Статьи по культурологии
  • Регистрация
1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 4.00 (1 Голос)

Мовна природа символу

Лебедєва Т. М., викладач кафедри культури української мови ТНУ

Проблемі символу присвячено чимало наукових праць із різноманітних галузей знань, перш за все, з психології, семіотики, літературознавства, міфопоетики, фольклористики, етнографії, стилістики і т. д. (див. праці С. С. Аверінцева, Н. Д. Арутюнової, В. В. Іванова, Е. Кассірера, В. І. Кононенка, К. Леві-Стросса, О. Ф. Лосєва, Ю. М. Лотмана, О. О. Потебні, І. Рябошапки, М. М. Рубцова, Л. В. Уварова, О. В. Шелестюк, К. Г. Юнга). Проте поняття символу є одним із надзвичайно складних, неоднозначних і навіть суперечливих.

До нашого часу немає загальної теорії символу, яка б окреслювала б усі ділянки виявлення проблеми. Визначаючи належність до його мовної реальності, науковці розійшлися в думках з приводу того, чи належить символ до рівня мови (тобто коду) чи до рівня мовлення (тобто реалізації цього коду). У першому випадку символи трактуються як сутнісні образи, які можуть бути раз і назавжди пізнаними і смисл яких не має однозначного прочитання [Платон, I. Кант, К. Юнг]. Те, що ми називаємо символом, – зауважував К. Юнг, – це термін, ім'я чи зображення, які можуть бути відомі у повсякденному житті, але володіють специфічним додатковим значенням до свого звичного смислу...” [Юнг, 1991, 25-26]. У другому випадку символи трактуються переважно як знаки, значення яких може бути чітко уявлене, безпосередньо пізнане і вивчене на пам'ять [Арістотель, С. С. Аверінцев, О. Ф. Лосєв, Л. В. Уваров, У. Л. Чейф]. Якщо взяти російські енциклопедії та словники XVIII – XIX століть, то символ тут розуміється як знак, без дальших пояснень. Сучасний дослідник С. С. Аверінцев цілком справедливо зазначає, що символ є знаком, наділеним усією органічністю та невичерпною багатозначністю образу [Аверенцев, 1968, 826]. Комплексом слів і ідей, виражених одним знаком, називає символ В. Шаян [Шаян, 1987,766-767]. За визначенням О. ф. Лосєва [1991,133-134], символ є “розгорнутий” знак, тобто він виступає різновидом знака, але й знак, у свою чергу, може виступати символом [Лосев, 1991, 133-134].

Символ стає предметом вивчення в українському мовознавстві в XIX ст. Дослідженню символіки давніх слов’ян присвячено магістерська дисертація О. О. Потебні “Про деякі символи в слов’янській народній поезії”. Слово, – неодноразово підкреслював вчений, – тільки тому орган думки, неодмінна умова всього подальшого розвитку світу й себе, що первісно є символом. Для того, щоб збагнути невідоме явище, позначити його словом, доводиться порівнювати його з чимось раніше пізнаним, звертатися до протиставлення або інших (наприклад, причинних) відношень символу до означувального. У роботі О. О. Потебня вказується на тісний зв’язок мови і образів-символів. Походження та еволюція останніх пов’язані із закономірностями розвитку мови, яка “в усьому без винятку символічна” [Потебня, 1976, 279].

М. Костомаров у магістерській дисертації “Про історичне значення руської народної поезії” порушував питання походження та еволюції символіки як образного відбиття народного духу, народного мислення. На думку вченого, символ – це образне вираження моральних ідей через фізичну природу, причому цим предметам надається більш чи менш визначена духовна властивість [Костомаров, 1905].

Сучасних дослідників символ зацікавив з державної точки зору. У 90 роках XX ст. популярності набули дослідження з української геральдики, вексикології. Але всебічний опис української символічної системи відображення світу, яка належить до найдавніших і найбагатших систем традиційної культури на планеті, подається у “Словнику символів”. У передмові М. К. Дмитренко зазначає, що пізнання символіки якнайширшим колом читачів – це органічна потреба в задоволенні духовних, культурних запитів, вдосконаленні внутрішнього світу й приведення його до гармонії із зовнішнім [Словник символів, 1997, 153]. Нехтування символами в політиці, релігії, виробництві, побуті призводить до занепаду суспільства, етики, моралі, до краху ідеалів загальнолюдських, національних, особистісних.

В основі мовознавчих розробок лежить як з'ясування мовної природи символу, так і вивчення походження і його функціонування в тексті, визначення глибинних процесів і явищ мовних систем, закономірностей структурування смислів через пізнання людської діяльності, створеної на її основі картини світу [Кононенко, 1991,30].

Крім Знаковості; у лінгвістичних дослідженнях щодо символу акцентується увага на таких його властивостях, як: Образність, комплексність змісту, універсальність в окремо взятій культурі.

Багато хто з учених апелюють до поняття Символ Через образ – відображення предметів та явищ реального світу. Цей знак, за Г. В. Гегелем, лише тоді може мати мистецьке значення, коли перетворюється в образ. Ідея в символі, цитуючи І. В. Гете, втілюється в формі образу [Гете, 1964, 352]. Символізм, для індуського філософа А. Кумарасвамі, означав також мистецтво мислити в образах [Словарь символов, 1994,20-21].

Отже, художній образ – це знак, правда, не символічний, а іконічний: для нього властиво схожість між означеним і означаючим. Взаємодія плану змісту і вираження в ньому не умовна, а “органічна” [Арутюнова, 1990, 22]. У символі поряд з накладанням властивостей образу і смислу є ще й інші ознаки, що можна збагнути лише в контексті застосування. Про цю важливу роль контексту в трактуванні символу вказував ще Г. Гегель [Гегель, 1968, 22].

Таким чином, категорія символу вказує на вихід образу за власні межі, на наявність якогось смислу, що нероздільно зливається з образом, проте з ним не тотожний. Наприклад, образ Вогню Символізує і пекло, і чистилище, страждання й смерть одночасно з духовним очищенням.

Предметний образ і глибинний смисл у структурі символу виступають як два полюси, що не мисляться один без одного, бо символ втрачає поза образом свою явність, а образ поза смислом розсипається на свої компоненти. Цікаво, що в німецькій мові слово Символ Буквально передається виразом Усвідомлений образ. Таким чином, наступна властивість символа, яка нами розглядається, – це комплексність його змісту.

Символ – це закінчене, завжди завершене, цілісне утворення, яке може бути репрезентоване конгломератом рівноцінних значень, про що вказує сама етимологія терміна. Як відомо, слово походить від грецького дієслова sumbolo, що означав Скидую в одне місце, зливаю, з'єдную, зшибаю, зштовхую, порівнюю, обмірковую, виводжу, зустрічаю, умовлююсь [Лосев, 1976, 367]. А грецький іменник sumbolon означав Знак, прикмета, ознака, пароль, сигнал, передвістя, договір у галузі торговельних стосунків між державами. У філософському словнику подається: символ у первісному смислі означав зумисне повільно обламану частинку черепка, що її при розлуці залишали з собою, а іншу віддавали партнеру [Современный философский словарь, 1996,449]. Символ таким чином давав нагоду під час зіставлення дізнатися щось інше з цілого. Виходить, що смисл символу, згідно з грецьким визначенням і набутими протягом століть знаннями щодо нього, – це розділяти і з'єднувати поняття. 3 цього приводу О. Ф. Лосєв образно зазначав, що сила та значущість символу в його смислових енергіях, які вічно народжуються й вічно тануть [Лосев, 1993,699].

Мовознавці виділяють і таку властивість символу, як універсальність в окремо взятій культурі. Серед різноманіття знаковомовних засобів культури символ займає особливе місце. Він приходить у текст із мови багатовікових культур, привносячи в нього увесь багаж своїх уже набутих значень. Проте їх склад у різних культурах і мовах неоднаковий. В українській культурі давня народна символіка залишилася у значно більшому обсязі, вона ближча до своєї первозданності, ніж у російському фольклорі і культурі в цілому [Иванов и др., 1978, 63-64].

Отже, протягом усієї історії людина створювала символи в процесі пізнання реальності через оточуючий її світ. Усе: природа, суспільство, всесвіт – чим вони глибше сприймалися й вивчалися людиною, тим більше наповнювалися різноманітними символами, отримували певні символічні функції. Ще до нашої ери китайський філософ Конфуцій стверджував, що знаки і символи керують світом, а не слово й не закон. Відомий мислитель уже нашого століття О. Ф. Лосєв наголошував на тому, що необхідно категорично зазначити: без використання символічних функцій свідомості і мислення неможлива взагалі ніяка осмислена свідомість речей, якою б вона примитивною не була [Лосев, 1991, 194].

Таким чином, символ постає різновидом мовного знака, наділеного невичерпною багатозначністю образу, комплексністю змісту (ідей), універсальністю в окремо взятій культурі. Cимвол – як комплекс слів та ідей – служить засобом пізнання і відбиття дійсності. Руйнування символів – захисних стін культури – неминуче призводить до дестабілізації духовного життя суспільства. Cаме вони встановлюють життєві координати народу, повертають до джерел і надають сенс тому, що відбувається зараз.

Література

1.  Аверенцев С. С. Символ // Краткая литературная энциклопедия. – М., 1968. -С. 825-826.

2.  Арутюнова Н. Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры. – М., 1990. – С.20-32.

3.  Гегель Г. В.Ф. Эстетика: В 4-х т. – М, 1968. – Т. 1. – 312 с.

4.  Гете И. В. Избранные филологические произведения. – М., 1964. – 520 с.

5.  Иванов В. В., Панькин В. М., Филиппов А. В., Шанский Н. М. Еще раз о традиционной поэтической символике // Русский язык в школе. – 1978. – №3. – с. 63-64.

6.  Кононенко В. І. Словесні символи в семантичній структурі фраземи.// Мовознавство. – 1991. – №6. – С, 29-36.

7.  Костомаров А. А. Историческое значение южнорусского народного песенного творчества// Собрания сочинений Н. И. Костомарова. Кн.8. – Т.21. – СПб., 1905.

8.  Лосев А. Ф. Проблема символа и реалистическое искусство. – М., 1976. – 367 с.

9.  Лосев А. Ф. Философия. Мифология. Культура. – М., 1991. – 524 с.

10.  Потебня А. А. Эстетика и поэтика. – М.: Искусство, 1976. – 616 с.

11.  Словник символів/ О. І. Потапенко, М. К. Дмитренко, Г. І. Потапенко та ін. – К.: Редакція часопису “Народознавство”, 1997. – 153 с.

12.  Современный философский словарь / Под ред. В. Е. Кемерова. – М. – Брянск -Екатеринбург, 1996. – с. 448-449.

13.  Уваров Л. В. Символизация в познании. – Минск, 1971. – 126 с.

14.  Чейф У. Л. Значение и структура языка. – М., 1975. – 432 с.

15.  Юнг КГ. Архетип и символ. – М., 1991. – 396 с.

Аннотация

Языковая природа символа.

Статья посвящена вопросу изучения символа как языковой единицы. Рассматриваются такие свойства символа, как: образность, комплексность содержания, универсальность в отдельно взятой культуре.

Ключевые слова: символ, свойства символа, символика.

Анотація

Мовна природа символу.

У статті розв’язується питання вивчення символу як мовної одиниці. Акцентується увага на таких властивостях символу, як: образність, комплексність змісту, універсальність в окремо взятій культурі.

Ключові слова: символ, властивості символу, символіка.

Summary

Linguistic nature of character

The article is devoted the question of study of character as linguistic unit. Such properties of character are examined, as: vividness, complexity of maintenance, universality in the separately taken culture.

Keywords: character, character properties, symbolism.

Мовна природа символу - 4.0 out of 5 based on 1 vote

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить