Лекции по лесному хозяйству
  • Регистрация
1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 (0 Голоса)

ЛЕКЦІЯ 15. Лісова політика Норвегії

1. Історія розвитку лісової політики.

2. Лісовий сектор в національній економіці.

3. Структура власності.

4. Адміністративні органи управління лісовим сектором та лісове законодавство.

5. Економічні та інформаційні інструменти.

Історія розвитку лісової політики. Норвегія має тривалі традиції планування лісової політики. У 1917 р. Агнар Варт, який пізніше став професором з лісівництва, написав статтю «Ліси Норвегії на шляху до загибелі». Стаття стала початком дискусії, що привела до створення через рік Норвезького лісового дослідного інституту і Норвезької служби обстеження лісів. У 1924 р. група найбільш відомих на той час лісівників написала листа міністру сільського господарства, у якому вони вимагали значно активнішої державної лісової політики. Із початком економічної депресії у 1929 р. розпочалась робота над новим лісовим законодавством.

Федерація лісовласників у 1920-х рр. стала активною на ринку деревини, прагнучи мати вплив на порушників-монополістів. В період депресії промисловці хвилювались, що не отримають достатньо деревини (як сировини для виробництва продукції). Було багато страйків, зростало безробіття. У таких умовах потреба в сильнішій лісовій політиці отримала політичну підтримку. Закон про охорону лісів 1932 р. проголосив, що держава повинна відігравати активну роль у лісовій політиці. Він передбачає державну лісову службу дорадництва, фінансові і законодавчі заходи щодо збереження природного відновлення і заліснення, підтримку досліджень і розвитку лісового господарства. З прийняттям цього закону відбувається зародження лісової політики у Норвегії [626].

Під час Другої світової війни чинні інструменти лісової політики були розширені і запропоновані нові з метою контролю ринку деревини. Організації, пов'язані з функціонуванням лісового сектору, мали значний ріст і набирали сил. Лісова промисловість знаходилась у дуже доброму стані, а ціни на деревину стали для держави значно нижчими. У 1953 р. Лісогосподарська комісія припинила дискусію щодо структури власності, оскільки під її впливом Федерація лісовласників прийняла рішення розбудувати власну дорадницьку службу, щоб заохотити лісовласників до кращого ведення лісового господарства.

Лісогосподарська комісія в 1951-1958 рр. функціонувала під час найкращих економічних умов для лісового господарства і лісової промисловості Норвегії у XX столітті, тому не робила значних змін у лісовій політиці. Вона, зокрема, запровадила планування виробництва лісоматеріалів для целюлозної і паперової промисловості зі встановленням максимальних цін на них.

У 1960-х роках спостерігалось відносне зниження цін на лісоматеріали. У політичних колах відбулась еволюція поглядів - від «перерубування» до «недорубування». На хвилі зеленого руху набула вагомого значення екологічна регіональна політика. Як наслідок, пропозиції лісопромисловців до парламенту щодо зростання річних обсягів лісозаготівель були відхилені.

Певні зміни у лісовій політиці були запроваджені у 80-х роках. Зокрема, у 1983 р. зменшені податки на інвестиції у лісові дороги і лісівничі заходи та субсидії. У 1983 р. відмінено регулювання максимальних цін на лісоматеріали та запроваджено субсидії на заліснення сільгоспугідь з метою протидії надвиробництву сільгосппродукції.

Систему державного дорадництва вважають найбільш важливим заходом норвезької лісової політики. Вона, водночас, є інструментом регулювання ринку праці для фахівців лісового господарства. Лісівники добре контролюють державний лісовий сектор і ефективність їх роботи не зазнає суттєвої критики у суспільстві. Існує і паралельна приватна структура дорадництва, керована Федерацією лісовласників, яка створена під час «золотого віку» лісового господарства (1950-1960 рр.) з метою протистояння розвитку більш активної державної лісової політики щодо приватних лісів.

У 1998-1999 рр. лісову політику знову було переглянуто і схвалено парламентом. В цих роках був розроблений проект нового Лісового Акту на тих же принципах, що і попередній. Цей документ враховував економічне, культурне, соціальне і екологічне значення лісів. Акт наголошував на відповідальності лісовласників за ведення господарства на своїй землі з повним урахуванням екологічних вимог та міжнародних зобов'язань.

У 1999 р. розпочато роботу над новою Національною лісової програмою. Початком роботи над цією програмою стало узгодження позицій різних секторів національної економіки.

Лісовий сектор в національній економіці. Лісове господарство у Норвегії сильно пов'язане з сільськими територіями і робить важливий внесок у розвиток місце економіки. Загальна площа лісів і інших насаджень 12 млн. га. Лісистість території складає 37 %. Площа лісів залишалась майже стабільною від 1920-х рр., однак на найближчі роки заплановано заліснення біля 100 тис. га виведених з-під сільсько: подарського користування угідь [645]. На одного мешканця припадає 2,67 га лісу, що майже вдвічі більше за середньоєвропейський показник. Вищим цей показник є ли в Росії, Фінляндії і Швеції [680].

Впродовж 70 років обсяги лісозаготівель були значно нижчі від приросту лі: Так, у 1994-1996 роках обсяг лісозаготівель становив 11,6 млн. м3 в рік, а загальний приріст лісів-26, 2 млн. м3 [641]. Внаслідок цього з 1925 до1995 року запас норв^ ких лісів зріс з 300 до 600 млн. м3 [645].

Країна є одним із основних виробників целюлози і паперу в Європі (особливо газетного). Вона експортує 90% паперу і плит і чверть виробленої целюлози [623].

Експорт лісоматеріалів і лісу становить 11 % від загального експорту продукції Норвегії. В 1995 р. експорт лісопильних матеріалів та деревної продукції прирівнювався до 3 млрд. норвезьких крон (390 млн. доларів США); експорт деревини, котра пройшла додаткову обробку, сприяв отриманню 500 млн. норвезьких крон (65 млн. доларів США). Величина експорту продукції целюлозно-паперової промисловості становила 13 млрд. норвезьких крон (1,69 млрд. доларів США). До того ж продукція на 3 млрд. норвезьких крон (390 млн. доларів США) була призначена для внутрішніх потреб [623].

Зменшення обсягів лісозаготівель за останнє десятиліття призвело до зростання імпорту круглих і пиляних лісоматеріалів (в основному зі Швеції). Споживання лісової продукції на одного мешканця є одним з найвищих в Європі.

До важливих недеревних лісових продуктів належать ягоди, гриби, різдвяні ялинки, хутро і м'ясо мисливських тварин.

Лісовий сектор економіки є також важливим споживачем транспортних послуг, її частка в перевезенні товарів автомобільним транспортом становить 15 %, а залізничним транспортом - 35 %. Річні транспортні затрати всього лісового сектору становлять 2 млрд. норвезьких крон (260 млн. доларів США) [623].

Структура власності. У Норвегії 80% лісових земель використовується приватними лісовласниками (вони часто водночас є фермерами), 12 % - державою, 4 % - муніципальними органами та 4 % - кооперативами. Зареєстровано 125000 приватних лісоволодінь. Як правило, їх лісогосподарська діяльність невеликих масштабів - середня площа володіння приблизно 1,4 га (90 % лісовласників займаються фермерством). Сьогодні 65 % фермерів також володіють лісами [623].

Із 125522 лісоволодінь центральному уряду й іншим органам державної влади належить лише 1000. З поміж приватних власників переважають непромислові приватні невеликі за розмірами лісоволодіння, включаючи 120500 фермерів. Іншими приватними власниками є кооперативи, спільні компанії, інституції тощо. Норвезька лісова індустрія володіє дуже невеликою часткою лісів [680].

Існує дуже стійка традиція, яка полягає в збереженні сімейних ферм або сімейних лісоволодінь. Акт концесії 1909 р. робить незаконним поділ володінь на частини. Акт 1916 р. встановив заборону на нові приватні лісові ферми, а з 1974 р. - Акт концесії і Акт загальних прав встановили обмеження на власність фізичної особи.

Незалежно від власності, широка громадськість володіє правами вільного доступу до земель, що не обробляються, при умові збереження і розумного ставлення до них.

Універсальні права громадян Норвегії включають можливість збирати ягоди, гриби та поширені рослини. Однак, існують певні обмеження відносно морошки (дуже цінної дикої ягоди, котра росте по всій території країни, але більш поширена на півночі). У 1854 р. в трьох північних областях був прийнятий закон, який заборонив збирання ягід морошки на приватних землях. В цих областях збирання ягід морошки на державних землях дозволяється лише місцевому населенню. Збирання нестиглих ягід морошки заборонено по всій території країни з 1970 р.

Заповідна справа та рекреація. Всі норвезькі лісові землі перебувають під охороною від нелісогосподарського використання згідно Акту забудови та планування від 1986 р. Норвегія має деякі найбільш рідкісні для Європи ліси, а також цінні берегові вологі ліси. Заповідні ділянки, які перебувають під особливою охороною, займають 6,38 % від усіх лісових земель [645].

В Лісовому акті передбачається збереження природи і поза межами заповідних територій шляхом встановлення певних обмежень у використанні лісових ділянок. В ньому містяться умови, що дозволяють класифікувати лісові землі, як охоронні ліси, за такими критеріями, як: розташування та стан лісів; необхідність збереження екологічних і рекреаційних функцій лісу.

Адміністративні органи управління лісовим сектором та лісове законодавство. Міністерство сільського господарства є найвищою інстанцією у реалізації лісової політики, а Національна рада лісового господарства безпосередньо відповідає за державну лісову політику. В кожному із 19 округів є Окружна земельна рада та Окружна лісова служба. На місцевому рівні є 433 міста, кожне з них має Міську земельну раду, якій підпорядковуються 184 підрозділи районної лісової служби. Сільське і лісове господарства з 1981 р. об'єднані на сільському і міському рівнях [642].

Національна рада з лісового господарства, яка була створена для того, щоб консультувати приватних власників лісу, за останні 10 років перетворилась в адміністративний орган, який надає державні субсидії. Навантаження на нього стало настільки великим, що він змушений був звернутися за підтримкою до асоціацій власників лісу. Це створило цікаву ситуацію, в якій асоціації власників лісів представляють інтереси їх клієнтів, але в той же час управляють державною фінансовою підтримкою.

Державними лісами управляє Директорат державних лісів та земель, який пов'язаний з Міністерством сільського господарства. Він має значну автономність. Директорат є виконавчим органом у сферах, які належать іншим міністерствам (таким як Міністерство церкви та освіти, Міністерство навколишнього середовища). Міністерство оборони керується положеннями Акту про охорону природи та Акту про рекреацію.

Найбільш вагомими законодавчими актами, які визначають лісову політику Норвегії, є:

а) Акт про лісове господарство і охорону лісу (1965 р). В основі Акту лежить принцип «свобода з відповідальністю» щодо індивідуального власника лісу та запровадження багатоцільового лісокористування. Загалом передбачає: підтримку лісогосподарської діяльності; створення лісонасаджень та охорону лісових земель, враховуючи значення лісів як джерела рекреації; збереження ландшафтних особливостей, умов життя рослин і тварин, а також місць для мисливства та рибальства. Основні екологічні вимоги були закріплені у Лісовому акті в 1976 р. У 1989 р. було внесено поправку, що поширила сферу дії Акту на державні ліси.

б) Акт збереження природи (1970 р. зі змінами у 1990 р.). Акт забезпечує охорону екосистем в цілому так, як і окремих видів рослин і тварин. Охорона територій згідно вимог цього закону може бути реалізована у вигляді національних парків, ландшафтних парків, природних заповідників та історичних пам'яток. Цей акт б>-в розроблений Міністерством навколишнього середовища.

в) Акт про рекреацію на відкритому повітрі (1957 р.) - Забезпечує вільний доступ в ліси у пішохідній формі впродовж усього року до всіх необроблюваних земель, проявляючи належну турботу про них. Право вільного доступу має важливе оздоровче і соціальне значення. Використання рекреаційних функцій лісу виважено регулюється національною лісовою політикою.

г) Акт забудови та планування (1986 р. зі змінами у 1990 р.). Акт заснований на фундаментальних принципах земельного менеджменту. Передбачає захист лісових земель проти нелісогосподарського використання і міської експансії. Крім того, встановлює взаємозв'язок між довкіллям та розвитком та регулює розвиток сільських та міських територій. Він, по суті, надає муніципалітетам право здійснювати контроль за політикою землекористування.

д) Акт про культурну спадщину (1978 р.). Вимагає збереження особливої культурної спадщини, такої як кам'яні огорожі на всіх землях, включаючи ліси.

ж) Акт про обмін сільськогосподарських земель (1979 р.). Дав власникам лі-соволодінь право вимагати від торговців землею поліпшення їх товару (тобто стану земель, лісів). Цей акт вплинув на торгівельні умови і структуру володінь.

з) Акт про пестициди (1963 р.). Обмежує використання пестицидів у лісі. Розприскування гербіцидів дозволено, за виключенням технологій, що передбачають застосування гелікоптерів.

В Норвегії, як і в Швеції, основна відповідальність за стале лісове господарство покладена на власників лісів відповідно до принципу - «свобода з відповідальністю». Законодавство містить не надто деталізовані правила і не дуже жорсткі вимоги до лісовласників, декларуючи невеликий ризик покарань. Акт про лісове господарство передбачає певні обмеження щодо господарської діяльності в лісі. В 1994 р. внесені зміни щодо екологічних аспектів та посилення контролю. Крім того, посилена відповідальність на місцевому рівні.

Лісогосподарська діяльність в Норвегії повинна бути такою, як окреслено в індивідуальних планах лісового менеджменту. Плани є необов'язковими, але звичними для 80-90 % лісовласників, частково через тиск асоціацій лісовласників.

Економічні інструменти. Лісовий трастовий фонд і оподаткування. Лісовий трастовий фонд, заснований у 1932 р. Після продажу заготовленої деревини, лісовласники повинні віддавати 5-25 % валового доходу у цей фонд, який використовується для довготермінових інвестицій у лісове господарство, лісові дороги або в заходи з підвищення якості довкілля. Кошти фонду згідно Акту про лісове господарство використовуються для «спільної вигоди Норвезького лісового господарства» [595]. Кошти розподіляються між лісовими адміністраціями на національному і регіональному рівнях та асоціаціями лісовласників. Використовуються відповідно до рекомендацій консультативних рад на різних рівнях. Відсотки від цього фонду є важливим джерелом для фінансування інформаційної і консультаційної діяльності, навчальних поїздок, орендування обладнання. Лісовий трастовий фонд підтримує дві організації: Норвезьке лісове товариство та Жінка у лісовому господарстві [562].

При використанні цих фондів лісовласники мають певні переваги в оподаткуванні (лісовласник не платить податку на дохід у розмірі депозиту у фонд), але власник лісу не має ніякої вигоди до тих пір, поки гроші знаходяться у фонді. Залежно від граничного рівня податку, податковий ефект може з'явитися у 50-60 %-му зниженні загальних витрат діяльності. Довготермінові лісові інвестиції можуть бути повністю анульовані під час інвестування і вирахувані з податку на дохід і повернені в тому ж році. Певний відсоток від суми, виплаченої з рахунку фонду для цього інвестування, розглядається як оподатковуваний доход за рік, в якому ця виплата здійснювалася. Межі відсотків становлять від 65 % для інвестицій, обсяг яких є меншим за 50000 норвезьких крон (6700 дол. США), до 95% для інвестицій, обсяг яких перевищує 500000 норвезьких крон (67000 дол. США). Для інвестицій більших розмірів, що потребують декілька років накопичення на рахунку фонду, лісовласник отримує без-відсотковий податковий кредит. У випадку передачі лісової землі, гроші трастового фонду переходять із власністю.

Система оподаткування національного доходу була змінена в 1992 р., включаючи зниження ставки податку і розширену базу оподаткування, тим самим збільшуючи залежність фактичного доходу порівняно із запланованим. Податкова ставка на дохід від капіталу знизилась від 40,5 % до 28 %, в той час як на дохід від праці - зросла з 28 % до 48,8 %. Щорічний податок з доходу лісовласників базується на середніх доходах за останні 5 років [643]. Сутність системи полягає в тому, що немає необхідності отримувати рівні щорічні доходи для того, щоб уникати наслідків прогресивного оподаткування. Це тягне за собою те, що гранична ставка податку може бути зниженою, порівняно з іншими групами доходу, де базою оподаткування є єдиний дохід минулого року. Цей метод також передбачає, що лісовласники отримують податкові кредити на два роки. Чистий дохід розраховують як дохід мінус витрати. Найбільш значним є дохід від продажу лісоматеріалів. Лісозаготівля, перевезення і лісівничі заходи включають у витрати. Лісові дороги розглядають окремо (з врахуванням їх якості і очікуваної тривалості). Окремі постанови застосовують не купівлю чи продаж лісоволодінь, що в цілому також впливає на сплату податків.

Податки на нерухомість стосуються лише міських районів. їх вплив на приватне лісове господарство є незначним. Податок на власність за лісоволодіння справляється з врахуванням вартості лісу як тривалого джерела доходу.

Коли ферму купують близькі родичі, то з них справляють податок на спадщину. Спадщина оподатковується за максимально граничною ставкою в 20% для членів сім'ї і 30% для осіб, які не є членами сім'ї. Спеціальні постанови визначають рівень податку відповідно до вартості спадщини, однак податок платиться як за майно, так і за подарунок, який є частиною таких трансакцій. Для цілей оподаткування вартість майна розраховується з врахуванням тривалості його використання в сільському і лісовому господарстві.

Фінансова підтримка лісового господарства. Основні економічні заходи щодо норвезьких непромислових приватних лісів фінансуються з державного бюджету і Фонду розвитку сільського господарства. Хоча податкові платежі є значними, безвід-соткові вклади і місцеві програми підтримки є обмеженими. Сільськогосподарський університет Норвегії зазначає, що норвезькі економічні програми стимулювання спрямовані на розвиток лісогосподарського виробництва. Вони частково спрямовані на окремих лісовласників і частково - на лісогосподарські об'єднання. Загальне регулювання здійснюють Міністерство сільського господарства та органи державної влади в галузі управління лісами. Місцеві органи управління лісами здійснюють більш детальне регулювання.

З державного бюджету фінансуються довгострокові інвестиційні проекти (лісівництво, лісові дороги тощо) і екологічні проекти. Загальна сума витрат з бюджету на ці програми в 1997 р. становила приблизно 130 млн. норвезьких крон (17,3 млн. доларів США). Парламент Норвегії затверджує річні витрати, незважаючи на те, що Міністерство сільського господарства надає фінансову підтримку відповідно до пріоритетів і регіональних планів розвитку [642].

Фонд розвитку сільського господарства забезпечує фінансову підтримку будівництва лісових доріг, планів лісового менеджменту, розширення служб, організації торгівлі лісом та іншої діяльності. У 1997 р. з цього фонду було виділено 120 млн. норвезьких крон (16 млн. доларів США) на лісогосподарську діяльність. Це становило 15 % від 780-мільйонного бюджету Фонду у 1997 р.

Метою Фонду розвитку сільських об'єднань є підтримка розвитку прибуткових сільськогосподарських малих підприємств. Загальний річний бюджет цього фонду становить 512 млн. норвезьких крон (68,3 млн. доларів США); з нього витрати на проекти, пов'язані з лісовим господарством у 1997 р. становили 65 млн. норвезьких крон (8,7 млн. дол. США). Це 12,75% від загального бюджету. Регіональні уряди розподіляють більшість коштів. Основна частина фінансової підтримки надається на проекти розвитку. Починаючи з 1995 р., централізований Фонд розвитку сільських об'єднань щорічно надавав від 15 до 20 млн. норвезьких крон (2-2,7 млн. доларів США) на програми щодо рубок догляду за лісом, лісозаготівель у важкодоступних місцевостях і будівництва вторинних доріг.

Економічна підтримка діяльностей в галузі лісового господарства є досить значною. У 1997 р. на вирощування саджанців і лісівничі заходи було виділено 83 млн. норвезьких крон (11,1 млн. доларів США) з інвестицій, які в загальному складали 243 млн. норвезьких крон (36,7 млн. дол. США). Загальна територія, зайнята під вирощування саджанців, становила 20 тис. га. Територія, яка охоплена лісівничою діяльністю, що фінансувалася, становила 39 тис. га [626].

В 1997 р. на будівництво лісових доріг держава виділила 68 млн. норвезьких крон (9 млн. дол. США). Порівняно із загальним обсягом інвестицій, який складав 170 млн. норвезьких крон (22,7 млн. доларів США), державні асигнування становили приблизно 40 % [626].

Інформаційні інструменти. До інформаційних інструментів, що широко використовуються лісовими політиками Норвегії, належать: участь громадськості; наукові дослідження; статистична інформація.

Участь громадськості. Громадські організації на добровільних засадах часто залучаються до творення лісової політики. Заходи щодо залучення громадськості до творення лісових програм як правило пов'язані з плануванням в рамках сімейних лісових угідь.

Асоціації власників лісів відіграють важливу роль у творенні лісової політики. Вони ведуть переговори про ціни на лісоматеріали для промислових фірм і представляють інтереси своїх членів при розробленні політики. Місцеві асоціації ведуть переговори про ціни на пиломатеріали й організовують продаж лісоматеріалів лісовласників, які є членами асоціацій, а також беруть на себе відповідальність за рубання головного користування. Вони проводять інвентаризацію та готують плани лісового менеджменту й організовують підготовку та навчання своїх членів. Норвезька асоціація лісовласників нараховує 56,6 тис. членів, управляє лісами на площі біля 3,7 млн. га лісу, заготовляє 75 % лісоматеріалів від загального обсягу лісозаготівель в країні і володіє 37 % акцій найбільшої державної деревообробної фірми [648].

Асоціацією лісовласників у 1995 р. був розроблений трирічний проект «Живий ліс» з метою стимулювання сталого лісового господарства. Проект фінансувався за рахунок державних і приватних коштів, а також представників організацій лісовласників, асоціацій лісової промисловості, профспілок, служб лісового розвитку та організацій споживачів. Чотири підпроекти передбачають: критерії та індикатори сталого лісового менеджменту; підвищення кваліфікації лісового персоналу; ринкові вимоги до лісового господарства та лісової промисловості; поширення інформації [514].

Наукові дослідження та розвиток. Фахівці лісового господарства у співпраці з асоціаціями лісовласників, фахівцями з навколишнього середовища приклали значних зусиль для забезпечення підготовки і проведення досліджень, включаючи курси з менеджменту лісових ресурсів, економіки та екології. Навчальні програми розроблялися Інститутом лісового розвитку. Крім того, ним розроблені навчальна програма «Багатший ліс» та «Біологічне різноманіття в лісах», що передбачають вивчення процесів сталого лісокористування, пристосованих до місцевих умов [639].

Асоціацією лісовласників здійснюються заходи щодо поліпшення фінансових потоків та удосконалення споживання деревини. її зусилля часто скеровуються на організацію цілісного процесу виготовлення і транспортування лісопродукції.

Норвезький науково-дослідний інститут лісового господарства та науково-дослідні інститути підпорядковані Міністерству сільського господарства стали підрозділами новоутвореного незалежного інституту. Така реорганізація мала на меті позбавити сферу наукових досліджень від деструктивних політичних впливів окремих відомств.

Інвентаризація та моніторинг. Проведення лісоінвентаризації в країні започатковано ще в 1919 р. Інвентаризація поєднується зі щорічною реєстрацією лісогосподарських заходів та результатами довготермінового моніторингу стану довкілля [682].

У 1996 р. урядом Норвегії створено спеціальну робочу програму щодо стратегічного планування лісового менеджменту, яка має вплив на лісовласників у питаннях охорони довкілля, збереження біорізноманіття та культурної спадщини та подання відповідних субсидій [683].

Вклад лісового господарства у зайнятість. В Норвегії регіональний компонент лісової політики є достатньо вагомим, оскільки підтримання теперішнього територіального розселення та його регулювання вважаються важливим завданням внутрішньої політики. Потенціал лісового господарства щодо надання робочих місць залишається високим.

Зважаючи на політику РАО (1988 р.), механізацію лісогосподарського виробництва необхідно здійснювати поступово з врахуванням впливу на зайнятість [683].

Незважаючи на таку політику, зайнятість у лісовому господарстві знизилась з 6800 осіб у 1990 р. до 5200 осіб у 2000 р. (на 24 %), у деревообробній промис-ловості вона фактично не змінилась, у целюлозно-паперовій промисловості за відповідний період вона знизилась з 11829 осіб до 9826 осіб (на 17 %). Чисельність працівників лісового господарства на 1000 га є порівняно невисокою - 0,6 (в середньому по Європі- 1,4) [680].

З 1995 р. уряд почав фінансувати програму підтримки лісового сектору економіки, яка орієнтована, насамперед, на розвиток виробництва екологічно чистої продукції і впровадження стратегічного планування.

Висновки.

1. Лісове господарство Норвегії добре інтегроване з сільським та іншими гілками національної економіки. Приватний сектор займає провідне місце в економіці лісового господарства. Сімейні лісоволодіння є превалюючими в лісовому господарстві, міцними і такими, в яких зберігаються національні традиції лісокористування.

2. Лісова політика спрямована на сталий розвиток лісокористування. Вона удосконалюється на основі принципу «свобода з відповідальністю». В лісовій політиці вагому роль відіграють інформаційні інструменти.

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить