Лекции по лесному хозяйству
  • Регистрация
1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 (1 Голос)

Лекція 1. Тенденції розвитку лісової політики: утвердження постмодерністського підходу

1. Лісова політика як наука.

2. Види лісової політики.

3. Розвиток лісової політики і лісового менеджменту в XX столітті.

4. Постмодернізм і лісова політика.

5. Характеристика індустріальних і постіндустріальних лісів.

6. Тенденції щодо суспільного призначення працівників лісового господарства.

7. Дослідження у сфері лісової політики.

Лісова політика - це комплекс заходів, спрямованих на забезпечення охорони, відтворення і ефективного, збалансованого використання всіх ресурсів, корисних властивостей та інших цінностей лісів, необхідних цивілізації сьогодні та в майбутньому. Необхідною умовою її успішної реалізації є наявність системи управління лісами і лісовим сектором економіки на міжнародному і національному рівнях.

Перші книги з лісової політики вийшли у світ ще на початку минулого століття в Німеччині. В США у 1919 р. департамент сільського господарства розробив «Політику щодо лісового господарства для нації». У 1927 р. в Швейцарії прийнято закон про лісову політику. Сьогодні лісова політика - це динамічна наука, яка інтенсивно розвивається назустріч новим суспільним потребам і соціальним змінам, глобальним екологічним викликам, новій політичній та економічній реальності.

В англомовній літературі поряд з терміном лісова політика (forest policy) трапляється термін політика лісових ресурсів (forest resources policy). Найбільш відомий американський вчений у сфері лісової політики Cubbage вважає, що «політику лісових ресурсів можна розглядати як цільовий курс дій чи взаємодій, здійснюваних особою чи групою осіб відповідно до їх інтересу стосовно лісових ресурсів. Лісова політика визначає як будуть використовуватись ліси (як правило, для досягнення певного стану), чи які цілі маються на увазі. Політика також визначає, хто отримає вигоду від лісокористування і хто понесе витрати, пов'язані з веденням лісового господарства» [548, с. 18].

Як вважає Wоrrе11 «лісова політика - це деякі особливі принципи стосовно використання суспільством лісових ресурсів, дотримання яких робить внесок у досягнення певних цілей цього суспільства» [722, с. 26]. Цей автор розрізняє лісівничу політику (forestry policy), яка сфокусована на політичних питаннях, пов'язаних із лісогосподарською практикою (наукове обгрунтування ведення господарства в лісах для тривалого отримання продукції і послуг) і лісову політику (forest policy), яка охоплює і розглядає всі політичні аспекти, пов'язані з впливом на ліси (в т. ч. політику щодо землекористування).

Ellefson, досліджуючи закономірності процесу розвитку і запровадження лісе політики, розглядає її як «загально узгоджений і цілеспрямований курс дій, що має важливі наслідки для значної кількості людей і для значного числа і обсягу природні; ресурсів» [563, с. 15].

В Женевській декларації щодо лісової політики Європи (1985 р.) виділено три види лісової політики: державна лісова політика (без врахування інтересів приватного сектору); лісова політика, яка спрямована на захист інтересів певного класу (наприклад, приватного власника); сукупність організаційних і технологічних заходів, що пов'язані з відтворенням, охороною і використанням лісів [577].

Професор Мішенін Є. В., розглядаючи питання формування господарського механізму екологізації раціонального використання і збереження лісових ресурсів, пропонує розрізняти екологічно орієнтовану лісову політику і безпосередньо еколоuічну політику у лісовому секторі економіки (називаючи її також екологічною лісовою політикою) [276, с. 26, 27]. На думку цього автора, екологічно орієнтована лісова політика передбачає врахування екологічних факторів в рамках традиційної організації, планування і управління лісовим комплексом, а екологічна лісова політика розглядає питання раціонального використання, відтворення і охорони лісових ресурсів також з врахуванням екологічних факторів, але в більшій мірі на міжгалузевій основі, з позиції екологізації всього виробництва.

З теоретичної точки зору державна політика повинна бути здатною забезпечити баланс суспільних інтересів щодо збереження лісів, їх використання і відтворення на найбільш відповідних для цього ділянках території. Однак насправді досить складно досягти цієї мети. Дуже складно зрозуміти, що відбувається з лісами і людьми, які від них залежать, без розгляду ширшої картини політичної і економічної реальності - від з'ясування причин тиску місцевого контролю до аналізу процесів глобалізації ринку, потоків капіталів і технологій, тенденцій зростаючої соціальної нерівності.

Розвиток лісової політики і лісового менеджменту в XX столітті тісно пов'язаний з підходами, започаткованими в США, які можна охарактеризувати, як спробу забезпечити найбільше благ для якомога більшої кількості користувачів за допомогою досягнень науки і державної підтримки. Багато ключових елементів цього підходу запропонаваних першим керівником Лісової служби США Гіффордом Пінчотом дістали подальший розвиток, зародились і нові підходи. Ці нові підходи, зокрема такі, як менеджмент екосистем та сталий розвиток, суттєво вплинули на доктрини і принципи політики щодо природних ресурсів і тому деякі автори характеризують ці зміни як перехід від сучасного до постмодерного менеджменту природних ресурсів.

Політика щодо природних ресурсів стала вагомим явищем на початку XX століття, коли де-факто екологічна політика, яка сприяла перетворенню ресурсів у предмети споживання і передачу ресурсів, які знаходились у державній власності, приватним підприємцям, була замінена на екологічну політику планованого менеджменту і використання ресурсів, яка будувалась на прогресивній філософії державного управління. Президент Теодор Рузвельт, один із основних поборників прогресивізму, розглядав державне управління як активну силу, спрямовану на забезпечення суспільних інтересів і противагу, яка збалансовує впливи великого бізнесу. Саме під час його перебування на посаді президента утвердилась нова роль уряду у регулюванні менеджменту природних ресурсів, зокрема були створені урядові агенства відповідальні за менеджмент природних ресурсів, які функціонують донині. Одним із принципів кадрової політики був підбір фахівців (наукових і технічних професіоналів) для цих агентств, які мали бути нейтральними щодо форм власності, і завданням яких було сприяти ефективності менеджменту природних ресурсів як на державних, так і на приватних землях.

Зміна парадигм менеджменту природних ресурсів, підходів і філософського його бачення впродовж XX століття гостро дискутується у науковій літературі. John Fedkiv (він, до речі, є чи не єдиним українцем за походженням, що досяг високих посад у державній лісовій службі США), розглядаючи зміни у менеджменті державних лісів, зауважує, що у лісовій політиці наголос змістився від зосередження уваги лишень на лісових ресурсах до ширшого бачення, яке охоплює охорону ресурсів, вододілів, цілісних екосистем, недоторканих природних територій.

John Fedkiv бачить ці зміни наслідком:

1. Збільшення і урізноманітнення потреб суспільства в продуктах, послугах і цінностях лісів.

2. Здобуття нових наукових знань, що визначають більшу комплексність проблем менеджменту екосистем для цих різноманітних цінностей, зокрема потребу управляти більш значними просторовими одиницями, в межах яких людина стала об'єктом науки про екосистеми [568].

Впродовж двох останніх декад XX століття відбулась зміна парадигм екологічної політики: спершу від політики базованої на державній власності і державному регулюванні до підходів, базованих на ринковій економіці, а пізніше від них до підходів базованих на інтересах громад і концепції сталого розвитку. При цьому ці парадигми не витіснили одна другу, а скоріше навпаки призвели до утворення кумулятивного ефекту, який передбачає поєднання різноманітності політичних і управлінських альтернатив - командно-контрольних, саморегулюючих і стимулюючих (прямо і непрямо. які спроможні інтегруватися в залежності від політичного контексту.

Постмодернізм, як соціальну теорію, що суттєво вплинула на лісову політику можна охаратеризувати за допомогою таких складових:

1. Відмова від всеохоплюючих пояснень і грандіозних теорій.

2. Урахування вічнозмінних соціальних умов, які вимагають, бути гнучкими і здатними до адаптації, переосмислення ролі особистостей та інституцій.

3. Відмова від простого перенесення універсальних знань на локальний рівень і окремі випадки.

4. Так звана «багатоголосість», або ж визнання співіснування в суспільстві складних соціальних груп із різними інтересами і поглядами.

В економічній діяльності це проявляється в переході від простих звичних форм власності до комплексного їх поєднання та виникнненя нових категорій, від традиційної детерміністичної науки до систем багатоцільових знань, від визнання лише державних інтересів до поєднання інтересів окремих суспільних груп.

Сьогоднішні ліси, які називають постіндустріальним, у багатьох країнах світу відіграють уже зовсім іншу роль у порівнянні з тією, яка була визначальною декілька десятиліть тому. Дуже чітко ці зміни охарактеризував професор Mather із Університету Абердін у Шотландії.

Вони узагальнені в табл. 1. Змінилось не тільки суспільне сприйняття ролі лісів, але й підходи до управління ними. На зміну механістичному (тобто технократичному, позбавленому розуміння сутності природних процесів) підходу прийшов органічний, який передбачає узгодження господарських рішень із законами функціонування екосистем. На зміну редукціоналізму, тобто бажанню до максимально спрощеного прагматичного розуміння, прийшов так званий холістич-ний підхід, який передбачає всеохоплююче і водночас цілісне врахування широкого коплексу різноманітних функцій лісів.

Таблиця 1.

Характеристика індустріальних і постіндустріальних лісів

Фактори, що характеризують ліси та лісовий менеджмент

Характеристика індустріальних лісів

Характеристика постіндустріальних лісів

Цілі лісового менеджменту

Отримання деревини (монофункціональне лісокористування)

Екологічні послуги (мультифункціональне лісокористування)

Типовий склад лісів

Одновікові, переважно хвойні насадження

Змішані, переважно різновікові насадження

Типове розташування лісів

Периферійне, тобто віддалене від міст

В значній мірі у приміських зонах

Цінності, які асоціюються у населення з лісами

Інстументальні цінності, тобто цінності пов'язані виключно із задоволенням матеріальних потреб

Естетичні цінності, спрямовані на розвиток особистості

Характер сприйняття лісів

Раціоналістичний

Емоційний

Стиль управління лісами

Авторитарно-командний

Консультативно-дорадчий

Підхід до управління

Механістичний (редукціона-лістичний)

Органічний (холістичний)

У багатьох країнах світу зростають потреби суспільства в соціальних і екологічних вигодах від лісів, а також домінують імперативи фінансового «затягування пасків». Все це створює суспільний тиск на уряди.

У минулому відповідальні за лісовий сектор урядові структури розглядали себе як ключову (або й єдину фігуру) щодо багатьох аспектів використання лісів: головним чином як основного актора на лісополітичній арені, менеджера, власника, судді й інструктора. Зростаючий тиск громадськості примушує уряди зосереджуватись (часто неохоче) на двох останніх ролях, в той час коли приватний сектор і громадське суспільство переймають на себе інші ролі (табл. 2). Однак це складний, конфліктний процес із не завжди прогнозованими наслідками.

У світі зростає значення соціокультурної ролі лісів, що спонукає до розвитку соціологічних досліджень, які можуть використовуватись для відпрацювання стратегій лісової політики. Так, у Шотландії громадські ліси розглядають як інструмент збереження національної ідентичності, а й як фактор самоорганізації, згуртування місцевих громад. У зв'язку з цим спеціальні дослідження проводяться для того, щоб виявити кращі шляхи для залучення місцевих громад у процес планування лісокористування, прийняття рішень щодо управління лісами [705].

Таблиця 2.

Тенденції щодо суспільного призначення працівників лісового господарства

Середина XX століття (1950-ті роки)

Кінець XX століття(1990-ті роки)

Лісівники - державні службовці, які здійснюють управління державними лісами. Вони домінують у лісовпорядкуванні, менеджменті і наукових дослідженнях.

Фахівці різних професій, які залучені до планування, ведення господарства і наукових досліджень у державних лісах (біологи, ландшафтні архітектори, економісти, екологи).

Ера «професійного містичного потенціалу», що базується на переконаннях: Ми управляємо «для блага ресурсу». Довіряйте нам. Ми знаємо «як добре вести господарство» для більш ефективного використання ресурсів підприємств.

Ера «соціального брокера цінностей і порадника», що базується на переконаннях: «Ми управляємо для коротко - і довготермінових цінностей сталих екологічних, соціокультурних і економічних систем».

Опікунське управління:

Відповідальність покладено на фахово обізнаних лісівників, які здійснюють управління державними лісовими землями для людей.

Партнерське управління:

Має на меті сприяння більш відкритому, демократичному процесу громадського управління, менеджменту конфліктів і широкого, різнобічного партнерства.

Аналіз лісової політики може здійснюватись із зосередженням уваги головним чином на правових аспектах, базуватись на підходах політичних наук, або розглядатись під кутом економічної перспективи. Традиційно, в рамках економічної перспективи лісова політика була зосереджена насамперед на деревній продукції, однак впродовж останніх років фокус ЇЇ уваги суттєво розширився. Зростання екологічної свідомості і сприйняття немонетарних «м'яких вартостей» ведуть до того, лісова політика розвинених країн все тісніше інтегрується із екологічною, кліматичною і енергетичною політикою, метою яких є виявлення причин фіаско ринку, невдач пов'язаних із зовнішніми ефектами і загальносуспільними благами. Для аналізу традиційних проблем лісової політики переважно застосовують неокласичні економічні принципи, які жорстко критикуються представниками екологічної економіки [542, 549]. Запровадження принципів екологічної економіки в теоретичні основи лісової політики ще залишається невирішеною науковою проблемою, однак подальші наукові напрацювання у цьому напрямку зроблять лісову політику комплексною і багатовимірною наукою, адекватною її новій ролі в умовах загострення глобальних екологічних загроз, розвитку ринків екологічних послуг лісів, зростання вагомості їх соціальних функцій.

Все, що пов'язано з довкіллям, сьогодні відіграє важливу роль при формуванні лісової політики. При цьому найбільш поширеними є два підходи до аспектів довкілля в лісовій політиці - соціальний підхід, що спрямований на максимізацію загальних соціальних ефектів, включаючи врахування екологічних інтересів при проведенні економічних розрахунків та біоцентричний підхід, що заснований на парадигмі порушень в природних системах [516].

Перший підхід, що передбачає багатостороннє використання лісів базується на підході соціальних наук до лісової політики. Згідно цього підходу лісогосподарське виробництво генерує ефекти, що не враховуються в ринковій системі. Зовнішні ефекти, як позитивні, так і негативні, виникають при проведенні господарських заходів у вигляді змін середовища існування лісової фауни, впливу на якість вод, змін ландшафту, змін у доступі до рекреаційних ресурсів і т. д. З погляду на перспективу повного використання лісових ресурсів ці елементи розглядатимуться як одне ціле, тому прибутки від рубань лісу та виробництва, чи будь-які інші позитивні ефекти аналізують з погляду на встановлену їх вартість та будь-які негативні ефекти, викликані виробничою діяльністю. Це положення «соціального планування» є фундаментальним в економічному аналізі спірних питань лісокористування, воно лежить в основі багатьох національних лісових політик і базується на положенні про необхідність максимізувати суспільні вигоди від використання лісових ресурсів. До уваги беруть не лише прибутки отримані від економічної діяльності (деревні продукти), але і вигоди, що стосуються довкілля (рекреація, естетика, біорізноманіття тощо). В процесі прийняття рішень постають питання ефективності та справедливості в розміщенні ресурсів. Природне довкілля розглядається як складова частина ресурсів на рівні з капіталом та робочою силою, що поєднуються з метою забезпечення суспільства продуктами та послугами. Турбота про довкілля враховується в процесі розроблення лісогосподарських заходів та політики, наприклад при проведенні рубань є приймаються до уваги ареали проживання фауни.

Хоч цей підхід, що грунтується на врахуванні інтересів довкілля в лісовій політиці, застосовується вже досить давно, він все ще містить деякі протиріччя, пов'язані насамперед зі складністю оцінки вартостей чи вигод від використання багатств, що пов'язані з недеревними лісовими ресурсами (туризмом, полюванням, рибальством).

Проблема визначення цінностей, пов'язаних з рекреаційною діяльністю та недеревними ресурсами лісу, полягає у складності самого аналізу та збору необхідної інформації. Докладнішого вивчення потребує категорія пасивного використання цінностей лісових ресурсів. Пасивне використання цінностей - це використання суспільством різних елементів природного середовища, зокрема і лісів, яке не знаходить відображення у жодній з проведених оцінок. Наприклад, вартість пасивного використання тваринного світу та біорізноманіття не відображається адекватно при будь-якій закупівлі лісопродукції. Однак суб'єкти можуть самі взяти на себе відповідальність з відшкодування цієї вартості. Відбуваються постійні дебати щодо існування пасивного використання таких благ, а ще більше суперечок виникає з питань оцінки їх вартості. Попри все інтерес громадськості до пасивного використання підвищується разом із поглибленням розуміння необхідності підтримання біорізноманіття та цілісності екосистем. Поведінка на ринку також може враховувати можливість пасивного використання. Так відомі випадки, коли продукція певних компаній свідомо бойкотувалася громадськістю, яка була стурбована екологічно небезпечними експериментами (наприклад, випробуваннями на тваринах в лабораторіях).

Необхідність глибоко усвідомити те, що користь від пасивного використання лісових земель, а особливо тих, що перебувають в державному користуванні, має стати складовою частиною політики соціально-оптимального землекористування.

Більш складним питанням багатостороннього використання ресурсів є те, що результати оцінки можуть містити певні протиріччя. Так, проведення рубань може конфліктувати з вимогами до естетичного вигляду ландшафту. Американська державна лісова служба Forest Service зробила спробу кількісно змоделювати різноманіття деревних і недеревних ресурсів з метою створення оптимальних планів лісокористування. Звичайно, не маючи змоги врахувати всі потенційні блага, ці плани були ще й незрозумілими і надто заплутаними. Ця спроба застосувати «раціональне наукове планування» була певною мірою дискредитована. Виникають запитання: чи існує альтернативний процес планування, спроможний забезпечити справедливий розподіл вигод від лісів між групами споживачів? Яким чином можна сумувати численні блага лісів?

Існують різні погляди щодо ролі прав власності на лісові землі у забезпеченні екологічних послуг лісів суспільству. Зокрема, існує переконання, що користування лісами засноване на колективній (комунальній) власності забезпечить оптимальне використання земель та соціальну справедливість. У багатьох країнах світу стає популярним так зване «community forestry», тобто ведення лісового господарства в інтересах тієї громади, навколо якої вони розташовані і якій належать. Для деяких недеревних лісових ресурсів, наприклад місцевої продукції та частини рекреаційних ресурсів такий прийом є відповідним, проте інтереси і переваги, які має місцева громада, можуть відрізнятися від інтересів суспільства в цілому. Наприклад, місцеві ландшафти приваблюють людей, як правило, з інших регіонів, тоді як місцеві мешканці можуть віддавати перевагу вигодам від використання деревних і недеревних ресурсів. При цьому вигоди від пасивного використання (естетичного споглядання) можуть виходити за межі інтересів даної громади. Така різниця в інтересах місцевих громад та суспільства в цілому в багатьох випадках стає причиною конфліктів.

Багатостороннє використання лісових ресурсів набуло широкого застосування в лісовому менеджменті, проте цей підхід містить чимало протиріч.

Проблема оцінки та впровадження системи багатостороннього використання цінностей лісу стоїть гостро у багатьох країнах. У XXI столітті набула поширення парадигма лісової політики щодо обґрунтування способів лісокористування, що передбачає концентрацію уваги на екологічних аспектах лісового середовища. Зокрема, зосереджується увага на парадигмі порушень в природних екосистемах (Disturbance Paradigm) і базується на біоцентричному підході до політики, що заснований на гіпотезах моделі спадковості в екосистемах із зосередженням уваги на еталонах природних ландшафтів та на умовах, що стосуються їх екології та біорізноманіття. Такий узагальнений підхід не передбачає вивчення окремих видів та їх особливостей, а займається вивченням природних і антропогенних факторів, що призводять до природних порушень (пожежі, вітри). Гіпотези такого класу передбачають, що регулюючи такі природні зрушення на регіональному рівні, ми зможемо досягти сталості. Всі приписи, щодо ведення лісового господарства, що випливають з цього підходу, стосуються, головним чином, екологічних аспектів лісокористування.

Базового передумовою цього підходу є «менеджмент екосистеми», який розглядається як будь-який менеджмент природних систем, спрямований на збереження життєздатних популяцій всіх місцевих видів, збереження нормальних режимів природних змін на місцевому рівні, адаптацію до довготривалих природних процесів, забезпечення земною цивілізацією такого рівня споживання, що дозволить уникн; екологічної деградації в довготерміновому періоді. При цьому вважають, що «людеcmкі потреби є вторинними», тоді як загальні перспективи функціонування екосис; стають першочерговими.

Принципи менеджменту екосистем, заснованого на парадигмі природних порушень, знайшли поширення в лісовій політиці декількох провінцій Канади. Наприклад у регіональній лісовій політиці цих провінцій починає впроваджуватись поняття менеджменту, що базується на природних процесах лісокористування. В загальному менеджмент, заснований на врахуванні природних змін, забезпечує інтегрованість екосистеми, однак може призвести до виробництва необхідних суспільних товарів та послуг. Наприклад, на основі цього підходу обсяги рубань не перевищуватимуть кількості природного відпаду деревини, внаслідок вікових змін і впливу природних факторів. Такийпідхід формально визнає, що екосистеми є стохастичними, а біо-різноманіття є невід'ємною компонентою екосистеми. При цьому ризик і непевність стали невід'ємними елементами плану менеджменту. Даний підхід відрізняється від традиційного тим, що останній розглядає появу ризиків у інтегрованому менеджменті ресурсів як щось незвичайне.

Менеджмент, який прагне бути якомога ближче до природних процесів в екосистемах, є своєрідною реакцією на складність визначення і оцінки впливів господарської діяльності на окремі види флори і фауни та природне середовище в цілому. Екосистема - це занадто широке поняття, яке охоплює дуже багато різних аспектів, які є необхідними для оцінки окремих видів. Більше того, навіть якщо би була достовірна екологічна інформація про біорізноманіття, все одно непросто оцінити економічні і соціальні переваги окремих видів рослин та тварин.

Якщо суспільство обирає шлях, який не орієнтований на досягнення екологічної інтеграції і сталості, тоді результати підходу, заснованого на врахуванні природних порушень, та підходу, побудованого на соціальній моделі, будуть однаковими. Якщо ж суспільство захоче розподілити ризики від втрати екологічної інтегрованості на всі компоненти вартості, тоді ці підходи будуть відрізнятися.

До негативних аспектів підходу менеджменту екосистем можна зарахувати те, що він ігнорує необхідність досягнення соціального балансу, роблячи спроби досягти екологічно-оптимальних лісових умов, які суспільству важко оцінити. Компромісною позицією, що поєднає менеджмент екосистем та чисто антропоцентричний менеджмент, буде стан рівноваги, який буде враховувати більшість питань ведення лісового господарства та охорони довкілля.

За останні 20-30 років лісовій політиці вдалося перейти від ідеї економічно сталого прибуткового менеджменту, зосередженого на вартості деревини та підтриманні її запасів для забезпечення виробництва деревної продукції, до сталого лісового менеджменту, що зосереджений на усьому спектрі лісових ресурсів, з поміж яких деревина є лише однією з альтернатив лісокористування. Така зміна підходу вимагає використання нового механізму їх аналізу.

Порівняння потенційних переваг та недоліків цих підходів до лісової політики та менеджменту приводить до висновку про необхідність їх поєднання на шляху до успішної інтеграції економічного ефективного використання лісових земель та турботи про довкілля.

Широкі потенційні можливості розгортання досліджень з лісової політики можна підтвердити такими міркуваннями:

- Дослідження процесів лісової політики сприяють аналізу перспектив розвитку сектору і його плануванню, сприяють тому, щоб політичні конфлікти були відвернуті, і минулі помилки не повторювались. Вони допомагають ідентифікувати деформації, які виникли при впровадженні політики і виявити причини невдач і діапазон можливостей для вдосконалення, та вказати на можливі реформи. Так, дослідження лісової політики Індонезії виявили невідкладні потреби її вдосконалення: небхідність знайти інструменти, які дозволять зупинити незаконні самовільні рубання, необхідність реструктуризації галузей лісової промисловості, створення лісових плантацій для вирішення проблеми дефіциту лісових ресурсів, перегляд цінової політики, раціональна децентралізація лісового сектору як життєво необхідні стратегічні елементи реформованої політики [538].

- Аналіз взаємних впливів політик різних секторів та їх взаємодія з лісовою політикою і аналіз того, як вони впливають на досягення основних національних цілей може допомогти гармонізувати як економічну, так і екологічну політику і забезпечити їх інтеграцію.

- Дослідження лісової політики забезпечують надійну основу для оцінювання зміни значимості та цілей лісової політики під впливом зовнішніх чинників і для вдосконалення стратегій балансування ризиків та досягнення визначених лісополітичних пріоритетів.

- Дослідження, що стосуються інституційного аналізу, допоможуть вирішити характер і фази інституційної реструктуризації - наприклад, децентралізації.

- Дослідження потенційної ролі залучених організацій і методів їх діяльності сприяє раціоналізації характеру, рівня і фаз таких аспектів політики як участь громадськості, приватного сектора, та дає можливість ідентифікувати потреби і можливості інституційного будівництва, партнерства, переорієнтації бюрократичної системи.

- Вивчення ринків (доступності, еластичності попиту, впливу на збереження ресурсів) є важливими у визначенні цілей політики щодо лісогосподарського виробництва. Інвестиції в лісове господарство, лісову промисловість також пов'язані з ситуацією на ринку лісопродукції.

- Соціально-економічні дослідження відношення різних категорій і груп населення до послуг лісових екосистем, вивчення потреб та відношення зацікавлених сторін допоможе збалансувати цілі політики, впорядкувати стратегії і заходи.

- Об'єктивні дослідження допоможуть забезпечити чітку перспективу щодо ролі лісового сектора в подоланні бідності, голоду, безробіття та інших соціальних проблем, викорінити прояви корупції, здійснюючи це послідовно у відповідності з принципами сталого управління лісами.

- Аналіз впливів і значення субсидій, грантів та інших стимулів в різних ситуаціях допоможе запровадити раціональну систему стимулів. Прикладом є нова система особистої відповідальності в Китаї, що призвела до разючих економічних результатів щодо збільшення рівня виробництва.

- Більша частина соціальних і екологічних вигод від лісів знаходиться у формі неоціненних вартостей. Дослідження цих неоціненних вартостей лісів і зовнішніх ефектів лісогосподарської діяльності полегшує їх об'єднання в Системі національних рахунків.

- Вивчення характеру і масштабів нелегальних самовільних рубань, корупційних дій в лісовому секторі допоможе розробити систему штрафних санкцій та відповідних політично-правових заходів.

- Дослідження політики є важливими для того, щоб утвердити або змінити припущення щодо зацікавленості населення в збереженні природи та готовності платі за нього, або до виконання нових урядових постанов у сфері лісокористування.

- Аналіз досвіду формування та впровадження лісової політики в інших країнах. або секторах економіки, може послужити корисним уроком та допомогти уникнути подібних помилок.

- Дослідження лісової політики будуть потрібними для успішного здійснення «зміни парадигми» - наприклад від централізованої авторитарної системи до демократичної децентралізації управління лісами. Здійснення та трансформація розуміння концепцій, методів та інституцій у суспільній свідомості допоможе протистояти чинникам, які можуть зруйнувати зусилля щодо впровадження реформ.

Лісова політика в багатьох випадках зазнала невдач через невизначеність щодо наукових і технічних пріоритетів, а відповідно і відсутність адекватних політичних досліджень. Ці невдачі часто приписують невідповідним і невизначеним цілям і політичним заходам, зовнішнім і внутрішнім міжсекторальним конфліктам та бездіяльності. Слабкі стратегії та інструменти спричинили зневіру в лісовій політиці. Лісові політичні дослідження можуть допомогти гарантувати те, що всі компоненти політики (від визначення її сутності до послідовності процесу, від встановлення цілі до розробки стратегічних елементів і планування діяльності) будуть збалансовані, науково обґрунтовані та послідовно закріплені в законодавстві.

Висновки.

1. Збільшення і урізноманітнення потреб суспільства в продуктах, послугах і цінностях лісів зумовило зміну філософського бачення і парадигм менеджменту природних ресурсів, що знайшло відображення у теоретичному розвитку лісової політики.

2. Дослідження процесів лісової політики сприяють виявленню перспектив розвитку лісового сектору і його плануванню. Аналіз взаємних впливів політик різних секторів та їх взаємодії з лісовою політикою та аналіз того, як вони впливають на досягнення основних національних цілей, може допомогти узгодити як економічну, так і екологічну політику і забезпечити їх інтеграцію.

Література

1. Лісова політика: теорія і практика / під ред. І. М. Синякевича / Синякевич І. М., Соловій І. П., Врублевська О. В. та ін. : монографія. – Львів : ЛА "Піраміда", 2008. – 612 с.

2. Конституційні акти Європейського Союзу. Частина 1 / під ред. Т. Качки / упорядник Г. Друзенко. – К. : Вид-во "Юстиніан", 2005. – 512 с.

3. Дейлі Г. Поза зростанням. Економічна теорія сталого розвитку : пер. з англ. – К. : Інтелсфера, 2000. – 312 с.

4. Синякевич І. Інструменти екополітики: теорія і практика. – Львів : ЗУКЦ, 2003. – 188 с.

5. Лісова політика України. Умови реалізації та пріоритети.//Лісовий і мисливський журнал, №3/2002

Тенденції розвитку лісової політики - 5.0 out of 5 based on 1 vote

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить