик ситуації, стосовно якої приймається рішення. У ризикових (ймовірнісних) ситуаціях ОПР не знає напевне, якого результату вона досягне після прийняття того чи іншого рішення, а кількісний аналіз ймовірнісних результатів альтернативних дій може зменшити невизначеність і вдосконалити процес прийняття рішень. В основі кількісної оцінки пріоритетності альтернативних дій лежить теорія корисності. Термін “корисність” (вигідність) сприймається як важливість кінцевого варіанту рішення, яку можна оцінити формально, наприклад, як оцінку пріоритетів альтернатив рішень [4].

Основним положенням теорії вигідності є лінія поведінки ОПР, її суб’єктивна оцінка ймовірності настання та вигідність події. Використання цієї теорії дає можливість порівняти альтернативи за критерієм вигідності і виключити ті з них, які потенційно пов’язані із значними втратами.

Дослідження і порівняння альтернатив для досягнення поставленої мети є дуже важливим процесом. Він не настільки простий, як це може здаватися на перший погляд. Ті очевидні альтернативи, які спочатку висуваються на перший план часто не забезпечують необхідної повноти і потребують серйозного аналізу. Завдання полягає у тому, щоб вибрати ті шляхи, які приведуть до досягнення поставленої мети і є реальними з точки зору використання обмежених ресурсів, а потім з альтернативних шляхів розвитку системи визначити найкращий, порівнявши і оцінивши його за пов’язаними з реалізацією цих альтернатив витратами й одержуваної при цьому вигоди. Витрати альтернативи характеризують затрати ресурсів (грошових, матеріальних, інтелектуальних), які використавши для реалізації даної альтернативи, вже не можна використати для інших цілей. Вигода альтернативи – це користь, яку одержують у результаті дій, пов’язаних із впровадженням в життя альтернативи. Для того щоб знайти загальну цінність альтернативи, потрібно витрати і одержану при цьому вигоду розглядати разом [3].

У процесі прийняття рішень важливим є визначення всієї множини найперспективніших варіантів. Коли приймаються рішення з одного проекту важливо оптимізувати базисну ситуацію перед тим як підрахувати прирісні витрати і вигоди пропонованого проекту, якщо ж цього не зробити, це стає поширеним джерелом помилок при прийнятті рішень. Процедура виявлення альтернатив і відповідних наслідків є одним з найпродуктивніших способів усунення невизначеності, який узгоджується з інтуїтивно достатніми якісними рішеннями в цілому та раціональним шляхом досягнення цілей системи зокрема.

Перевагою теорії вигідності є врахування як кількісних (затрати ресурсів) так і якісних (людського фактору) аспектів варіантів рішень. ОПР, яка раціонально приймає рішення виходячи з принципу найбільшої вигоди завжди має обгрунтовані міркування та уявлення про міру ризикованості тієї чи іншої альтернативи. Ці уявлення базуються на мірі впевненості ОПР (суб’єктивних ймовірностях) в настанні різних наслідків рішень. Поняття оптимальності істотно залежить не лише від ситуаційного простору, в якому необхідно прийняти рішення, а й від бажання ОПР приймати чи не приймати рішення.

При наявності умов невизначеності і ризику результати рішень залежать від випадкових величин і для порівняння їх ефективності необхідно порівнювати функції розподілу. У цьому випадку важливе значення для прийняття рішень мають результати про властивості функції вигідності чи конкретного їх вираження, які витікають з того чи іншого набору властивостей співвідношення пріоритетності [4]. При розгляді ситуацій прийняття рішень використовують критерії та процедури, реалізація яких веде до вибору оптимального варіанту дій (альтернативи), тобто прийняття оптимального рішення.

Для задач прийняття рішень за умов невизначеності та ризику у контексті розробки СППР, принцип оптимальності можна будувати у вигляді функції вигідності, оскільки вона надає математичної форми інтенсивності уподобань ОПР щодо різноманітних можливих результатів. Графічний чи математичний вигляд функції вигідності може дати початкову інформацію щодо подальших дій розробки і прийняття рішень. Так опукла функція вигідності характеризує несхильність ОПР до ризику, а ввігнута – схильність [1, 2, 5].

Конкретну математичну форму функції вигідності, як правило, виводять з тих чи інших припущень про залежність міри несхильності до ризику від розміру грошових ресурсів. Найчастіше в прикладних та теоретичних моделях використовуються такі випадки [1, 5].

1) Функція з постійною абсолютною несхильністю до ризику, коли міра абсолютної несхильності до ризику не залежить від розміру багатства чи інтервалу на якому визначено можливий виграш. Функція вигідності у цьому випадку представляє собою експоненту:

,

де х – розмір багатства (грошей);

k – константа, що характеризує міру несхильності до ризику.

2) Функція з постійною відносною несхильністю до ризику. Функція вигідності у цьому випадку є степеневою, а міру відносної несхильності до ризику характеризує величина :

,

де х – розмір грошових ресурсів.

3) Функція з спадною абсолютною несхильністю до ризику (вважається, що для більшості ОПР характерно зниження міри несхильності до ризику з збільшенням грошових ресурсів). Для цього випадку найчастіше використовується функція вигідності з гіперболічною абсолютною несхильністю до ризику при мірі несхильності до ризику . Тоді

, якщо ;

, якщо ;

, якщо ,

де х – розмір грошових ресурсів.

4) Зростаюча функція зі схильністю до ризику. Функція вигідності у цьому випадку є квадратичною:

де х – розмір грошових ресурсів. Дана функція вигідності має зміст лише на інтервалі, де вона зростає. Зниження вигідності при зростанні грошових ресурсів протирічить припущенням економічної теоріі.

Існують досить грунтовні теоретичні дослідження щодо проблематики розробки та використання функції вигідності при виборі рішень пов’язаних з ризиком та невизначеністю. Але теоретичні результати мало пристосовані до безпосереднього використання у СППР, зокрема на етапі моделювання та вибору методів для залучення їх до методологічної бази процесу прийняття рішень в комп’ютерних системах. Перевагою економіко-математичного моделювання є те, що воно дає можливість розглядати кілька невизначених змінних (ризиків) одночасно при пошуках значень кожної змінної згідно відповідних діапазонів і ймовірномтей. Це дає змогу моделювати ймовірний результат аналізу вигід і витрат більш-менш реально.

Дослідження теорії вигідності були здійснені для одновимірної функції вигідності, де одновимірним фактором виступають гроші у формі доходу [1, 2]. Однак грошові суми у фінансових операціях та комерційних угодах завжди пов’язані з конкретними моментами часу. Сьогоднішня гривня дорожча “завтрашньої” не лише тому, що інфляція знижує її купівельну здатність, але й тому, що інвестована сьогодні гривня завтра принесе конкретний прибуток. І в аналізі вигід і витрат варто робити коригування показників грошових потоків упродовж часу, з тим, щоб конверувати їх у стандартні одиниці вартості, над якими потім можна буде здійснювати розрахунки.

Тому доцільним і актуальним є теоретичне обгрунтування рекомендацій щодо конкретних кроків побудови та застосування функції вигідності (з факторами: гроші та час) у концепції СППР.

Література:

1. Мертенс А. В. Инвестиции: Курс лекций по современной финансовой теории. – К.: Киевское инвестиционное агенство, 1997. – 416 с.

2. Олексюк О. С. Системи підтримки прийняття фінансових рішень на мікрорівні. – К.: “Наукова думка”, 1998. – 508 с.

3. Ситник В. Ф. та ін. Системи підтримки прийняття рішень. – К.: Техніка,1995. – 162с.

4. Фишберн П. Теория полезности для принятия решений. – М.: Наука, 1978. – 352 с.

5. Ястремський О. І. Моделювання економічного ризику. – К.: Либідь, 1992. – 176 с.

В статье показано теоретическое обоснование рекомендаций относительно конкретных шагов построения и применения функции вигодности (с факторами: деньги и время) в концепции СППР.

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить