Лекции по лесному хозяйству
  • Регистрация
1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 4.50 (2 Голоса)

ЛЕКЦІЯ 18. АНАЛІЗ ЛІСОВОЇ ПОЛІТИКИ США І КАНАДИ

1. Коротка характеристика основних чинників, які впливають на лісову політику.

2. Інструменти лісової політики.

3. Загальна характеристика лісової політики Канади і США

Коротка характеристика основних чинників, які впливають на лісову політику. Загальна площа Канади становить 922,1 млн. га, площа лісів - 310,1 млн. га. Лісистість території країни становить 45 %, а забезпеченість лісом - 9,7 га на одного жителя. За період з 1990 по 2005 р. площа лісів не змінилася. Канада не займається плантаційним лісовирощуванням [597].

Лісові ресурси - одне з основних багатств Канади (10% загальної вкритої лісом площі планети). Загальні запаси деревини в лісах Канади оцінюються майже в 20 млрд. м3, що приблизно рівне запасам деревини в США [476].

Лісозаготівлі ведуться практично у всіх провінціях Канади, проте 40% канадської ділової деревини поставляє одна провінція - Британська Колумбія. До промислових належить 235 млн. га лісів. Щороку лісозаготівлі здійснюються на території близько 1 млн. га. Лісове господарство з метою проведення лісозаготівель ведеться тільки на території 119 млн. га, або 28, 5% вкритої лісом території. В Канаді багато так званих відкритих лісів на болотах, скелястих і інших безплідних землях, а також рідколісь - вони займають приблизно 37% всієї вкритої лісом площі; решта всіх продуктивних лісів знаходиться або в труднодоступних місцях, або на території національних і провінційних парків, що охороняються [236].

Загальна площа США 915,9 млн. га (за розмірами майже така як Канада), площа лісів - 303,1 млн. га. За період з 1990 по 2000 р. площа лісів у США збільшилася на 365 тис. га (на 0,12 %), а з 2000 до 2005 р. на 159 тис. га (0,05 %). Варто мати на увазі те, що США характеризуються більш сприятливими умовами лісовирощування в порівнянні з Канадою. Кліматичні умови США дозволяють їм вирощувати лісові плантації. їх площа становить 17,0 млн. га, що складає 15,6% від усієї лісової території країни [597].

Лісистість території США становить 24,7 %. Забезпеченість лісом сягає 1,0 га на одного жителя.

В США приватні ліси складають 73 %. Суспільні ліси представлені: федеральними (21 %); штатів (4 %); окружними і муніципальними (2 %) [414]. Федеральна лісова служба США в останні роки намагається викуповувати в приватних лісовласників дрібноконтурні ділянки, що прилягають до федеральних лісів. В результаті такої лісової політики відбувається збільшення площі федеральних лісів.

Площа лісових земель США у суспільній власності зросла з 224 млн. акрів у 1994 р. до 228 млн. акрів у 2002 р. Дещо зросла, зокрема, площа земель у федеральній власності. Площа приватних лісів, які належать сім'ям, зросла за цей же період з 233 до 262 млн. акрів; площа земель в руках у підприємців знизилась з 150 до 131 млн. акрів [547].

Суттєво зросла площа лісів, придбаних з метою інвестування у них капіталу двома типами організацій - так званими організаціями з менеджменту лісів та трастами з інвестуванням у нерухомість, які поєднують фінансування з пенсійних фондів, страхових компаній, банків та приватних фінансових консорціумів.

Великі громадські екологічні організації, такі як Збереження природи, Збереження природи на міжнародному рівні та деякі земельні трасти активно скуповують ліси, луки, болота і інші екологічно важливі природні території. Ці організації купують землі, права на тимчасове чи постійне їх використання, або ж укладають добровільні угоди на охорону земель із землевласниками. Діяльність громадських організацій послужила поштовхом для урядових структур, стимулюючи їх зайнятись паралельно аналогічною діяльністю, реалізуючи урядову політику охорони земель шляхом викуповування цінних природних ділянок.

У 2004 р. в США 3,6 млн. га земель були під охороною в рамках потужних природоохоронних проектів. Безпосередній менеджмент земель доповнив традиційні освітні та консультативні функції громадських екологічних організацій і суттєво посилив роль цих організації у формуванні політики стосовно менеджменту природних ресурсів.

В США федеральне лісове законодавство стосується лише федеральних лісів. Воно не розповсюджується на ліси штатів. Таким чином, розмежування лісів за формами власності передбачає і розмежування відповідальності за стан лісів. Влада окремих штатів не може стверджувати, що поганий стан їх лісів пов'язаний з недолугим федеральним лісовим законодавством.

США і Канада належать до найбагатших промислово розвинених країн світу, що дозволяє їм провадити лісову політику, спрямовану на державну підтримку лісового господарства і розвиток сталого лісокористування.

Велика частина лісового фонду Канади знаходиться у власності провінцій -71 %; федеральні ліси складають-23 %; приватні - 6 %. Ліси з м'якої деревини складають 67 %, твердої - 15 %, змішані - 18 %. В 1998 р. дозвіл на рубання лісу складав 240,9 млн. м3, фактичний обсяг заготівлі деревини - 174,5 млн. м3 [414].

Канада є потужним експортером лісоматеріалів та виробів з деревини. Канада поставляє 250 різних видів лісопродукції в 175 країн світу. Близько 80% канадської лісопродукції експортується в США, решта переважно в європейські країни (8%) і Японію (7%). В цілому експорт лісопродукції складає 11% всього експортну країни, а канадська частка її на світовому ринку - 19%. Сьогодні лісоматеріали забезпечують значну частку експорту Канади - позитивне сальдо в зовнішній торгівлі лісопродукцією складає, за даними на 2002 р., понад 32 млрд. канадських дол. У лісових галузях працює понад 360 тисяч канадців, а їх підприємства розкидані по всій країні: понад 350 сільських поселень економічно повністю залежать від їх успішної роботи [236].

Лісове господарство Канади одне з найбільш передових в світі за технологічним оснащенням, організацією управління і екологічними вимогами щодо лісозаготівельних робіт. Особливість лісового господарства в Канаді полягає в тому, що практично весь лісовий фонд знаходиться в державній власності: 94% всіх лісів знаходиться в провінційній або федеральній власності, що принципово відрізняє Канаду від США, де понад 60% лісів знаходиться в приватній власності [414].

Відмінності від США простежуються і в ефективності лісокористування - володіючи більшою в порівнянні з США територією товарних лісів, Канада заготовлює лісопродукцїі в 2, 5 рази менше (в Канаді - 180 млн. м3., в США - 460 млн. м3). Використання приросту деревини в Канаді складає 42%, в США - 70%. Половина лісів Канади залишається до цих пір неохопленою господарською діяльністю. Однак, роль лісового господарства в економіці країни і в її зовнішній торгівлі особливо велика [236].

У 1997 р. в лісовому секторі Канади працювала така кількість фірм і господарів: лісогосподарське виробництво -12830; лісозаготівельне - 8920; деревообробні - 3019; целюлозно-паперові виробництва-691 [414].

В північних штатах США, як і в Канаді, заготовляють кленовий сік, який переробляють на кленовий сироп, що використовується для виготовлення цукерок, в парфумерній і фармацевтичній промисловості та для виготовлення різноманітних страв. На плантації у штаті Вермонт, де побувала українська делегація, з одного дерева за сезон (березень-травень) заготовляють 80 літрів кленового соку. За допомогою системи трубопроводів різного діаметру довжиною 4 км кленовий сік подається в цех переробки безпосередньо з території плантації.

Інструменти лісової політики. Лісова політика як США, так і Канади, використовує достатньо широкий арсенал інструментів, однак для США характерною є велика різноманітність інструментів, що застосовуються до непромислових приватних лісовласників. Насамперед це економічні інструменти. У податковому кодексі США від 1913 р. передбачені податкові пільги, спрямовані на поліпшення рівня ведення лісового господарства та здійснення планування лісових земель. Сучасним прикладом таких пільг є 10 % податковий кредит із його відшкодування впродовж 8 років (максимальна сума до 10 тис. доларів), що може надаватися для проведення лісопосадкових робіт. Податковий кредит спрямовується на те, щоб усунути або зменшити капітальні витрати на лісовідновні роботи впродовж життєвого циклу деревостану.

Основним фіскальним інструментом щодо лісів є податок на нерухомість. На практиці цей податок часто стимулює деструктивне лісокористування (вишукуючи кошти для його сплати лісовласники у США щороку здійснюють інтенсивні лісозаготівлі на площі 2,6 млн. акрів лісових земель і продають 1,4 млн. акрів лісових земель).

Програми субсидіювання приватних лісовласників передбачують часткове покриття державою витрат на проведення визначених лісівничих чи природоохоронних джерелом фінансування шкіл, доріг, поліції та інших об'єктів соціальної сфери. Податки на власність можуть мати суттєвий вплив на інвестиції у приватні лісоволо-діння, оскільки вони справляються щорічно, а доходи від лісів у багатьох випадках отримуються періодично. В минулому місцеві податкові кодекси часто базувались на комбінованій вартості землі і деревостану, що стимулювало передчасне вирубування запасів деревини. Ця ситуація, а також той факт, що податки можуть суттєво зрости впродовж ротації деревостану, створювали антистимули для лісовідновлення та інших інвестицій. Щоб виправити таку ситуацію, багато штатів та місцевих органів влади модифікували податкові кодекси, щоб заохотити інвестиції та зменшити стимули лісозаготівель в деревостанах, що не досягай віку стиглості. Наприклад, деякі штати податки на лісові землі базують на вартості невкритої рослинністю землі, оподатковуючи деревину тільки після її заготівлі. Інші штати оподатковують лісові землі на фіксованому рівні, базуючись на встановлені продуктивності, незважаючи на вартість деревостану.

У кожному штаті дії своя система податків. Податок на вартість лісу - це податок, що передбачає оподаткування землі та деревостанів (дерев), що на ній ростуть (Арізона, Мінесота). Податок на продуктивність лісу - щорічний податок, яким обкладається капіталізована вартість валового, або чистого доходу від лісу (Алабама, Арканзас, Флорида та ін.). Податок на земельні ділянки передбачає усунення вартості деревостанів (дерев) із розрахунку і справляється щорічно у розмірі, що залежить від вартості земельної ділянки (Каліфорнія, Джорджія). Податок на зрубану деревину (податок на врожай) на час проведення лісозаготівель часто поєднується з податком на вартість земельної ділянки. Фіксований податок на власність - це податок, що справляється незалежно від вартості земельної ділянки. У деяких випадках існують такі пільги, як звільнення від податку.

Примітки: Пордаткові системи США:

1 - податкова система, що враховує продуктивність лісів (податок справляється з врахуванням валового або середньорічного доходу);

2 - податкова система, що враховує продуктивність лісів (податок справляється з врахуванням середньорічного чистого доходу);

З - податкова система, що враховує продуктивність лісів (податок справляється з врахуванням продуктивності лісових земель);

4 - податок на лісові ділянки площею понад 40 акрів (складає 80 % мінімальної ставки податку на лісові ділянки, площа яких менше 40 акрів);

5 - податки на лісове майно (як правило, вартість деревостанів оподаткуванню не підлягає).

Види специфічних лісових податків, що надходять у державний бюджет Канади, а також методи і способи їх справляння характеризує табл. 1. В табл. 1 не вказуються загальні податки, що застосовуються щодо всіх суб'єктів підприємницької діяльності, а подаються лише специфічні податки, що використовуються для оподаткування лісового господарства.

Податок на лісові насадження. Це різновид податків на майно. Податкова система Канади розглядає лісові насадження не лише як об'єкт природи, але і як майно, що підлягає оподаткуванню (не враховується те, що це специфічне майно лісовласників, яке виконує важливі суспільні функції).

Податок на лісові насадження встановлюється у відсотках від економічної оцінки деревних запасів. Оскільки економічні оцінки зі збільшенням віку лісових насаджень зростають, розмір податку також збільшується. В зв'язку з цим у лісовласників немає зацікавленості щодо вирощування високоцінних насаджень з великим оборотом рубань. Інколи лісовласники намагаються використовувати лісові землі не за призначенням (переводити в інші категорії земель).

Таблиця 1. Види лісових податків та методи і способи їх справляння

Об'єкти опода-ткування

Види

лісових податків

Методи визначення

розмірів лісових податків

Способи справляння

лісових податків

1. Лісові землі

1.1. Земельний податок

1.1. Відсоток від економічної оцінки землі

1.2. Чітко не афіксовані (довільні)

1.1. Щорічні платежі

2. Лісові наса-

дження

2.1. Податок на лісові

насадження

2.1. Відсоток від економіч-

ної оцінки лісового насадження

2.1. Щорічні платежі

3. Обсяг лісо-

заготівель

3.1. Податок на зарезер-

вовану державою дере-

вину

3.2. Податок на вичерпа-

ний природний ресурс

3.3. Податок на продані

лісоматеріали

3.1. Спеціальний збір за зрубану деревину

3.2. Відсоток від ціни заготовлених лісоматеріалів

(валового доходу)

3.3. Відсоток від таксової

вартості зрубаної деревини

3.1. Щорічні платежі

3,2. За терміном лісо-

заготівлі

3.3. Одноразові (до

терміну лісозаготівлі)

4. Право на лі-

созаготівлю

4.1. Податок на ліцензії

на заготівлю деревини

4.2. Податок на орендні

договори на лісокорис-

тування

4.1. Чітко не зафіксовані

(довільні)

4.1. Одноразові (в мо-

мент придбання лі-

цензії або укладання

орендного договору)

4.2. Щорічні платежі

Крім того, вадою цього податку є те, що загальна його сума впродовж тривалого періоду може не збігатись з доходами лісовласника.

На думку канадських економістів, податки на лісові насадження і землі, в порівнянні з податком на об'єм лісозаготівель, мають деякі переваги. Вони характеризуються простотою процедури справляння та забезпечують стабільне надходження коштів у державний бюджет. Крім того, їх легко прогнозувати, оскільки вони щорічно рівними частками надходять до державного бюджету.

Податки на лісозаготівлю. Це специфічні податки, що пов'язані з лісозаготівлею. В системі цих податків виділяють такі види: податок на зарезервовану державою деревину, що передається приватному сектору; податок на вичерпаний природний ресурс; податки на продані лісоматеріали; податок на ліцензії на заготівлю деревини та орендні договори.

Податок на зарезервовану державою деревину, що передається приватному сектору, вноситься в державний бюджет за право (ліцензію) заготовляти круглі лісоматеріали.

Податок на вичерпаний природний ресурс (до такого включають запаси деревини в лісі) є одним із екологічних податків, що використовуються в Канаді і США. Введений з метою накопичення коштів на відновлення природних ресурсів, що вичерпуються, або їх замінників.

Податки на продані лісоматеріали справляються урядом з приватних лісовлас-ників за заготовлені лісоматеріали. Вони встановлюються, як правило, у відсотках від валового доходу від проданих лісоматеріалів. Цей податок застосовується в Північній Америці як альтернативний до податку на майно. Крім того, цей податок інколи встановлюється у відсотках до кореневої вартості деревини. В цьому випадку його називають податком на кореневу деревину, що підлягає лісозаготівлі (становить частину кореневої вартості деревини, що вноситься у державний бюджет). Друга частина кореневої вартості деревини залишається у лісовласника як складова лісового доходу (використовується на відтворення лісів, будівництво лісових доріг та інші потреби).

Податок на ліцензії на заготівлю деревини та орендні договори на лісокористування. Вноситься у державний бюджет у зв'язку з придбанням прав на заготівлю деревини (купівлю ліцензії або оформленням орендного договору на лісокористування). Об'єктом оподаткування є не деревина, а право на її заготівлю.

В Канаді лише міністр провінції має право підписувати ліцензію на користування лісовими ресурсами, а також встановлювати розміри орендної або кореневої плати. Міністр щорічно звітується перед парламентом про стан лісових ресурсів.

Ліцензія на лісогосподарське виробництво - це ексклюзивне право на виконання лісогосподарських робіт і заготівлю деревини в об'ємі розрахункової лісосіки на ліцензованих ділянках лісу. Ця ліцензія видається на 25 років з подальшою пролонгацією на 5 - 10 років. Ліцензія може охоплювати не лише державні, але і приватні ліси. За цією ліцензією лісокористувач виконує всі роботи, що передбачені лісовпорядкувальними планами, включаючи захист недеревних лісових ресурсів, будівництво лісовозних доріг, догляд за лісом тощо [476].

Лісова ліцензія - це ексклюзивне право на заготівлю деревини в державних лісах (введена в 1979 році). Лісокористувач за цією ліцензією не зобов'язаний займатися роботами, що пов'язані з лісогосподарським виробництвом. В тих випадках, коли лісова ліцензія охоплює ділянки, що не охоплені ліцензіями на лісогосподарське виробництво, лісокористувач зобов'язаний виконувати роботи щодо захисту лісів, з оперативного планування, будівництва доріг та лісовідновлення [476].

Ліцензія на купівлю лісу на кореню - це право заготовляти деревину на встановленій заздалегідь ділянці лісу. Вона видається лісокористувачу після конкурсного відбору (строком на 4 роки без права на продовження) [476 ].

Ліцензування економічної діяльності в лісовому секторі тісно пов'язане з лісовою та соціальною політикою. Так, ліцензія на лісокористування може бути пролонгована (це стосується лісової ліцензії та ліцензії на лісогосподарську діяльність) лише тоді, коли дотримувач ліцензії візьме на себе зобов'язання розвивати виробництва з переробки деревини. Така вимога висувається з метою забезпечення зайнятості населення і стабільності общин.

В Канаді ціна лісу на кореню встановлюється двома способами - ринковим і порівняльним. Варто зауважити, що для обох підходів щодо ціноутворення Міністерство лісів і пасовиськ Британської Колумбії вимагає від лісокористувачів інформацію про затрати на лісозаготівлю, ціни на лісоматеріали та пиломатеріали з метою обгрунтування ціни на деревину, що продається на кореню.

Канадські економісти чітко відрізняють податки від платежів за користування лісом (кореневої плати за деревину). Податок завжди надходить до бюджету (є частиною доходу або багатства лісовласника). Плата за користування лісом виконує функції ціни (тобто це плата за куплений товар - деревину в лісі).

В 1995 р. мінімальна коренева плата за деревину в Канаді становила: сосна червона і біла - 11 канадських доларів; ялина - 6; твердолистяні породи - 8; осика і береза - 0,5 канадських доларів [414].

Коренева плата за деревину. Коренева плата за деревину в Канаді і США визначається на основі економічної оцінки деревного запасу. Методи економічної оцінки кореневого деревного запасу різноманітні. В останні 80 років Лісова служба США оцінювала деревні запаси лісу за методом залишкової вартості. За цим методом економічна оцінка лісу здійснювалася шляхом вирахування з валового доходу від продажу лісоматеріалів витрат на їх заготівлю та транспортування, а також норми прибутку і величини ризику. Процедура визначення кореневих платежів не є постійною, часто переглядається.

Менш поширеним і значно складнішим є метод визначення кореневих платежів на основі прибутків, що утворюються в процесі переробки деревини. За цим методомрозраховується прибуток, що буде отриманий від глибокої переробки деревини, яка продається. Величина розрахункового прибутку визначається шляхом вилучення з валового доходу від продажу продукції глибокої переробки суми виробничих витрат (на виконання лісозаготівельних робіт, транспортування лісоматеріалів до місця їх продажу, виготовлення продукції переробки). З суми отриманого розрахункового прибутку, крім того, вилучають нормативний прибуток підприємця, нормативний прибуток на інвестований капітал, незастраховані ризики бізнесу та податки на прибутки. Залишок розрахункового прибутку визначає величину кореневої плати за деревину в лісі.

Приватні лісовласники часто використовують спрощені методи визначення кореневих платежів. Ці методи характеризуються значним різноманіттям розрахунків.

Коренева плата за деревину буває одноразовою (вноситься в момент купівлі деревного запасу), щорічною або вноситься впродовж терміну лісозаготівлі. Найризикованішими і найбільш обтяжливими є платежі, що сплачуються за деревину до початку рубань, а не після їх закінчення. Інколи кореневі платежі за деревину корегуються з урахуванням динаміки цін на лісоматеріали.

Американське законодавство щодо визначення економічної оцінки деревних запасів є досить гнучким. Воно дозволяє удосконалювати процедуру визначення величини кореневих платежів.

Аукціонна торгівля лісом. Аукціонна торгівля лісом здійснюється в США і Канаді. В США деревина, що заготовлюється в державних лісах, як правило, продається на аукціонах. Процедура аукціонної торгівлі передбачає, що потенційні покупці лісу пропонують ціну, яку вони готові заплатити (в доларах за одиницю об'єму). Пропозиція висловлюється таємно або усно. Учасник, який запропонував найвищу ціну, виграє ліцензію на заготівлю деревини. В тому випадку, коли відсутня конкуренція за ліс, що продається на пні, стартовою ціною стає коренева плата. Подібна процедура аукціонної торгівлі лісом на пні застосовується і в Канаді.

Орендна плата. Орендні платежі зазвичай сплачуються власниками прав на оренду лісу (ліцензії) державним або приватним землевласникам. Плата за оренду лісових ресурсів та інших компонентів природи надходить від власників лісу до уряду або від орендаторів до лісовласників.

Орендні платежі справляються щорічно. Розмір орендної плати регулюється договором (зазвичай сплачується за кожен гектар ліцензованої землі). Складається під впливом попиту і пропозицій.

Економічні санкції в лісовому господарстві Канади. Стан лісів і використання лісових ресурсів у Канаді регулюють «Лісівничий акт» (введений з 1 січня 1994 р. з ініціативи Національної ради з лісового господарства) та інструкції уряду Канади. «Лісівничий акт» (розділ 30) передбачає правову відповідальність (штрафи або шестимісячне ув'язнення) у випадках порушення інструкцій уряду з лісокористування. Зокрема, у випадках:

- порушення порядку використання репродуктивного матеріалу місцевого або іноземного походження у створенні нових лісів;

- порушення інструкцій щодо захисту молодняків від вирубування;

- вирубування площі лісів понад норму, що встановлена урядом (встановлюється, як правило, у відсотках від площі лісоволодіння);

- коли площа вирубок і молодняків перевищує половину лісоволодіння;

- рубання лісу в місцях, в яких дозволене цілорічне розведення північного оленя (передбачене Актом про розведення північного оленя);

- порушення інструкцій, що регулюють правила боротьби з ентомошкідниками лісу, оброблення пошкоджених дерев, зберігання і вивезення зрубаної деревини;

- рубання дерев методами, що не забезпечують збереження і відтворення дерево-станів;

- рубання лісів на землях, що охороняються (без дозволу ради з лісового господарства).

Спеціальні дозволи ради з лісового господарства не потрібні у випадку проведення рубання догляду. Разом з тим, ради з лісового господарства можуть регулювати розміщення рубань та їх проведення.

Деревина, що заготовлена з порушенням чинного законодавства Канади, підлягає конфіскації. Лісопорушник має право апелювати з приводу рішення місцевої ради з лісового господарства до Національної ради лісового господарства.

Екологічна сертифікація лісів у Канаді. Варто звернути увагу на те, що Канада була одним із ініціаторів втілення цього економічного інструменту в практику ведення лісового господарства. Рух громадськості Канади за проведення екологічної сертифікації лісів був започаткований у 1991 р. Він призвів до того, що в 1994 р. канадські лісопромисловці запропонували Канадській асоціації зі стандартизації заснувати технічний комітет, в обов'язки якого входило би створення екологічних стандартів сталого лісокористування і втілення їх у практику ведення лісового господарства. В жовтні 1995 р. були розроблені критерії та індикатори сталого лісового господарства, що враховували канадську специфіку лісокористування. Вони були покладені в основу лісової політики Канади.

Новоутворений технічний комітет з екологічної сертифікації лісів Канадської асоціації зі стандартизації включає 32 члени, які мають право голосу. Він має у своєму складі представників урядових структур та місцевого населення, лісовласників, фахівців лісового господарства, науковців, мисливців тощо. В його засіданнях беруть участь спостерігачі, які не мають права голосу.

Фахівці технічного комітету розробили канадський стандарт з екологічної сертифікації лісів. Він базується на вимогах міжнародного стандарту 180 14001 ЕМ8 і включає: концепцію сталого ведення лісового господарства; визначення об'єктів, що підлягають екологічній сертифікації; цілі сталого лісового господарства; критерії і індикатори сталого розвитку лісового господарства.

Канадські критерії і індикатори сталого розвитку лісового господарства включають: збереження біорізноманіття; збереження та підвищення продуктивності лісових екосистем; збереження грунтів та водних ресурсів; вимоги до лісових екосистем у забезпеченні стабільності довкілля; відповідальність за сталий розвиток лісового господарства.

Канадські лісові політики і представники «зелених» розглядають екологічну сертифікацію як важливий інструмент лісової політики, за допомогою якого можна досягти суттєвого підвищення комплексної продуктивності лісів. Саме тому площа сертифікованих лісів систематично зростає.

Програми економічного стимулювання приватних лісовласників у СІЛА. Висока лісистість території не сприяла розвитку лісовирощування в США у XVIII та першій половині XIX століття. Однак уже наприкінці XIX століття лісорозведення починає набувати поширення, зокрема на території Великих рівнин.

Під час великої депресії 1930-х років лісорозведення за кошти державного бюджету суттєво розширюється з двох причин - для забезпечення зайнятості в умовах високого рівня безробіття та для подолання широко розповсюдженої водної ерозії. Програма Охорони сільськогосподарських угідь, запроваджена в 1936 р., була однією із перших державних програм, що стимулювали лісовідновлення на приватних землях. Ця програма передбачає заходи, спрямовані на зменшення ерозії земель. Вона покривала до 75 % загальних витрат на створення рослинного покриву (дерев, луків) поміж еродованих сільськогосподарських угідь [726].

Заснована у 1985 р. і чинна донині програма Збереження природних територій передбачає надання землевласнику субсидії в обсязі до 50 % витрат за створення ділянок з постійним рослинним покривом (трав'яним, або з деревної рослинності) і передбачає компенсацію рентного доходу від ділянок, що підлягають залісненню впродовж 10 років від їх створення.

Прийнята Конгресом у 1973 р. Програма лісових стимулів була першою спробою часткового (спільного з землевласником) фінансування із зосередженням уваги на підвищенні продуктивності насаджень. Програма була націлена на непромислових приватних лісовласників, які ведуть лісове господарство задля отримання деревної продукції. Виплати в рамках програми ПР, як правило, покривають 50 % витрат на лісовідновлення та лісогосподарські заходи, спрямовані на підвищення продуктивності насаджень. За період з 1974 до 1992 р. за цією програмою виділялося 138 доларів на гектар. В окремі роки фонди цієї програми досягали 10-15 млн. доларів у рік [726].

Запроваджена у 1996 р. Програма стимулювання лісоуправління розширила коло видів діяльності, які можуть бути частково профінансовані державою, включаючи багато заходів, пов'язаних із веденням господарства для отримання недеревної лісової продукції. В рамках програми ЗІР виділяються федеральні кошти, щоб допомогти штатам профінансувати підготовку планів лісового менеджменту для приватних лісовласників. Ці плани розробляють професійні лісівники. Після їх завершення лісовласники мають право клопотати про виділення коштів із федеральних фондів та фондів штату на їх реалізацію.

Податкові пільги та інші інструменти лісової політики. В США передбачена система пільг щодо оподаткування лісового господарства. Практикується звільнення лісового господарства від оподаткування. Таке звільнення часто встановлюється на тривалий термін. Податкові пільги часто стосуються лісогосподарських робіт. Має місце практика відтермінування податкових платежів у лісовому господарстві до початку лісозаготівельних робіт, а також застосування пільгових податкових ставок. В процесі оцінки майна в лісовому господарстві для цілей оподаткування застосовуються понижуючі коефіцієнти. Погектарні податкові ставки зменшуються зі зменшенням продуктивності земель.

Досвід ведення лісового господарства в США свідчить про те, що податок на майно та спадщину в лісовому господарстві є чинником, що стримує інвестиції в лісове господарство. Федеральний податковий закон США передбачає звільнення лісовласників від оподаткування майна у випадках, якщо його вартість не перевищує 600 тис. доларів [414]. На думку американських лісових політиків, високі податки на майно призводять до розпаду крупних лісоволодінь та погіршення лісового менеджменту, скорочення обороту рубань та переведення лісових земель до інших видів землекористування.

Податок на майно, пов'язаний зі складною системою оцінки лісів як майна, яка не завжди, на думку американських фахівців, дає об'єктивні результати.

У Канаді та США система інструментів лісової політики побудована таким чином, що вона виключає зустрічні грошові потоки.

У Канаді в провінціях, в яких сума кореневих платежів перевищує витрати на лісове господарство, понадлімітні кошти витрачаються на виконання соціальних програм.

В рамках бюджету провінцій Канади формується спеціальний лісовий бюджет, кошти якого витрачаються на: утримання спеціальних управлінських структур; інвентаризацію лісів; охорону і захист лісів; будівництво і утримання лісових доріг; наукові дослідження; підтримку дрібного лісового бізнесу.

Державні ліси в Канаді передаються в користування на основі угоди про ведення лісового господарства або на основі ліцензії на обсяги заготівлі деревини. Угода щодо ведення лісового господарства укладається, як правило, на термін до 20 років з правом її поновлення. Разом з угодою складаються плани ведення лісового господарства, які є невід'ємною частиною угоди [414]. Право на лісозаготівлю на основі ліцензії пов'язане з кореневими платежами або орендною платою.

Загальна характеристика лісової політики Канади і США

Сучасна лісова політика США інтегрувала елементи лісової політики характерні для різних етапів розвитку країни загалом, і лісового сектору зокрема. До цих політик окремих історичних періодів належать: політика швидкого заселення та економічного розвитку штатів західного узбережжя США впродовж XIX століття, природоохоронна політика початку 1900-х років, її інституціалізація на федеральному рівні в 1930-х роках (створення усіх основних природоохоронних та відповідальних за раціональне використання природних ресурсів відомств, більшість з яких функціонує донині) [546], прийняття основних законів країни у сфері екологічного права у 1970-х роках, та деякі нові тенденції, характерні уже для XXI століття.

Лісова політика і її інституційна організація відповідають зазвичай ширшому соціально-політичному контексту країни, її традиціям та історії. Лісова політика та інституції, які її забезпечують, можуть бути досить успішними в одній країні та бути непридатними для іншої.

Лісова політика США в значній мірі визначається на федеральному рівні, однак зміни, що пройшли за останні роки, делегували значні повноваження на нижчі рівні управління, розширилось і коло суб'єктів лісової політики.

Регулювання лісового господарства в Канаді - це прерогатива провінційних і територіальних урядів. Саме провінції несуть основну відповідальність за експлуатацію лісів. Кожна з провінцій має власне лісове законодавство і упроваджує свою систему адміністративних заходів.

Роль федерального уряду зводиться до: організації науково-дослідної роботи; вживання заходів, що забезпечують охорону навколишнього середовища; захисту прав корінних народів країни. Проте до виняткової компетенції федерального уряду належать питання зовнішньої торгівлі і контролю за дотриманням міжнародних угод у сфері ведення лісового господарства і торгівлі лісопродукцією.

Загальна стратегія розвитку лісового господарства розробляється на основі національного діалогу і взаємодії різних владних структур. Для ефективної організації такої взаємодії та узгодження інтересів і вироблення загальної лісової політики в Канаді в 1985 р. була створена Рада міністрів лісового господарства, членами якої є міністри і керівники лісових відомств всіх провінцій і територій Канади. До неї входить лише один представник федерального Міністерства природних ресурсів, в компетенцію якого входять регулювання лісогосподарських питань. Рада міністрів вирішує стратегічні питання розвитку лісового сектору економіки Канади, погоджує нормативну основу і розробляє заходи, спрямовані на прискорений розвиток лісових галузей.

На федеральному рівні в рамках згаданого Міністерства природних ресурсів утворена Лісова служба Канади, завданням якої є розроблення і проведення національної політики у сфері лісового господарства, сприяння розвитку наукових досліджень і розробок з охорони і управління лісовим фондом країни, забезпечення експортних можливостей для лісової промисловості, збір і розповсюдження інформації про ліси і методи господарювання, нарешті, створення умов для співпраці і національної згоди з ключових питань лісокористування. Лісова служба Канади об'єднує п'ять регіональних центрів, що здійснюють нормативно-правовий нагляд за лісокористуванням в регіонах країни.

З 1981 р. в Канаді розроблений національний план розвитку лісового господарства, що отримав тут назву Національної лісової стратегії. В основу цього п'ятирічного плану закладаються результати міжурядового і суспільного діалогу з питань лісокористування. В Канаді, як правило, Національна лісова стратегія приймається загальнонаціональним конгресом лісового господарства, в якому разом з урядовими організаціями широко представлені ділові кола і громадські організації. Останній такий план, вже п'ятий по рахунку, був прийнятий в 2003 р. на 9-му Конгресі лісового господарства на період з 2003 по 2008 рр.

В рамках роботи над Національною лісовою стратегією в 1992 р. було підписано загальнонаціональну угоду з лісового господарства, що зробила розробку стратегії відкритим і широким процесом.

Один з головних напрямів сучасного розвитку лісового законодавства - залучення всіх зацікавлених організацій і широкої громадськості. Саме на основі взаємодії між різними рівнями уряду Канади, а також їх регулярних контактів з діловими колами і громадськими організаціями в Канаді з 1992 р. реалізується і Програма модельних лісів (сьогодні їх 11 - по одному в кожній провінції, а загальна площа - 6 млн. га), які є своєрідними лісовими лабораторіями під відкритим небом, в яких всі зацікавлені сторони можуть освоювати найбільш передові і екологічно прийнятні методи ведення лісового господарства. У кожному з виділених модельних лісів нині всі зацікавлені організації діють на партнерських засадах з метою об'єктивної оцінки екологічного здоров'я лісу. Це досягається за допомогою різноманітних інструментів і підходів. В програмі модельних лісів Канади бере участь більше 250 організацій різного профілю, які залучені до понад 1500 різних проектів. Цей підхід отримав міжнародне визнання, тому модельні ліси створюються і в інших країнах - зокрема Росії, Швеції.

В цілому державна лісова політика США впродовж останніх трьох десятиліть залишалась відносно сталою, оскільки конгресом не було прийнято за цей час якихось радикальних змін у лісовому законодавстві. Як правило, політика щодо лісів і лісового господарства на федеральному рівні зводилася, головним чином, до розподілу фінансових ресурсів у цій сфері. Водночас фундаментальні зміни, що відбулись у міжнародній лісовій політиці, суттєво змінили роль громадських екологічних організацій та приватного сектору.

У 1990-х роках роль органів влади регіонального та місцевого рівня стала більш вагомою, а міжнародні угоди стали суттєвим орієнтиром при формулюванні змісту лісової політики. Громадські екологічні організації стали більш впливовими. Окрім того, корпорації стали активно проводити екологічну сертифікацію лісів та добровільно впроваджувати екологічно-орієнтовані методи ведення лісового господарства, які часто навіть перевищують вимоги та стандарти урядових структур. Окрім того, було відновлено урядові програми викуповування приватних лісів та прав на охорону певних екологічно цінних ділянок в межах приватних лісовод одінь [547].

Варто зазначити, що викуповування приватних лісів - не односторонній процес, бо залежно від соціально-економічної ситуації різні американські уряди то викуповували приватні лісові землі, то продавали певну частину національних лісів, латаючи бюджетні «дірки». Розширення екологічних обмежень у лісовому секторі також зумовлює протидію певних суспільних кіл та обставин - державних органів лісового господарства на регіональному рівні, лісопромислових груп та деяких інших груп підприємців, тиск ринку, і обмежене державне фінансування. Протиріччя між економічними та екологічними інтересами не послабились і лісова політика, що формується як реакція на цю реальність, стала більш динамічною, такою, що виходить за межі традиційного бачення абсолютно регульованої державою політики. Державна лісова політика суттєво доповнюється новою лісовою політикою приватного сектору та корпорацій, які серйозно змінили впливи на менеджмент приватних лісових земель. Виконавчі органи влади розширили свої структури на федеральному рівні, але штати отримали значні прерогативи у творенні лісової політики. Традиційні політичні процеси та інституційні парадигми є все ще релевантними, але контекст, в рамках якого вони застосовуються, радикально змінився. В США зростає кількість учасників, які беруть участь у формуванні лісової політики, а також розробляються нові стратегії вироблення і реалізації політики.

Національна лісова політика, затверджена конгресом США, зазнала суттєвих змін у 2003 р. при повній підтримці адміністрації президента Джорджа Буша. Адміністрація президента запропонувала не тільки новий закон про ліси, а й нову парадигму лісового планування у 2003-2005 рр.

Дві основних політичних партії США - республіканська та демократична мають відмінне бачення лісової політики. Під час перебування Біла Клінтона на посаді президента, він особисто, а також помічник-секретар Департаменту сільського господарства Джім Лайне, домінували у визначенні пріоритетів лісової політики. Це, зокрема, проявилось у призначенні (вперше за 80 років) керівника Лісової служби з поза цієї структури, зосередженні першочергової уваги на збереженні лісів західного узбережжя, прямому залученні президента та помічника-секретаря до декількох досліджень та ініціатив (зокрема, до вивчення стану справ з охороною плямистої сови та аналіз стану екосистем басейну річки Колумбія). Ці зусилля зосереджувались на охороні довкілля та менеджменті екосистем. Вони привели до зменшення обсягів лісозаготівель, виконуваних федеральною лісовою службою, з 10 млрд. борд футів (куб. дюймів) на початку правління президента Клінтона до 2 млрд. борд футів - наприкінці його правління.

Під час правління двох адміністрацій демократів (Клінтона та Картера) було створено дві наукові комісії, які розробили широкі рекомендації щодо менеджменту національних лісів. Обидві комісії керувалися, переважно, еколого-біологічними критеріями та принципами менеджменту екосистем, які пізніше втілювались у життя за допомогою нормативів та правил ведення лісового господарства.

Адміністрація президента Буша згодом переглянула ці підходи і запровадила в 2005 р. нові правила лісового планування, більш прагматичні за своєю сутністю і орієнтовані на спрощення процесу планування. Водночас був проголошений курс на адаптування планів до місцевих умов, співробітництво з громадськістю, посилення ролі науки та визнання принципів сталого лісового господарства. Вперше було запропоновано застосовувати системи екологічного менеджменту у процесі планування. Разом з цим, зменшився вплив громадськості на процес планування, оскільки відмінено раніше обов'язкові процедури оцінки впливу проекту на довкілля (епуігоптепіаі ітрасі аззеззтепгз) для кожного періодичного національного лісового плану, натомість висловлено намір вдосконалити самі плани та системи лісівничих заходів при підготовці їх фахівцями. Нові підходи до планування все ще залишаються об'єктом громадської дискусії. Ті кола, що мають насамперед економічні інтереси (насамперед, представники лісопромислового бізнесу як національного, так і місцевого рівня, а також часто місцеві органи влади), підтримують нові правила планування, а громадські екологічні організації, навпаки, різко критикують їх.

Найбільш яскравим прикладом впровадження нового федерального законодавства є збільшення обсягів лісозаготівель з метою поліпшення санітарного стану лісів та уникнення катастрофічних лісових пожеж. Ці заходи почали впроваджуватись в рамках так званої Ініціативи здорових лісів, запропонованої у серпні 2002 р. Ця ініціатива була частково викликана масивними лісовими пожежами на заході США 2002 р. в Арізоні, Колорадо, Орегоні та Нью-Мексико, а також схожими пожежами у Каліфорнії в 2003 р. У 2002 та 2003 рр. ці пожежі знищили близько 4,5 млн. га лісів, 6800 споруд і будівель та викликали загибель 51 пожежника і 22 мешканців цих штатів [718]. Ціллю ініціативи було усунення із лісів захаращення, малого підросту і дерев, які легко займаються при виникненні пожежі. Ініціатива передбачала спрощення процедури документального оформлення та відведення насаджень у рубання догляду і скорочення термінів від моменту, коли виявлено небезпечне нагромадження горючого матеріалу до його практичного усунення з лісу.

Ініціатива здорових лісів була запроваджена ще до прийняття Закону про відтворення здорових лісів у 2003 р. Цей закон - фактично перший основний закон у сфері лісового законодавства, який був прийнятий на федеральному рівні в 1976 р., коли було схвалено Національний закон про ведення лісового господарства. Закон про відтворення здорових лісів лобіювався його прихильниками, які декларували прагнення: посилити роль державних органів у розробці високо пріоритетних проектів оздоровлення стану лісів; спростити складні процедури аналізу стану довкілля у проектах щодо лісового господарства та надати можливість федеральним органам лісового господарства ширше використовувати наукові досягнення у лісовому менеджменті; запровадити більш ефективну процедуру виконання судових рішень щодо розгляду апеляцій громадськості, яка б передбачала її залучення на початкових стадіях конфлікту; створення чітких рекомендацій щодо судового розгляду проектів оздоровлення стану лісів (у випадках, коли вони викликають заперечення) [718].

Опоненти цього закону сприймають його як такий, що послаблює Національний закон про ведення лісового господарства, надаючи неадекватно велику увагу питанням охорони поселень від пожеж, і водночас збільшуючи ризик пожеж у зв'язку зі збільшенням обсягів лісозаготівель.

Сусідство Канади з США (найбільшим споживачем продукції лісової промисловості) і багатюща ресурсна база створили умови для успішного розвитку лісової індустрії, яка нині є однією з основних галузей економіки Канади. Разом з тим, будучи найбільшим в світі експортером м'якої деревини (17, 2% світового експорту), головний ринок якої знаходиться в США, Канада зіткнулася з жорстким антидемпінговим законодавством в цій країні, уряд якої намагається обмежити доступ на свій ринок дешевої канадської деревини. Ця позиція США щодо Канади обговорюється в структурах Світової організації торгівлі (СОТ) і НАФТА.

У 2002 р. США встановили мито у розмірі 8, 43% від обсягу продажів на експорт м'якої деревини з Канади, оскільки вважають заниженими рентні платежі, що справляються державою з лісозаготівельників, які таким чином здійснюють субсидування лісозаготівельних робіт в Канаді. Ця позиція США не знаходить розуміння в Канаді, оскільки за останні вісім років її уряд витратив 27 млн. дол. лише на висококваліфікованих адвокатів. Крім того, в 2004 р. федеральний уряд Канади виділив 20 млн. дол. на роз'яснювальну кампанію з цього питання в самих США. Вже в березні 2004 р. міжнародна комісія ВТО, створена на вимогу Канади, прийшла до висновку про несумісність антидемпінгової політики США з вимогами ВТО. Подібний висновок зробили в квітні 2004 р. і фахівці НАФТА, проте питання щодо зняття мит на експорт м'якої деревини з Канади залишається відкритим [236].

Канада і США підтримують міжнародні домовленості щодо сталого розвитку лісового господарства. Разом з тим, варто звернути увагу на те, що США - одна з най-багатших країн світу - відмовилася виконувати Кіотські домовленості, що стосуються глобального забруднення довкілля. Ця акція США не на користь збереження лісів світу від деградації під впливом викидів забруднюючих речовин.

Канада проводить лісову політику, яка передбачає гарантоване накопичення коштів, що спрямовуються на відтворення лісів.

Лісова політика Канади і США спирається на потужний науковий супровід. В цих країнах часто проводяться міжнародні конференції, що стосуються проблем сталого розвитку лісового господарства, які, як правило, надають конкретні рекомендації щодо поліпшення лісокористування. Так, в 1990 р. в США відбулася перша конференція з відновлювального лісівництва. В ухвалі цієї конференції записано, що випасання худоби в надмірних обсягах наносить значну шкоду лісам. Вказується на необхідність регулювання випасу худоби в лісі шляхом обмеження кількості тварин на одиниці площі та встановлення довгих періодів ротації випасу худоби. Звертається увага на те, що надмірна заготівля побічної продукції лісу завдає шкоди біологічному різноманіттю та здоров'ю лісових екосистем.

Висновки.

1. Канада і Сполучені Штати Америки мають відмінну, але схожу лісову історію, традиції лісокористування, лісову політику і інституційне будівництво. Обидві країни мають суттєвий вплив на міжнародну лісову політику і проводять самостійну гнучку динамічну національну лісову політику.

2. Окремі інструменти лісової політики, що спрямовані на ведення сталого лісового господарства (зокрема, екологічна сертифікація лісів), знайшли широке застосування як в США, так і в Канаді. Разом з тим, програма модельних лісів поширена лишень в Канаді.

3. У США федеральні та запроваджені на рівні штатів програми часткового державного фінансування важливих лісівничих заходів мають суттєвий позитивний вплив на розвиток сталого лісокористування на приватних землях, що належать непромисловим приватним лісовласникам.

Аналіз лісової політики США і Канади - 4.5 out of 5 based on 2 votes

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить