Статьи по медицинским темам
1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 2.00 (1 Голос)

ФУНКЦІОНАЛЬНА ДИСПЕПСІЯ. СУЧАСНІ МОЖЛИВОСТІ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ

 

Функціональна диспепсія (ФД), нові можливості в лікуванні.

Зміст

1. Умовні скорочення

2. Вступ

3. Визначення функціональної диспепсії (ФД)

4. Анатомно-фізіологічні передумови диспепсичних розладів

5. Етіологія та патогенез ФД

6. Клінічні прояви ФД

7. Діагностика ФД

8. Класифікація ФД

9. Лікування ФД (Функціональна диспепсія)

10. Сучасні погляди на використання фітопрепаратів в лікуванні ФД

11. Методика використання «Гастритолу»

12. Результати клінічних випробувань препарату «Гастритол»

13. Рекомендації з лікування ФД

14. Література

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ДПК - 12-пала кишка

ДС - диспепсичний синдром

ІПП - інгібітори протонної помпи

СОШ - слизова оболонка шлунка

ФГДС - фіброгастродуоденоскопія

ФД - функціональна диспепсія

ШКТ - шлунково-кишковий тракт

Вступ

Кожна людина у своєму житті періодично відчуває диспепсичні розлади. Вони можуть виникати внаслідок порушень в харчуванні, стресових ситуацій або інших численних причин, але коли скарги на почуття важкості, болю в епігастрії, або нудоти існують довгий час (тижні, місяці і більше), то це свідчить про наявність диспепсичного синдрому. Він може супроводжувати різні захворювання гастродуоденальної зони травного тракту, як органічного так і функціонального характеру.

Згідно зі статистичними даними кожний четвертий мешканець розвинутих країн скаржиться на довготривалий біль та дискомфорт у верхніх відділах живота. Як свідчать О. Я. Бабак, І. С. Чекман, Ю. М. Степанов, (2006), Y. Y. Jougas (2003), поширеність диспепсичного синдрому серед населення світу висока та коливається від 19 до 41%. Але за медичною допомогою звертається тільки частина хворих (20-25%). В США щорічно витрачається понад мільярда доларів на лікування хворих ФД у яких не знаходять органічних змін, що б могли морфологічно чи лабораторно підтвердити наявність хвороби. Вона викликає тривалі неприємні відчуття та впливає на якість життя пацієнтів [М. Heikkinen и др. 1995].

ФД складає 50-65% загального числа хворих, що мають диспепсичний синдром. Тому проблема діагностики та лікування ФД викликає значну увагу багатьох науковців та лікарів. Їй присвячені рішення спеціального робочого комітету з функціональних розладів, (які обнародувані як Римські критерії І (1994), ІІ (1999), потім Римські критерії ІІІ (2006), а також Всесвітнього конгресу гастроентерологів у Монреалі (2005). Вони дали визначення диспепсичному симтомокомплексу, розробили рекомендації щодо термінології, поглядів на патогенез та лікування функціональних захворювань ШКТ.

Визначення ФД

Згідно з Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду під шифром К30.В1 синдрому ФД дано слідуюче конкретне і однозначне визначення:

Синдром функціональної диспепсії визначається як відчуття болю або дискомфорту (важкість, переповнення, раннє насичення), локалізоване в підложечній області, ближче до середньої лінії при відсутності симптомів рефлюксу.

Ці прояви повинні бути постійними на протязі останніх 3-х місяців, а від початку захворювання повинно пройти щонайменше 6 місяців.

Отже, під ФД розуміють патологічний стан, що характеризується розладами функції шлунку і 12-палої кишки та проявляється диспептичним або больовим синдромами в епігастральній області при відсутності запальних деструктивних та інших морфологічних змін з боку верхніх відділів травного тракту, а також метаболічних патологічних процесів, які можна використати для пояснення ФД.

Анатомо-фізіологічні передумови диспепсичних розладів

Складні механізми функціональних розладів, тобто диспепсії в значній мірі обумовлені анатомічними особливостями гастро-дуоденальної зони та складністю механізмів, які забезпечують її функціонування в системі травлення.

По-перше, це пов’язано з тим, що гастродуоденальна зона представляє собою перехрестя шляхів (рис.1) на якому зустрічаються 3 різних потоки:

1). Пасаж харчової маси (1), закисленої та обробленої шлунковим соком (2), яка порційно поступає в ДПК.

2). Сюди ж надходить сік підшлункової залози (4), бікарбонати якого залужнюють поступаючий із шлунка хімус, а ферменти надзвичайно активно продовжують дигестивну функцію в ШКТ.

3). Третій потік складає жовч (3), яка забезпечує активацію ліпази підшлункової залози, емульгацію жирів та рухову активність ДПК.

Взаємодія цих основних потоків регулюється досить складними механізмами гормональної та нервової системи. В першу чергу це стосується ролі серотоніненергічної сигнальної системи та гормонального профілю хворого (гормони соматостатин, мотілін), а також стану інтестинальних гормонів (гастрин, секретін, холецистокінін-панкреозимін та інші). Важливим фактором є стан регуляції нервово-м’язового апарату на різних рівнях (місцевому, сегментарному, центральному).

Ці фізіологічні механізми забезпечують скоординований пасаж їжі по шлунку, який починається з релаксації його проксимального відділу, а потім охоплює дно та тіло шлунку. Перистальтичні хвилі просувають їжу до дистального відділу і подальша перистальтика антрального відділу синхронно з відкриттям пілоричного сфінктеру забезпечує надходження грудочки їжі до ДПК.

Слід враховувати, що після надходження із шлунку закисленої їжі об’ємом 30 мл отвір пілорусу щільно закривається. Відкриття його для слідуючої порції їжі можливе лише після олужнення попередньої порції. Сила замикання пілоричного отвору залежить від ступеню закислення вмісту шлунку. Порушення надходження їжі в ДПК також можливе при спастичному скороченні м’язів її цибулини. Такий стан також сприяє затримці виділення в ДПК соку підшлункової залози та жовчі, що в свою чергу затримує залуження грудочки їжі, яка потрапляє в ДПК і такий же стан може викликати також автономне спастичне скорочення сфінктера Одді в силу різних причин.

Етіологія та патогенез ФД

Не визиває сумніву, що в основі патогенезу ФД знаходяться порушення складних фізіологічних механізмів регуляції функцій гастродуоденальної зони ШКТ. Причини їх виникнення з точки зору доказової медицини не достатньо вивчені, але в більшості випадків просліджується чіткий взаємозв’язок з психотравмуючими і стресовими ситуаціями, неврозами, депресією, які не завжди помічають при клінічному дослідженні хворого [Г. Д. Фадєєнко, В. В. Черненко, 2007]. Вони викликають нервово-психічні відхилення, які в послідуючому призводять до соматизації тривожно-депресивних розладів. Такий погляд підтверджується клінічним ефектом психотерапії та використання психотропних препаратів в лікуванні ФД.

Крім цього мають значення такі фактори як відсутність режиму харчування, переїдання, їжа «на ходу», «швидка-їжа», окремі харчові продукти, зловживання алкогольними напоями, лікарськими препаратами та іншим.

В етіології ФД (функціональна диспепсія) певне місце відводиться також ендогенним факторам: дії соляної кислоти на стінку шлунка, закид в шлунок жовчі та панкреатичних ферментів, а в останній час надають значення таким біологічно-активним речовинам, які попадають в шлунок гематогенно (вазоактивні медіатори, сечова кислота і т. п.) [А. В. Яковенко, П. Я. Григорьев, 2006].

Всі ці етіологічні фактори можуть викликати зменшення моторної активності антрального відділу шлунку, порушення готовності проксимального відділу до розслаблення, розлади ритму шлункової перистальтики, порушення синхронізації між перистальтичними скороченнями антрального відділу з відкриттям пілоричного сфінктеру, підвищення чутливості рецепторного апарату шлунка та інші. Переважання тих чи інших етіопатогенетичних факторів і обумовлюють прояви диспепсії в різних комбінаціях її симтомів.

Клінічні прояви функціональної диспепсії

Хворі на синдром ФД частіше скаржаться на біль або відчуття дискомфорту в надчеревній області: неприємні відчуття тривалої затримки їжі в шлунку («стоїть шлунок», «зупинився шлунок»), почуття важкості або переповнення шлунку не залежно від об’єму прийнятої їжі.

До синдрому ФД можливо віднести почуття печії в епігастральній області, якщо воно згідно з Римськими критеріями ІІІ (2006) зберігається після проведення кислотно-супресивної терапії. Нерідко виникнення неприємного відчуття в епігастрії хворі пов’язують зі стресовою ситуацією, неблагоприємними відносинами з оточуючими співробітниками або родичами, невдачами у розв’язанні життєвих та особистих питань, вказують на прояви депресії, іпохондрії та інші невротичні розлади. Після успішного лікування повтор особистих неприємностей нерідко провокує повернення симптомів ФД.

Із об’єктивних клінічних проявів частіше спостерігається болючість при пальпації в епігастральній області, нерідко вона локалізується відповідно проекції антрального відділу шлунка, або ДПК на передню стінку черевної порожнини. Нерідко комплекс скарг та болючості при пальпації живота викликає у лікаря враження, що у хворого типова картина загострення виразкової хвороби. Але у частини хворих єдиними проявами ФД залишаються тільки скарги без наявності змін при глибокому дослідженні пацієнта.

Діагностика ФД (функціональна диспепсія)

ФД є діагнозом ВИКЛЮЧЕННЯ, тобто він встановлюється тільки тоді, коли використання різних об’єктивних досліджень виключає можливість органічної патології, яка проявляється диспептичними симптомами. Тому, при наявності синдрому ФД пацієнту необхідно виконати наступні дослідження:

1). ФГДС з біопсією та визначенням уреазного тесту (біохімічний та морфологічний метод), що дозволить не тільки візуально засвідчити наявність змін з боку внутрішньої поверхні шлунку, але й оцінити на морфологічному рівні стан СОШ та можливість враження її хелікобактерною інфекцією;

2). Рентгеноскопію шлунка, яка дасть можливість в деякій мірі оцінити кінетичні розлади з боку шлунка та швидкість його випорожнення;

3). Рh-метрію шлунка, бажано з проведенням не менше ніж 4-годинного моніторингу, що дозволить оцінити секреторну функцію шлунка, а також її зміни під дією прийнятої їжі.

Крім цих основних методів бажано дослідити зміни тиску в порожнині шлунку та стан електричної активності ДПК та шлунку під дією прийнятої їжі, що дасть уяву про розлади моторної функції шлунку та стан її синхронізації з діяльністю пілоричного сфінктеру.

Крім цих основних досліджень, які дозволяють провести диференційний діагноз між морфологічними змінами та функціональними порушеннями шлунка, слід пам’ятати про наявність так званих СИМПТОМІВ ТРИВОГИ, які виключають діагноз ФД. До них відносяться:

-  підвищення температури тіла пацієнта, лихоманка;

-  немотивоване схуднення;

-  симптомами прогресуючої дисфагії;

-  ознаки анемії, або наявність калових мас чорного кольору, чи інших ознак наявності крові у випорожненнях пацієнта;

-  прогресуюче наростання симптомів диспепсії, особливо у осіб віком старше 45 років;

-  зміни в загальному аналізі крові (зниження рівня гемоглобіну, наявність лейкоцитозу, прискореного ШОЕ);

-  зміни біохімічних показників крові та інших ознак, які можуть вказувати на наявність органічної патології різних органів та систем пацієнта.

Необхідно також враховувати що ФД в більшості випадків супроводжують різні невротичні розлади (депресія, іпохондрія, астенія та інші), які необхідно диференціювати з психічними захворюваннями.

Класифікація

ФД є синдромом і значиться в Міжнародні класифікації хвороб 10-го перегляду під шифром К30. Класифікація уточнена та доповнена в 2006 р. міжнародною групою експертів з функціональних розладів органів травлення (Римські критерії ІІІ). (табл.1), де їй відведена рубрика В1 функціональна диспепсія.

Табл.1 Класифікація функціональних гастродуоденальних розладів (Рим, 2006)

ВІ. Функціональна диспепсія

В1а. Постпрандіальний дистрес-синдром

В1б. Епігастральний больовий синдром

В2. Хвороби, що супроводжуються відрижкою

В2а. Аерофагія

В2б. Непояснена надмірна відрижка

В3. Хвороби, що супроводжуються функціональною нудотою та блюванням

В3а. Хронічна ідіопатична нудота

В3б. Функціональне блювання

В3с. Синдром циклічного блювання

В4. Румінаційний синдром дорослих

До постпрандіального дистрес-синдрому В1а відносяться слідуючи діагностичні критерії:

1) відчуття неприємного постпрандіального переповнення після прийому звичайної кількості їжі;

2) швидке перенасичення, що випереджає закінчення регулярного прийому їжі.

Ці критерії відповідають вимогами, якщо вони проявляються кілька разів на тиждень на протязі останніх 3 місяців з початком захворювання не менше 6 місяців.

Вказані прояви можуть підтверджуватися слідуючими критеріями:

1). можливе здуття живота у верхній його ділянці, або постпрандіальна нудота, або значна відрижка;

2). можливе співіснування з епігастральним больовим синдромом.

Епігастральному больовому синдромі В1 відповідають слідуючи критерії:

1). біль або відчуття жару в надчеревній ділянці має помірний характер та з’являється не менш одного разу на тиждень;

2). біль нерегулярний;

3). біль не генералізується та не локалізується в інших ділянках живота або грудної клітки;

4). біль не зменшується після дефекації та відходження газів.

Ці критерії відповідають вимогам, якщо вони проявляються на протязі останніх 3-х місяців з початком захворювання не менше 6 місяців та при відсутності критеріїв характерних для функціональних захворювань жовчного міхура та сфінктера Одді.

Вказані прояви можуть підтверджуватися слідуючими критеріями:

1). біль може мати гострий характер, але без ретростернального компоненту;

2). найчастіше їжа індукує або зменшує біль, але біль може з’явитись й натще;

3). можливе співіснування з ДС, після прандіальним синдромом.

Приклади формування діагнозу:

1. функціональна диспепсія з епігастральним больовим синдромом;

2. функціональна диспепсія з постпрандіального дистрес-синдромом.

Лікування функціональної диспепсіі:

Лікування ФД проводиться комплексно і повинно максимально охоплювати весь спектр патогенетичних розладів, характерних для цієї хвороби. Воно включає режим харчування, лікування невротичних розладів та медикаментозну терапію направлену на нормалізацію функціонального стану шлунку та ДПК.

Режим харчування передбачає 6-кратний прийом їжі через рівні проміжки часу на протязі дня з поступовим зменшенням об’єму кожного прийому їжі, але зі збереженням енергоємності раціону. Можлива заміна окремих прийомів їжі вживанням слабо-мінералізованої лужної води (Лужанська, Поляна Квасова та інші), обов’язково дегазованої та теплої або кімнатної температури. Страви готують протертими до пюреподібного стану на пару, шляхом варки або запікання. Виключити із раціону продукти та страви, які за даними хворого викликають диспепсію, обмежити гострі приправи та спеції, наваристі бульони, жирну їжу, кофе, алкоголь. Звертають увагу хворих на необхідність нормалізації образу життя (відмова від шкідливих навичок, запобігання стресових ситуацій, негативних емоцій, нервових перевантажень і т. п.)

Враховуючи, що ФД відноситься до біопсихосоціальних захворювань значна увага відводиться до лікування невротичних розладів. Велике значення мають відносини «хворий-лікар» та довіра хворого порадам лікаря. Останній повинен проявити емпатію (співчуття, співпереживання) до пацієнта. Зрозуміло пояснити причини захворювання, спираючись на результати виконаних досліджень, що доводять правильність діагноза. Разом з ним обговорити план лікування та погодити тактику лікування. І тільки тоді застосовувати антидепресанти або інші медикаментозні засоби відповідно до характеру невротичного розладу.

З психотропних препаратів в лікуванні ФД використовують антидепресанти. Перевагу надають таким сучасним препаратам зі сбалансованою дією, як ципралекс, феварин, коаксил. Останній призначають в дозі 12,5 мг тричі на день на протязі 2-3 місяців. Коаксил діє як селективний стимулятор зворотнього захоплення серотоніну нейронами головного мозку та гіпокампу на пресинаптичному рівні, проявляючи стрес-протективну дію (упереджує стресове збудження) і таким чином руйнує порочний психосоматичний цикл.

Не втратили значення в корекції психосоматичних механізмів, які беруть участь в розвитку ФД, транквілізатори (афобазол, адаптол, гідазепам, феназепам та інші), ноотропи (фенотропіл, неофен, пікамілон, ноотропіл), адаптогени-психостимулятори (сапарал, настійка елеутерококу, настійка левзеї, настійка китайського лимоннику), нейролептики (еглоніл, санапакс, ридазін).

Однак, слід враховувати, що психотропні засоби не рідко викликають різні побічні ефекти і не завжди добре сумісні з соматотропними препаратами. Транквілізатори спроможні викликати фармакологічну залежність, тому курс терапії не повинен перевищувати термін в 2-4 тижні.

Таким чином, призначення психотропних засобів, потребує вірного визначення дози та сполучення препаратів різної фармакологічної спрямованості. В разі широкого терапевтичного діапазону їх дії, збільшується вірогідність помилки, яка також може бути пов’язана з підвищеною чутливістю хворого до психотропного препарату. Тому спочатку психотропний препарат призначається в мінімальній дозі, яка потім поступово підвищується.

В зв’язку з вищевказаними негативними проявами психотропних препаратів, все ширше застосовується в лікуванні ФД гіпнотерапія (індивідуальна або групова) а також аутогенний тренінг, які дають помітну ефективність [В. Саsh, 2001, Я. С. Циммерман, 2008].

Більшість авторів в терапію першої ланки ФД включає кислотосупресивну терапію, але вона залишається малоефективною. Використання блокаторів Н2-гістамінових рецепторів (фамотидін, низатидін, рексатидін та інші) не перевищує рівня плацебо. Тільки ІПП в звичайних дозах помітно перевищують плацебо-ефект. Доказів того, що призначення ІПП у високих дозах покращує терапевтичний ефект, не має [В. В. Черненко, 2007].

В проведенні кислотно-супресивної терапії деякі автори надають перевагу препаратам, до складу яких входять гідроксиди алюмінію та магнію, або солі вісмуту. Вони не всмоктуються в ШКТ, крім нейтралізації соляної кислоти, сприяють нормалізації моторики шлунку, покращують в ньому мікроциркуляцію та виявляють цитопротективну дію на слизову оболонку. Вибір їх достатній – «Маалокс», «Алюмаг», «Фосфалюгель», «Альмагель» та інші. Їх призначають 4-6 разів на добу через 1 годину після прийому їжі та на ніч. У частини хворих дозу підбирають індивідуально.

В останній час все більш одержує признання антацид Пепсан (особливо рекомендований для вагітних), до складу яких входить карбонат кальція з карбонатом магнія.

Другий напрямок в проведенні медикаментозного лікування ФД відводиться прокінетикам, які безпосередньо впливають на один з основних механізмів диспепсії – порушення моторної функції шлунка. Використання їх дійсно перевищує ефект плацебо [Моуха, 2004; В. В. Черненко, 2007]. Застосовують в основному блокатори дофамінових рецепторів. Вони призначаються по 10 мг тричі на добу. Метаклопрамід краще відновлює моторику проксимального відділу шлунка та стравоходу. На антральний відділ шлунка, ДПК та синхронізацію їх взаємодії краще впливає домперидон. Переваги останнього в тому, що він більш безпечний, бо не проникає через гематоенцефалічний бар’єр, та краще забезпечує протинудотний та протиблювотний ефект. Але використання прокінетиків також не завжди дає бажаних результатів в лікуванні ФД.

Вивчається можливість таких нових засобів для лікування функціональних розладів, як антагоністи 5НТ3-рецепторів (ондансетрон), а також агоністи 5НТ4-рецепторів серотоніну (мосаприд), особливо у випадках ФД, які супроводжуються нудотою або блювотою.

У разі виявлення інфікованності шлунка Н. рylori, проводиться ерадикація бактерії згідно з рекомендаціями Маастрихт-2 (2000), або Маастрихт-3 (2005). Але проведені доказові дослідження [11, 13] показали, що проведена протибактеріальна терапія не завжди впливає на прояви ФД і більшість хворих (до 80%) не помічає покращення.

Сучасні погляди на використання фітопрепаратів у лікуванні ФД (функціональна диспепсія)

Відомо, що використання вищезгаданих засобів дає ефективність в 50-70% хворих і не гарантує (довготривалу ремісію захворювання). Це обумовлено тим, що формування ФД пов’язано з кількома різними патогенетичними механізмами, які по різному взаємодіють між собою у окремих хворих та є недостатньо вивченими. Не всі порушення, наприклад, в синхронізації моторної активності різних відділів гастродуоденальної зони, можливо виявити із-за складності методів дослідження. Кількість відомих лікарських засобів обмежена, що не сприяє застосуванню тих, які б комплексно та ефективно діяли на різні функціональні розлади. Все це часто не дає можливості практичному лікарю призначити адекватне лікування конкретному хворому, а стандартний підхід в значної частини хворих не дає очікуваного ефекту. Тому у вирішенні проблеми підвищення якості лікування ФД звертаються до фітопрепаратів, що складаються з комбінації екстрактів різних рослин. Наявність у них речовин, які сполучають в собі комплекси з різносторонньою фізіологічною дією (спазмолітична, протибольова, протизапальна, регулююча моторну, гормональну функцію ШКТ та нервової системи, покращуюча мікроциркуляцію і т. п.) є оптимальною(??). Звичайно більшість рослинних засобів відзначається м’якістю дії, не викликаючи тим самим побічних ефектів з боку серцево-судинної та інших важливих систем організму людини, що сприяє більш широкому використанню фітопрепаратів в останній час.

А. Маdisan з співавторами (2005) провели доказові дослідження, які показали, що використання на протязі 4 тижнів фітопрепарату, до складу якого входять суміш екстрактів з 7 рослин (стручки гіркого перцю, квіти материнки, лист м’яти перцевої, корінь солодки, кмин, лимонний бальзам) дає помітний ефект в 43,3% хворих на ФД проти 3,3% плацебо.

Враховуючи вищевказані дані та обставини щодо проблеми лікування ФД було звернуто увагу на препарат «Гастритол» компании «Dr. Gustav Klein» (Німеччіна) [Н. В, Харченко, Е. В. Родонежская, 2006; Т. Д.Звягинцева, А. И.Чернобай 2006; Ю. М. Степанов, В. І. Залєвський, 2008; Нагорна Н. В., Бордюгова О. В.2008].

Методика використання «Гастритолу»

Гастритол – оригінальний фітопрепарат, до складу якого входять екстракти з 7 рослин: перстача гусячого, ромашки лікарської, кореню солодки, трави кардобенедикту, кореню та корневища дудника лікарського, трави полину гіркого та трави звіробою звичайного. Кожна із вказаних рослин має комплекси біологічно активних речовин, які мають фармакологічний вплив на різні патогенетичні механізми диспептичного синдрому.

Важливим є поєднання таких механізмів, як спазмолітичного з нормалізацією рухової активності шлунково-кишкового тракту (прокинетик), як протибольвого з нормалізацією секреторної функції шлунка, антисептичного та протибактеріального з відновленням репаративних процесів та мікроциркуляції, протизапального, кислотонормалізуючого, в’яжучого, жовчогінного, секретолітичного, антисептичного а також седативного, антидепресивного, вегетостабілізуючого. Синергичне поєднання дії різних фармакологічних механізмів визначає їх ефективний комплексний вплив на різні ланцюги патогенезу ФД. Така широта терапевтичної дії надає можливість використання препарату особливо в лікуванні такого функціонального розладу як ФД, механізми розвитку якого багатогранні та ще недостатньо вивчені [А. Р. Родзінський, 1990; Н. В. Харченко, Е. В. Родонежская, 2006].

В звичайній дозі «Гастритол» призначається з розрахунку 2-5 крапель препарату на 10 кг маси тіла пацієнта тричі на день.

Клінічне випробування препарату у лікуванні диспепсичного синдрому проведено кафедрою гастроентерології та терапії Дніпропетровської державної медичної академії показало його достатньо високу терапевтичну активність. Спостерігалося 85 пацієнтів віком від 19 до 66 років (жінок – 39, чоловіків - 46) у яких проявлялися характерні ознаки ДС: скарги на біль в епігастрії на протязі понад 3 місяців (100% хворих), почуття дискомфорту або важкості в епігастрії (87%), печію (43,2%), відрижку (45.8%), нудоту (23,5%). При пальпації у всіх хворих відмічалася болючість в епігастрії.

Для встановлення діагнозу всім хворим проведена ФГДС з біопсією для верифікації морфологічного діагнозу та визначення уреазного тесту на Helicobacter pylori. Проведено дослідження шлункової секреції при допомозі внутрішлункової рН-метрії (4-годинного моніторингу). Також 40 пацієнтам виконана рентгеноскопія шлунку.

19 пацієнтам (22,5% від усієї групи з синдромом диспепсії), у яких були виключені органічні зміни з боку шлунка та ДПК, встановлено діагноз ФД. У решти виявлена виразкова хвороба (47% пацієнтів) та хронічний гастрит (30,5%).

Пацієнтів з ФД розподілили на 2 групи: основну та контрольну. Хворих основної групи лікували гастритолом та дієтою, а пацієнти контрольної групи поряд з дієтою одержували домпирідон (10 мг 3 рази на добу) з сульпірідом (50 мг тричі на добу).

Рис.2. Динаміка симптомів ФД, виражена в загальній сумі балів в процесі лікування.

Результати лікування (рис.2), показали що монотерапія гастритолом по сумі балів (клінічні прояви ФД переведені в бали) дала кращі результати. Больовий синдром та почуття дискомфорту в епігастрії купірувані на тиждень раніше порівняно з контрольною групою. Раніше зникала печія та почуття гіркості в ротової порожнині. На кінець третього тижня не викликала болючість при пальпації в епігастрії, тоді як у 25% пацієнтів у контрольної групи вона ще проявилася хоча і значно менше. Більш помітне покращення загального самопочуття пацієнтів основної групи також супроводжувалося більш швидким зменшенням проявів невротичних розладів, в першу чергу – депресії.

Включення гастритолу в звичайній дозі до стандартного лікування виразкової хвороби та хронічного гастриту з секреторною недостатністю також сприяло більш ранньому зникненню у пацієнтів скарг диспепсичного характеру (p<0,05). Порівняльний аналіз виразності проявів диспепсії у пацієнтів з органічними враженнями шлунка, яким приводилася загальноприйнята терапія з доповненням гастритолу, показав (рис.3), що вони зникли або зменшувалися відповідно до строків лікування ФД монотерапією гастритолом.

Рис.3. Оцінка лікування гастритолом ФД в сумі балів симптоматичних проявів порівняно з виразковою хворобою та хронічним гастритом, основний комплекс терапії яких був доповнений гастритолом.

За весь час клінічних випробувань гастритолу ніяких побічних ефектів не спостерігалося, а переносимість його була доброю. В клінічних аналізах крові та сечі, біохімічних дослідженнях крові на печінковий та нирковий комплекси відхилень від норми не встановлено.

Таким чином, використання Гастритолу, як монотерапії в лікуванні ФД рекомендується, як безпечний та досить ефективний метод. Препарат також покращує ефективність лікування хворих з органічною патологією шлунка, скорочуючи строки лікування, як кислотозалежних захворюваннях так і захворювань, які супроводжуються зниженням рівня шлункової секреції.

Рекомендації до діагностики та лікування функціональної диспепсії

1. При наявності у пацієнта скарг диспепсичного характеру (ДС) протягом більш 3-х місяців діагноз ФД встановлюється тільки після виключення органічної патології шлунка, ДПК та стравоходу. Для цього необхідно виконати ФГДС з біопсією, рентгеноскопію шлунка, звертаючи увагу на характер моторики, внутрішньошлункову рН-метрію стравоходу, шлунка та ДПК, бажано з рН-моніторінгом.

2. За можливістю бажано заміряти рівень тиску у шлунку та виконувати електрогастрографію для виявлення порушень моторної функції шлунка.

3. За наявності симтомів «тривоги» провести дослідження для виключення органічної патології інших органів та систем.

4. При ФД достатньо проведення монотерапії препаратом «Гастритол» з розрахунку 2-5 крапель на 10 кг маси хворого тричі на день на протязі 3-4 тижнів, що забезпечує високу ефективність лікування.

5. Включення «Гастритолу» в терапевтичний комплекс хворих на виразкову хворобу, а також хронічний гастрит з недостатньо шлунковою секрецією покращує ефективність лікування та якість життя хворих за рахунок більш раннього зникнення симптомів диспептичного синдрому.

6. Відсутність побічних ефектів та задовільна переносимість препарату «Гастритол» дозволяє рекомендувати його для широкого використання в лікуванні ДС як функціонального так і органічного походження.

Література:

1.  Бабак О. Я., Чекман І. С., Степанов Ю. М. та інші. Функціональна диспепсія: сучасний погляд на етіологію, патогенез, діагностику та лікування. // Сучасна гастроентерологія. - 2006. - №4 (3а) - ст. 102-105

2.  Гапонова О. Т. Гендерно-вікові особливості нейрогормональних та психосоматичних розладів у хворих з функціональною диспепсією. // Сучасна гастроентерологія. - 2007. - №4 (36) - ст. 16-19

3.  Головченко О. І., Самолова О. І. Ефективність ерадикації Helicobacter pylori при функціональній диспепсії // Сучасна гастроентерологія. - 2005. - №3 (23). - с. 50-55

4.  Фадєєнко Г. Д., Черненко В. В. Функціональні гастродуоденальні розклади // Харченко Н. В., Бабак О. Я. Гастроентерологія. - 2007. – К - с. 113-126

5.  Харченко Н. В., Родонежская Е. В. Применение препарата «Гастритол» для лечения больных функциональной диспепсией. // Сучасна гастроентерология. – 2006 - №3 (29) - ст. 38-41

6.  Циммерман Я. С. Римские критерии-ІІІ синдрома функциональной гастродуоденальной диспепсии // Клиническая медицина. – 2008. - №4. – ст. 59-65.

7.  Черненко В. В. Функциональная диспепсия: современный вигляд на проблему // Здоров’я України. - 2007. - №20/1 - с. 32-33

8.  Clouse R. E., Mayer E. A., Aziz Q. et al. Functional abdominal pain syndrome. // Gastroenterology. - 2006. - 130. - p. 1492-1497

9.  Drossman D. A. The functional gastrointestinal disorders and the Rome II process. // Cut. – 1999 - №45 - p. 111-115

10.  Fisher R. S. Altered virceral perception is responsible for Function (Nonulcer) Dyspepsia. // Pract Gastroenterol. - 1999. - №23 (5) - р. 57-61

11.  Galley N. J., Stanghellini V., Heading R. C. et al. Functional gastrointestinal disordes. // Gut. – 1999 - №45. - р. 1137-1142

Т. Д.Звягинцева, А. И.Чернобай. Гастритол в коррекции дисмоторных нарушений у больных ПХЭС. // Сучасна гастроентерологія. – 2006. - №5 (319). – ст. 83-86

Нагорна Н. В., Бордюгова О. В., Дубова Г. В., Четверик Н. О., Конопко Н. Н. Порушення психоемоційного стану дітей з функціональною диспепсіею та його корекція препаратом «Гастритол». // Міжнародний вісник медицини. – 2008.-Том 1, №1-2, – ст. 30-35

 

Залад-розробник:

Дніпропетровська державна медична академія МОЗ україни, кафедра гастроентерології та терапії факультету післядипломної освіти.

Укладачі:

доктор медичних наук, професор Ю. М. Степанов

кандидат медичних наук, доцент В. І. Залєвський

кандидат медичних наук, доцент Кононов І. М.

Рецензенти:

Методичні рекомендації присвячені сучасним можливостям діагностики та лікування функціональної диспепсії та синдрому диспепсії при органічних захворюваннях.

Функціональна диспепсія - 2.0 out of 5 based on 1 vote

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить