Лісова генетика. Навчальний посібник. Г.Г. Баранецький, Р.М. Гречаник. 2003 р.
  • Регистрация
1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 (1 Голос)

 Молекулярні основи спадковості

4.1. Історія вивчення нуклеїнових кислот

Йоган Фрідріх Мішер, працюючи в Тюбінгенській лабораторії Е. Ф. Гоппе-Зайлера в 1868‑1869 р. р., досліджував клітини гною із лейкоцитів і сперматозоїди лосося та виділив речовину зі сильними кислими властивостями, яку назвав нуклеїном. Нуклеїн виявився тісно пов'язаним з основною білковоподібною речовиною, яку Мішер у 1872 році відділив від нуклеїну і назвав протаміном.

Р. Альтман у 1889 р. вводить термін "нуклеїнова кислота".

Починаючи з 1889 року, А. Коссель став проводити свої дослідження хімії нуклеїну. Він показав, що до його складу, крім фосфорної кислоти, входять пурини, пірамідини (азотисті основи, а також вуглеводневі компоненти). Було виявлено чотири азотисті основи: дві пуринові – аденін і гуанін, та дві пірамідинові – тимін і цитозин.

У роботах 1900‑1932 рр. А. Левене вияснив основні хімічні принципи будови вуглеводів нуклеїнових кислот, які відрізняються від глюкози, фруктози і галактози тим, що вони містять п'ять атомів вуглецю замість шести. Він виявив, що одна група вуглеводів нуклеїнових кислот містить на один атом кисню менше. А. Левене назвав групу з таким вуглеводом дезоксирибозою, а іншу – рибозою. На основі цього перші були названі дезоксирибонуклеїновими кислотами, а другі – рибонуклеїновими кислотами.

1924 рік – Р. Фельген розробив методи цитологічного розпізнавання ДНК і РНК. Він цитологічно довів, що ДНК локалізується в ядрах клітин, а РНК – у цитоплазмі.

1928 рік – Ф. Гріффіт відкрив у природі явище трансформації.

1931 рік – X. Даусон і Дж. Алловей підтвердили відкриття Ф. Гріффіта.

1934 рік – В. Стенлі, Ф. Боуден і Н. Пірі, досліджуючи рослинні віруси, дійшли висновку, що всі віруси містять нуклеїнову кислоту.

1934 рік – Т. Касперссон показав зв'язок молекул ДНК з хромосомами.

1934 рік – Хаммарстен і Т. Касперссон виявили, що молекули ДНК мають велику молекулярну масу (≈500000), яка переважає масу молекул білка.

1935 рік – у статті "Що таке ген?" М. Демерец передбачив, що спадковість пов'язана з молекулою ДНК.

1936 рік – А. М. Білозерський та І. І. Дубровська виділили ДНК у чистому вигляді із ядер клітин рослин.

1944 рік – О. Е. Айвері, К. Мак-Леод і М. Мак-Карті систематично вивчили роль різних речовин у клітині в явищах трансформації. Було доведено, що з явищем трансформації пов'язані молекули ДНК.

1948 рік – А. Буавен, Р. Вендрелі і К. Вендреллі показали зменшення кількості ДНК у статевих клітинах наполовину порівняно із звичайними клітинами.

1947‑1950 роки – відкриття Е. Чаргаффом закономірностей нуклеотидного складу ДНК (правило Е. Чаргоффа).

1. Сума пірамідинових нуклеотидів дорівнює сумі пуринових: пурини =пірамідини.

2. Вміст тиміну дорівнює вмісту аденіну, а вміст гуаніну дорівнює вмісту цитозину: А = Т; Г = Ц.

3. Кількість 6-аміногруп дорівнює кількості 6-кетогруп: Г+Т = А+Ц.

4. Відношення А+Т видоспецифічне. Для ДНК вищих рослин, тварин і деяких мікроорганізмів це відношення більше 1.

2 квітня 1953 р. стаття Уотсона і Кріка під назвою "Структура ДНК" була відіслана в редакцію журналу "Нейчер" – відкриття структури ДНК.

1959 рік – вперше одноланцюгову ДНК виявлено в найдрібніших фагів φ х 174, одноланцюгова ДНК має кільцеву форму. Дволанцюгова РНК вперше відкрита в реовірусів.

1961 рік – визначені тип і загальна природа генетичного коду (Ф. Крік, Л. Барнет, С. Бреннер, Р. Уотс-Тобін).

1961 рік – Мармур і Доті відкрили явище ренатурації ДНК, встановивши специфічність і точність реакцій гібридизації нуклеїнових кислот.

1966 рік – Ніренберг, Очоа і Корана розшифрували генетичний код.

1968 рік – X. Корана здійснив хімічний синтез гена.

1975‑1977 роки – Сенгер і Баррел, а також Максам і Гілберт розробили методи швидкого визначення нуклеотидної послідовності ДНК.

Історія вивчення нуклеїнових кислот - 5.0 out of 5 based on 1 vote

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить