Статьи по охотоведению
1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 (0 Голоса)

Багаторічні зміни чисельності і обсягів добування лисиці в Україні

Лисиця звичайна [лис звичайний] є одним з важливих видів мисливської фауни України. Проблеми повязані з лисицею багатогранні, оскільки вона, з одного боку найчисельніший хутровий звір і найпопулярніший обєкт полювання, а з другого – хижак, що найбільш істотно впливає на чисельність гризунів і дрібної дичини, а також сприяє поширенню сказу, корости, інших захворювань. У звязку з цим у багатьох країнах Європи реалізуються спеціальні програми керування популяцією лисиці у бажаному напрямі. Розроблення подібних програм в Україні суттєво стримується недостатньою вивченістю динаміки зміни чисельності лисиці. Зважаючи на це ми спробували з’ясувати закономірності динаміки зміни чисельності і щільності населення популяції лисиці, що знаходиться під впливом пресу полювання в умовах анропогенно змінених ландшафтів Карпатської, Кримської, Лісостепової, Поліської і Степової лісомисливських зон (ЛМЗ).

Результати досліджень і порівняльного узагальнення свідчать, що в Україні за 25-річний період, починаючи з 1983 р. і закінчуючи 2008 р., чисельність популяції лисиці змінюється хвилеподібно. При цьому зменшення чисельності популяції лисиці має періодичність від 1 до 5 років, а збільшення – від 1 до 7 років. На 4 періоди зменшення чисельності приходиться така ж кількість періодів її збільшення. Мінімальною (66,7 тис. особин) чисельність популяції лисиці була в 1985 р. а максимальною (126,9 тис. ос.) – в 1999 р. Різниця між максимальним і мінімальним значеннями чисельності складає 60,2 тис. ос., або 90% від мінімальної чисельності. Тривалість періоду між мінімальною і максимальною чисельністю складає 14 р. Упродовж цього періоду чисельність популяції лисиці в середньому збільшувалася на 4,3 тис. ос. щорічно, що становить 6,4 % від мінімальної чисельності. Для порівняння, в Польщі, незважаючи на посилення заходів щодо регулювання чисельності лисиці поголівя виду за останні 15-20 років зБільшилося з 50 до 180 тис. Так, чисельність лисИці становИть: в 1990 р. – 56 000; в 1995 р. – 67 000; в 2000 р. – 145 000, в 2001 р. – 161 000 і в 2004 р. – 187 200 ос. Упродовж 15 р., починаючи з 1990 р. і до 2004 р. середньорічний приріст чисельності популяції лисиці складає 8,7 тис. ос., 15,6%.

В Україні також робляться спроби керувати популяцією лисиці. Так, Мінекобезпеки України, своїм листом за № 25-10-788 від 20.10.99 р. та Держкомлісгоспу України – за № 04-06/2448 від 26.10.99 р. «Щодо активізації боротьби зі сказом диких тварин» наполягали на істотному зменшенні чисельності і щільності населення популяції лисиці до рівня 0,5-1,0 ос. на 1000 га угідь. Однак, як в Україні вцілому, так і в усіх, без винятку, лісомисливських зонах за 25 років зазначена норма досягнула небула. Більше того, в умовах низького попиту на хутро лисиці і високих цін на патрони подібні вимоги могли спонукати користувачів мисливських угідь до штучного заниження чисельності виду.

Динаміка зміни чисельності лисиці у розрізі лісомисливських зон має свіої особливості. Так, в Карпатській лісомисливській зоні за 25-ти річний період мінімум чисельності лисиці припадає на 1992 р. (8,6 тис. ос.), а максимум – на 2000 р. (15,2 тис. ос.). Діапазон зміни чисельності складає 8 років. Різниця між максимальним і мінімальним значеннями чисельності складає 6,6 тис. ос., 76,7% від мінімальної чисельності. Упродовж восьмирічного періоду чисельність популяції в середньому збільшувалася на 825 ос. щорічно, що становить 9,6% від мінімальної чисельності. Щільність населення популяції у цьому регіоні становить 2,2-3,9 ос. на 1000 га. При цьому зменшення чисельності і щільності населення лисиці на території ЛМЗ відбуваються з періодичністю від 1 до 7 р., а збільшення – від 1 до 12 р. На 4 періоди зменшення чисельності приходяться три періоди її збільшення. В окремі роки зміни чисельності лисиці в Карпатській ЛМЗ є незначними: 1993-1994 та 2001-2002 (9,7-9,6 тис. ос. та 15,07-15,1 тис. ос. відповідно, при щільності 2,4-2,5 та 3,8-3,9 ос. на 1000 га).

В Поліській ЛМЗ за період з 1983 р. до 2008 р. мінімум чисельності лисиці приходиться на 1993 р. (11,9 тис. ос.), а максимум – на 1999 р. (22,1 тис ос.). Різниця між максимальним і мінімальним значеннями чисельності складає 10,2 тис. ос., або 85,7% від мінімальної чисельності. Діапазон зміни чисельності складає 6 років. Упродовж цього періоду чисельність лисиці в щорічно, збільшувалася на 1,7 тис. ос. що становить 14,3% від мінімальної чисельності. Щільність населення популяції лисиці становить 1,2-2,2 ос. на 1000 га. При цьому зменшення і збільшення чисельності лисиці на території ЛМЗ відбувалися з періодичністю від 1 до 2 років. На шість періодів зменшення чисельності приходиться така ж сама кількість періодів її збільшення. Незначні зміни в чисельності популяції лисиці мали місце в 1986-1988 р. р. та 1999-2000 р. р. (12,9-13,0 тис. ос. та 22,1-22,0 тис. ос. відповідно, при щільності 1,3 та 2,2 ос. на 1000 га).

За 25 років у Лісостеповій ЛМЗ мінімум чисельності лисиці приходиться на 1985 р. (22,7 тис. ос.), а максимум – на 1999 р. (43,9 тис. ос.). Різниця між цими крайніми значеннями чисельності лисиці у цьому регіоні складає 21,2 тис. ос., а діапазон між ними – 14 років. Щільність населення популяції виду становить 1,5-2,9 ос./1000 га. Зменшення чисельності лисиці у Лісостеповій ЛМЗ відбувається з періодичністю від 1 до 3 р. На шість періодів зменшення чисельності приходиться така ж сама кількість періодів її збільшення. Незначні зміни чисельності лисиці мали місце в 1984-1985 р. р. (24,9-24,8 тис. ос. при щільності населення популяції 1,6 ос. на 1000 га).

В Степовій ЛМЗ найменша чисельність лисиці спостерігалася в 1985 р. (17,2 тис. ос.), а найбільша – в 1998 р. (45,7 тис. ос.). Тривалість періоду між цими крайніми значеннями складає 13 р., а різниця між ними – 28,5 тис. ос. Середньорічний приріст складає 2,2 тис. ос., тобто 12,7% від мінімальної чисельності. Щільність населення лисиці у цьому регіоні становить 0,8-2,0 ос. на 1000 га. Зменшення і збільшення чисельності популяції лисиці відбувалося з періодичністю від 1 до 5 р. Кількість періодів зменшення та збільшення чисельності лисиці однакова і складає – 4. Незначні зміни чисельності лисиці спостерігалися в 2007-08 р. р. (23,5-23,3 тис. ос. при щільності населення виду – 1,0 ос. на 1000 га).

В Кримській ЛМЗ упродовж досліджуваного періоду мінімум чисельності популяції виду приходиться на 1991 р. (1,3 тис. ос.), а максимум – на 1997 р. (3,05 тис. ос.). Діапазон зміни чисельності складає 6 років. Різниця між максимальною і мінімальною чисельністю лисиці у Кримській ЛМЗ складає 1,75 тис. ос., а середньорічний приріст – 292 ос., або 22,5% від мінімальної чисельності. Щільність населення популяції становить 1,8-4,1 ос. на 1000 га. Зменшення чисельності лисиці в Кримській ЛМЗ відбувалося з періодичністю від 1 до 2 років, а збільшення – від 1 до 5 років. На 7 періодів зменшення чисельності лисиці приходиться 5 періодів її збільшення. Ледь помітні зміни чисельності лисиці мали місце в 1992-1994 р. р. та 1999-2000 р. р. (1,74-1,71 тис. ос. та 2,452-2,451 ос. відповідно, при щільності 2,3-2,4 та 3,3 ос. на 1000 га).

Дослідження свідчать, що максимальна чисельність популяції лисиці упродовж 25 років не перевищує: в Степу – 45 тис. ос., в Лісостепу – 44 тис. ос., в Поліссі – 22 тис. ос., в Карпатах 15 тис. ос. і в Криму – 3 тис. ос.

За максимальною щільністю населення популяції лисиці Кримській (4,1 ос. на 1000 га), Карпатській (3,9 ос. на 1000 га) і Лісостеповій (2,9 ос. на 1000 га), поступаються Поліська (2,2 ос. на 1000 га) і Степова (2,0 ос. на 1000 га) лісомисливські зони. Середня щільність населення лисиці, упродовж 25-ти років найбільша в Кримській ЛМЗ (3,0 ос на 100 га), на 3% менша в Карпатській ЛМЗ, і найменша, 1,3 ос на 1000 га, в Степовій ЛМЗ. У Лісостеповій ЛМЗ середня щільність населення лисиці на 16% більша ніж в Поліській ЛМЗ в яких середні показники її становлять 1,9 та 1,6 ос. на 1000 га відповідно.

Обсяги добування лисиці в Україні за період від 1983 р. до 2008 р. становлять: мінімальний у 1983 р. – 8,3 тис. ос. або 11,1% від чисельності 74,9 тис. ос. При мінімальній чисельності лисиці в 1985 р. (66,7 тис. ос.) добування складає 13,7%. Максимальний обсяг добування лисиці мав місце в 2007 р. – 74,3 тис. ос., що складає 92,5% від чисельності 80,3 тис. ос. При максимальній чисельності лисиці, в 1999 р. (126,9 тис. ос.), її добування складає 45,6%. Схоже простежується і в розрізі лісомисливських зон.

Так, Карпатській ЛМЗ за 25-ти річний період мінімальне добування лисиці має місце в 1992 р. – 222 ос. (2,6 % при мінімальній чисельності 8,6 тис. ос.), максимальне, у 2003 р. – 5,8 тис. ос. (44,6 % при чисельності 12,9 тис. ос.), а при максимальній її чисельності в 2000 р. (15,2 тис. ос.) добування складає 30,4 %.

При незначному відстрілі лисиці, у межах 3,3–17,6% від чисельності, популяція збільшилася на 20,5%, з 9706 ос. в 1993 р. до 11699 ос. в 1997 р. Середньорічний приріст за пятиріччя складає 4,1%. Навіть при збільшенні відсотку відстрілу в 2-6 рази, до 20,5–39,0%, чисельність лисиці продовжує збільшуватися, з 11699 ос. у 1997 р. до 15340 ос. у 2002 р. Приріст за 6 років складає 31,1%, а середньорічний – 5,2%. В умовах подальшого збільшення пресу полювання (відстрілу) у 12 раз, від 3,3%, в 1993 р. до 39,0%, в 2002 р. чисельність популяції лисиці в Карпатській ЛМЗ збільшилася в 1,6 рази.

В Поліській ЛМЗ за 25-ти річний період мінімальне добування лисиці має місце в 1983 р. – 1,2 тис. ос., що складає 9,3% від чисельності – 12,8 тис. ос., а при мінімальній її чисельності, 11,9 тис. ос., в 1993 р., добування складає 21,1 %. Максимальний обсяг добування спостерігався у 2000 р. – 11,2 тис. ос., що складає 50,8% від чисельності 22,0 тис. ос. При максимальній чисельності популяції лисиці, в 1999 р. (22,1 тис. ос.) добування складає 49,9%.

В Лісостеповій ЛМЗ за 25-ти річний період мінімальне добування лисиці має місце в 1984 р. – 2,0 тис. ос., що складає 8,2% від чисельності 24,9 тис. ос. При мінімальній чисельності лисиці, в 1985 р. (22,7 тис. ос.) добування складає 10,8%. Максимальним обсяг добування лисиці був в 2002 р. – 32,1 тис. ос., що складає 112,7% від чисельності 28,5 тис. ос. При максимальній чисельності лисиці у цій ЛМЗ, в 1999 р. (43,9 тис. ос.) добування сягає 51,0%.

У Степовій ЛМЗ за 25-ти річний період мінімальне добування лисиці спостерігається в 1984 р. – 3,9 тис. ос., що становить 20,8% від чисельності 18,6 тис. ос. При мінімальній чисельності лисиці (17,2 тис. ос.), в 1985 р., добування складає 28,9%, а при максимальній (45,6 тис. ос.), в 1998 р. – 45,6%. У 2007 р. добування лисиці (23,7 тис. ос.) сягає рівня 101,7%. Проте, максимальним обсяг добування лисиці має місце в 2001 р. – 24,6 тис. ос., 64,7% від чисельності 38,0 тис. ос.

В Кримській ЛМЗ за 25-ти річний період найменше лисиць добули у 1992 р. – 124 ос., 7,1% від чисельності 1,7 тис. ос. В рік (1991 р.) з мінімальною чисельністю лисиці (1,3 тис. ос.) добування складає 18,6%, а при максимальній її чисельності, в 1997 р. (3,05 тис. ос.) – 36,2%. Найбільше добування лисиці в Кримській ЛМЗ має місце у 2005 р. – 2,6 тис. ос., 109,3% від чисельності 2,3 тис. ос.

Аналіз даних стосовно обсягів добування і чисельності свідчить, що в Лісостеповій, Степовій і Кримській лісомисливських зонах, в окремі роки добування лисиці дещо перевищує її фактичну чисельність. З першого погляду можна припустити, що у Лісостеповій ЛМЗ в 2002-2005 та 2007-2008 р. р., а також у Степовій і Кримській лісомисливських зонах обліки проведені недостатньо ретельно, що й зумовило диспропорцію між фактичною чисельністю та обсягами добування. Безумовно методи обліку лисиці портебують суттєвого удосконалення. Вагоме значення має також зацікавленість користувачів мисливських угідь в отриманні обєктивних даних щодо фактичної чисельності лисиці. Проте, подібні факти, коли обсяги добування певного виду мисливських звірів перевищують величину його весняної чисельності, мають місце і в зарубіжних країнах. До прикладу, в Чехії (2009/2010 р. р.) облікували 60 557 ос. лисиць, а добули 67 706 ос. Інтенсивність експлуатації популяції сягає 111,8% від весняної чисельності. Пересічно на 1000 га угідь добули 10-11 ос. У цій країні, в 1990 р. добули 39655 ос., а через 8 років, в 1998 р. у два рази більше – 80500 ос. В Австрії щорічно добувають 55-60 тис. лисиць, що складає 8-9 ос. на 1000 га угідь. У господарстві «Волкерсдорф» (10 тис. га) добули: в 2003 р. – 65 ос., в 2004 р. – 78 ос., в 2005 р. – 47 ос., а в 2006 р. – 29 ос., що становить від 2,9 до 7,8 ос. на 1000 га угідь. Для добування лисиці тут широко застосовуються штучні нори-пастки. За допомогою однієї такої нори-пастки щорічно добувають від 3 до 10 лисиць. В окремих господарствах одна штучна нора приходиться на 15–30 га угідь. Схожа ситуація склалася і в Словаччині, де щорічно добувають 4-7 ос. лисиці на 1000 га угідь. У Польщі в мисливському сезоні 1990/1991 р. р. добули 29 000; 1995/1996 р. р. – 38 000; 2000/2001 р. р. – 101 000; 2001/2002 р. р. – 107 000 ос., а в 2006/2007 р. р. – 136 000 ос. Упродовж останніх 20 років обсяг добування лисиці збільшився майже у 5 разів, пересічно стріляють 4-5 ос. на 1000 га угідь. Для зменшення чисельності і щільності населення популяції лисиці до рівня 1-3 ос. на 1000 га угідь, у Польщі пропонується проводити відстріл в обсягах не менших ніж 150% весняного поголівя.

Назагал, в Україні, на відміну від країн Європи, упродовж останнього десятиріччя спостерігається зменшення чисельності лисиці в усіх лісомисливських зонах, що можна пояснити, з одного боку, змінами у структурі сільськогосподарських угідь і посиленням пресу полювання, а з другого – недосконалістю методів обліку та відсутністю зацікавленості у більш точному встановленні фактичної чисельності звіра. Водночас, як і в більшості європейських країнах вимальовується тенденція до збільшення обсягів добування лисиці. Аналітичне узагальнення літературних даних, матеріалів статистичних звітів і багаторічних спостережень свідчить, що упродовж останніх десятиліть чисельність і щільність населення популяції лисиці значною мірою залежить від антропогенного впливу – трасформації біотопів і пресу полювання, тобто обсягів її добування. Виявлені закономірності циклічної зміни чисельності і щільності населення лисиці можуть служити основою для опрацювання прогнозів динаміки поголівя виду, а також для розроблення спеціальної програми керування популяцією у бажаному напрямі.

Валерій Домніч, Іван Делеган

Валерій Іванович Домніч, д. б.н., професор, Запорізький національний університет;

Іван Васильович Делеган, к. с.-г. н., доцент, Національний лісотехнічний університет України.

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить