Статьи по философии
  • Регистрация
1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 (0 Голоса)

Принцип сходження від абстрактного до конкретного у філософії та методології

 

Анотація. Розглянуто принцип сходження від абстрактного до конкретного у філософії та методології як метод побудови наукової теорії. Визначено вихідну модель принципу, яка має структурний зв’язок елементів і містить вихідний концептуальний зміст теорії, що відрізняє її від подібних схем, які виникають на емпіричній стадії науки, де відсутній розгорнутий і диференційований понятійний зміст.

Аннотация. Рассмотрен принцип восхождения от абстрактного к конкретному в философии и методологии как метод построения научной теории. Определена исходная модель принципа, которая имеет структурную связь элементов и содержит исходное концептуальное содержание теории, что и отличает ее от подобных схем, возникающие на эмпирической стадии науки, где отсутствующее развернутое и дифференцированное понятийное содержание.

Annotation. Principle of ascent is considered from abstract to concrete in philosophy and methodologies as a method of construction of scientific theory. The initial model of principle, which has structural connection of elements and contains initial conceptual maintenance of theory, is certain, what distinguishes it from similar charts, arising up on the empiric stage sciences, where the absent unfolded and differentiated concept maintenance.

Ключові слова: абстрактне, конкретне, метод сходження від абстрактного до конкретного, діалектика саморозвитку мислення, вихідна «клітка».

1.  Вступ. У загальній формі сходження від абстрактного до конкретного можна визначити як метод розвитку науково-теоретичного знання від неповного, однобічного знання до більш повного знання, усебічного, до цілісного відтворення в поняттях об’єктивної дійсності. У такому розширеному формулюванні сходження від абстрактного до конкретного може розглядатися в якості загальної гносеологічної характеристики спрямованості процесу розвитку науково-теоретичного знання, оскільки істотним параметром цього процесу є рух від менш змістовного, абстрактного знання до знання більш точного, більш змістовного.

У вузькому філософсько-методологічному змісті метод сходження від абстрактного до конкретного виступає як визначений спосіб побудови складно організованої теоретичної системи, а точніше, як спосіб розвитку наукового знання від вихідної ідеалізованої моделі об’єкта, що відтворює його абстрактні сутнісні характеристики, до теоретично цілісному, системному відображенню цього об’єкта. При цьому в отриманому теоретично конкретному знанні виявляються відтвореними його внутрішня диференційованість і різноманіття його конкретних емпіричних проявів, сторін, зв’язків і відносин. Тому принцип сходження від абстрактного до конкретного призначений «бути методом побудови наукової теорії» [1, С. 337]. Ось чому необхідно застосувати цей принцип для побудови будь-якого наукового дослідження, у тому числі і у педагогіці.

2.  Постановка мети та завдань дослідження. Метою дослідження є аналіз принципу сходження від абстрактного до конкретного у філософії та методології як метод побудови наукової теорії. Для цього необхідно:

–  визначити поняття «абстрактне» і «конкретне»;

– здійснити аналітичну роботу по виділенню окремих сторін предмета, по формуванню абстракцій і виділенню вихідної «клітки»;

–  позначити і визначити загалом саму сутність досліджуваного об’єкта.

3.  Результати дослідження. У класичній домарксистській філософії ідея руху знання від абстрактного до конкретного вперше була розроблена Г. Гегелем [2], що реалізував її у своєму навчанні про саморозвиток поняття. Відповідно до Г. Гегеля, процес збагачення і конкретизації поняття може бути представлений у виді розгорнутої логіки розумової діяльності, спрямованої на виявлення однобічних, кінцевих абстрактних визначень, а потім на виявлення їхньої суперечливості. Це протиріччя виступає джерелом подальшого руху думки, у процесі якого відбувається подолання «кінцівки» абстрактних визначень, їхньої протилежності, і виникає нове синтетичне, більш змістовне поняття. Це поняття, у свою чергу, виявляється суперечливим і т. д.

Таким чином, діалектика саморозвитку мислення виступає в Г. Гегеля одночасно і як логіка конкретизації поняття, як сходження думки від абстрактного до конкретного. Причому в цьому процесі органічно сполучаються і моменти аналітичного розчленовування розумових утворень, і моменти їхнього синтезу. Завдяки органічному сполученню аналізу і синтезу в міру розгортання логічної системи Г. Гегеля її зміст у цілому стає усе більш внутрішньо диференційованим, аналітично розчленованим і одночасно усе більш конкретним, синтетичним.

На відміну від Г. Гегеля К. Маркс використовував цей метод насамперед як спосіб побудови конкретно-наукової теорії – теорії політекономії капіталізму. Як пише Е. В. Ільєнков у роботі «Діалектика абстрактного і конкретного»: «Маркс визначив [3, С. 37] «метод сходження від абстрактного до конкретного» як той правильний – тому що єдино можливий спосіб мислення, яким здійснюється теоретичне (наукове) відображення дійсності в голові людини» [4, С. 276].

Розглянемо що розуміється у філософії під поняттями «абстрактне» і під «конкретне».

«Під абстрактним К. Маркс розумів різні окремі сторони, елементи, відносини, узяті самі по собі, поза конкретним цілим, поза їхньою єдністю. Абстрактне фігурує в пізнанні, таким чином, у двох планах: по-перше, як абстрактне почуттєве споглядання, оскільки воно не в змозі осягти внутрішньої єдності різноманітного, по-друге, як узяті самі по собі елементи цілого» [5, С. 137].

У вітчизняній філософії найбільш глибоко, на наш погляд, поняття «абстрактне» розкрив В. В. Агудов, який розумів під абстрактним форму всякого наукового пізнання, що відбувається за допомогою теоретичного мислення, а також усякий понятійний акт і результат, отриманий на найнижчих рівнях розумового відтворення й узагальнення почуттєвого досвіду. В. В. Агудов писав, що «абстрактне» є відносно однобічне, поки ще неповне знання про зміст досліджуваного об’єкта [6, С. 188-189].

Абстрактні категорії як моменти цілого розвертаються в напрямку до цілісного, усеосяжного представлення про конкретний. Висловлюючи про однобічність загальних понять В. И. Ленін писав, що ці поняття: «тільки і є ступінь до пізнання конкретного, тому що ми ніколи не пізнаємо конкретного цілком. Нескінченна сума загальних понять, законів etc. дає конкретне в його повноті» [7, С. 252]. У розумінні К. Маркса: «Конкретне... – це єдність різноманітного, синтез безлічі визначень» [5, С. 136].

Для застосування принципу сходження від абстрактного до конкретного попередньо необхідно:

1) здійснити аналітичну роботу по виділенню окремих сторін предмета, по формуванню абстракцій і виділенню вихідної «клітки» [8, С. 251-252];

2) позначити і визначити загалом саму сутність досліджуваного об’єкта.

У даному контексті представляється спірним твердження про те, що «... для етапу дослідження характерний рух від предметно конкретного до абстрактного (вихідний ідеалізаціям), процес же наукового викладу теоретичного знання з’являється як сходження від абстрактного до теоретичного конкретного» [9, С. 44.]. Два цих етапи сумісні. При цьому на другому етапі виклад результатів тісно переплітається з дослідженням. Принцип сходження від абстрактного до конкретного є тому принципом дослідження: позначаються і виявляються нові сторони і нові зв’язки усередині досліджуваного об’єкта, пізнається сутність і процеси функціонування об’єкта як конкретного синтезованого цілого.

У зв’язку з цим виникає необхідність перебування наукових кореневих абстракцій, що дозволять так концептуально окреслити об’єкт, що з’явиться реальна можливість відтворити в русі від абстрактного до конкретного його генезис і розвиток. Ці генетично вихідні абстракції В. І. Ленін називає «клітинками»: «У К. Маркса в «Капіталі» спочатку аналізується найпростіше, звичайне, основне, саме повсякденне, що зустрічається мільярди раз, відношення буржуазного (товарного) суспільства: обмін товарів. Аналіз розкриває в цьому найпростішому явищі (у цій «клітинці» буржуазного суспільства) усі протиріччя (... зародки всіх протиріч) сучасного суспільства. Подальший виклад показує нам розвиток (і ріст, і рух) цих протиріч і цього суспільства, у сумі його окремих частин, від його початку до його кінця» [7, С. 318]. Однак у даному випадку «обмін товарів» – це процес, явище, у якому виявляють себе суперечливі властивості товару і породжують протиріччя. Вихідна «клітинка» – товар як поняття, як вихідна абстракція. В. І. Ленін «клітинку» бачить у процесі, в обміні товарів. Але адже породжувані при цьому протиріччя обумовлені властивостями товару.

З цього висловлення ясні особливості загальних абстрактних понять, що відіграють переломну роль на початку руху пізнання від абстрактного до конкретного.

Виділення на початковому етапі сходження від абстрактного до конкретного генетично вихідної «клітки» – абстракції особливого роду – підкоряється ряду вимог:

А) загальність і відтворюваність з погляду виведення тенденцій розвитку і визначення перспектив майбутнього стану об’єкта;

Б) відображення в ній основного протиріччя об’єкта;

В) наявність реального прообразу в об’єктивній дійсності [6, С. 193].

У даному контексті цікава точка зору найбільших учених-фізиків XX століття В. Гейзенберга й А. Ейнштейна. В. Гейзенберг назвав вихідну абстракцію Urphänomen (зародковий феномен). Далі, у нього ж знаходимо, що «арифметика і теорія чисел... розкривають, власне, тільки те, що було закладено в понятті числа з їхнього самого початку» [10, С. 100]. А. Ейнштейн характеризує роль генетично вихідних абстракцій у формуванні теорій у такий спосіб: «Закінчена система теоретичної фізики складається з понять, основних принципів, що відносяться до цих понять, і наслідків, виведених з них шляхом логічної дедукції. Саме ці наслідки повинні відповідати окремим нашим досвідам; їхній логічний висновок займає в теоретичній праці майже всі сторінки» [11, С. 62].

Пошук генетично вихідної «клітинки» успішно здійснив у 60-х роках XІ століття німецький хімік-органік Карл Шорлеммер. В ті роки органічна хімія майже зовсім не знала тих речовин, які б могли скласти природна підстава її системи. К. Шорлеммер застосував діалектичний метод сходження від абстрактного до конкретного до органічної хімії. Він був першим із учених-природників, хто свідомо застосував метод діалектики до однієї визначеної галузі природознавства. Учений досліджував найпростіші з органічних речовин, що спочатку складаються лише з вуглецю і водню, але при заміні частини їхнього водню іншими, простими чи складними, речовинами (атомами чи групами атомів) перетворюються в зовсім інші тіла з найрізноманітнішими властивостями. Це були парафіни, поняття про які стало вихідною «клітинкою» у класифікації органічних сполук.

Обравши парафіни як об’єкт своїх досліджень, К. Шорлеммер був переконаний у тім, що саме тут треба закласти основу органічної хімії. Таке переконання було йому підказано, по всім даним [12], тим самим діалектичним методом, раціональне зміст якого він взяв у Г. Гегеля, випливаючи в цьому відношенні за К. Марксом [13, С. 67-112].

В області юридичної науки починалися спроби представити в якості «клітинки» правову норму чи правовідносини. Таку задачу (однак так і не вирішену) поставив відомий правознавець А. Д. Керімов у книзі «Філософські основи політико-правових досліджень» [14]. Ці спроби, як він пише, «не увінчалися успіхом по тій простій причині, що самі ці «клітинки» мають своїм початком фактори, що далеко ідуть усередину соціально-економічної життя суспільства. Здається, що таким вихідним початком у системі юридичної науки є не суспільні відносини взагалі, а ті з них, що із закономірною необхідністю мають потребу в правовому регулюванні. Знайти ж загальний об’єктивний критерій цієї необхідності в правовому регулюванні суспільних відносин – актуальна задача юридичної науки, що вимагає для свого дозволу колективних зусиль усіх її представників» [14, С. 118-119]. Автор роботи вважає, що «центральним пунктом проникнення від політико-правових феноменів до їх сутності і сходження від сутності політико-правових феноменів до їх конкретних проявів є визначення політики і права» [14, С. 125].

Перебування вихідної «клітинки», генетично і функціонально елементарної частини системи, відокремлює завершення емпіричного дослідження від включення теоретичного мислення. Ця аналітична діяльність, проте, ще не веде до теоретичного розуміння предмета, тому що вона відірвана від процесу сходження, що відноситься до процесів синтезу. Для повноти процесу сходження необхідно уявне відтворення предмета відповідно до його реальної внутрішньої динамічної структури, тобто із сукупністю внутрішніх зв’язків і протиріч предмета. Саме цей процес і є теоретичним освоєнням предмета.

Для виявлення реальних структурних зв’язків предмета використовуються процеси аналізу і синтезу. При цьому вони не виключають один одного ні на стадії руху пізнання від конкретних до абстрактного, ні на стадії сходження від абстрактного до синтезованого конкретного. На першій стадії дослідження «аналіз є переважно ізоляція сторін, а синтез – переважно подібність, однаковість, зовнішній зв’язок ізольованих сторін. У сходженні від абстрактного до конкретного має місце в більшій мірі єдність синтезу й аналізу, розходження представлене через єдність, а єдність є внутрішній зв’язок різного, тобто синтез здійснюється через аналіз, а аналіз через синтез. Отже, так чи інакше, мислення людини і на першої, і на другій стадії здійснюється в єдності протилежностей – аналізу і синтезу. Крім того, і самі стадії існують як протилежності по відношенню друг до друга: на першій переважає аналіз, притім переважно як фіксування розходжень зовні подібних сторін, а на другий – синтез, внутрішньо єдиний зі своєю протилежністю, аналізом… Сходження від абстрактного до конкретного являє собою головну стадію у відображенні органічного цілого, тому що саме на цій стадії першорядною задачею стає розкриття внутрішніх зв’язків, внутрішньої єдності сторін органічного цілого, інакше кажучи, сукупності законів і закономірностей, сутності органічного цілого» [15, С.193-194].

Вихідні теоретичні конструкції і найпростіші абстракції – «клітинки» складають основу для процесу сходження від абстрактного до конкретного і задають різні теоретичні моделі реальності. У даному випадку популярність у сучасній науці системно-структурного підходу порозумівається прагненням з його допомогою побудувати вихідну теоретичну модель.

4.  Висновки. Вихідна модель, що є основою для процесу сходження від абстрактного до конкретного, може мати різну формалізованість представлення. Приміром, може містити (чи не містити) математичний опис, володіти (чи не володіти) наочністю представлення і т. д. Але основна, визначальна ознака вихідної моделі полягає в тому, що вона являє собою деяку чітко взаємозалежну систему елементів з визначеною структурою, що відбиває внутрішні, істотні відносини дійсності. Цей структурний зв’язок елементів і містить вихідний концептуальний зміст теорії, що відрізняє її від подібних схем, що виникають на емпіричній стадії науки, де відсутній розгорнутий і диференційований понятійний зміст.

Розгортання складних теоретичних систем з багатими внутрішніми зв’язками в процесі сходження від абстрактного до конкретного припускає, що нові шари такого роду систем самі являють собою окремі теорії зі своїми вихідними абстракціями і конструкціями, що розробляються на основі конкретизації відправних теоретичних принципів системи.

Деяка абсолютизація принципу сходження від абстрактного до конкретного відбулася лише тому, що саме цей процес дає кінцевий результат – конкретне знання. Однак цей процес виявився б неможливим, якщо не був би попередньо здійснений процес сходження від конкретного до абстрактного.

Сходження від абстрактного до конкретного відтворює завдяки дослідженню дійсних протиріч предмета його внутрішню динамічну структуру. Саме дослідження просліджує реальні переходи і відтворює тому реальну історію досліджуваного предмета. Це відтворення важливих моментів історії предмета служить засобом для того, щоб осягти його в розвитому стані. Це можливо, тому що в структурі предмета, що являє собою систему його внутрішніх зв’язків зберігається в «знятому» виді процес його походження.

Список використаних джерел

1.  Алексеев П. В., Панин А. В. Теория познания и диалектика / П. В. Алексеев, А. В. Панин. – М.: Высшая школа, 1991. – 382 с.

2.  Гегель Г. Энциклопедия философских наук / Г. Гегель. – М.: Наука, 1974. – 452 с.

3.  Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Т. 46. Ч. I.

4.  Ильенков Э. В. Философия и культура / Э. В. Ильенков. – М.: Политиздат, 1991. – 464 с.

5.  Кумпф Ф., Оруджев З. Диалектическая логика: Основные принципы и проблемы / Ф. Кумпф, З. Оруджев. – М.: Политиздат, 1979. – 286 с.

6.  Агудов В. В. Восхождение от абстрактного к конкретному. Диалектика научного познания / В. В. Агудов. – М.: Наука, 1978.

7.  Ленин В. И. Полн. собр. соч. Т. 29.

8.  Материалистическая диалектика. Краткий очерк теории / Под ред. П. Н. Федосеева. – М., 1985. – 350 с.

9.  Джумадурдыев С. Восхождение от абстрактного к конкретному как метод развития теоретического знания / С. Джумадурдыев // Вопросы философии. – 1985. – № 7. – С. 44.

10.  Heisenberg W. Die Absraktion in der modernen Naturwissenschaft / W. Heisenberg // Wissenschaft und Fortschritt. – 1964. – N 3. – С. 100.

11.  Эйнштейн А. Физика и реальность / А. Эйнштейн. – М.: Наука, 1965. – 359 с.

12.  Шорлеммер К. Возникновение и развитие органической химии / К. Шорлеммер. – М., 1937.

13.  Кедров Б. М. Три аспекта атомистики. Т. II. Учение Дальтона. Исторический аспект / Б. М. Кедров. – М., 1969.

14.  Керимов Д. А. Философские основания политико-правовых исследований / Д. А. Керимов. – М., 1986.

15.  Вазюлин В. А. Восхождение от абстрактного к конкретному // Марксистско-ленинская диалектика. Кн. 2. Диалектическая логика / В. А. Вазюлин. – М., 1979.

Мусаєв К. Ф. РВНЗ «Кримський інженерно-педагогічний університет»

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить