Статьи по философии
  • Регистрация
1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 (0 Голоса)

Цінності

Проблеми, сполучені з цінностями належать до найважливіших для наук, які вивчають людину і суспільство, зокрема філософії, соціології, психології. Тому що цінності – це найважливіша інтегративна основа як для окремого індивіду, так і для будь-якої соціальної групи, для культури, нації. суспільства, людства. У першому наближенні Цінності можна схарактеризувати як загальновизнанні переконання до яких людина повинна прагнути. Філософію, на відміну від інших наук, передусім цікавить питання про природу цінностей, сполучення об‘єктивного і суб‘єктивного в них, про їх місце у реальності і структурі ціннісного світу особистості, тобто взаємозв‘зок цінностей між собою, із соціальними і культурними чинниками у структурі особистості, про механізми їх виникнення і функціонування. Підрозділ філософїї, який розглядає ці питання має назву аксіології. Проблема цінностей загострюється в період знецінювання культурних традицій і пошуку нових ціннісних основ суспільного і індивідуального буття. Тому не дивно, що у ХХ ст. аксіологія набуває потужного розвитку. Серед підходів до аксіологічної проблематики можна виділити такі:

-  натуралістичний психологізм – джерело цінностей – в біопсихологічно інтерпретованих потребах людини, а цінності – певні “третичні якості”, емпіричні факти реальності, що спостерігається, головне в них - корисність (Перрі, Дьюї, Льюіс)- змішення цінностей з предметною реальністю;

-  аксіологічний трансценденталізм баденської школи неокантіанства (Віндельбанд, Ріккерт) – цінність – це ідеальне буття, буття норми, яке співвідноситься не з емпіричною реальністю, а з нормативною свідомістю і не залежать від людських потреб і бажань – неможливість розкрити взаємозв‘язок цінностей із людською реальністю;

-  персоналістичний онтологізм (Шелер, Гартман) – сфера цінностей існує незалежно від людини, а її реальність гарантована “позачасовою аксіологічною серією в бозі”- спірітуалізм, трансценденталізм;

-  культурно-історичний релятивізм (Дільтей, Шпенглер, Сорокін) – ідея аксіологічного плюралізма, множинності рівноправних ціннісних систем, заперечення правомірності якоїсь однієї “справжньої” системи цінностей, інтуітивістський підхід до витлумачення ціннісного смислу культури;

-  соціологізм – Вебер, наслідував уявлення неокантіанців про цінність як норму, способом буття якої є ззначущість для суб‘єкта і застосував для інтерпретації соціальногї дії і знання, далі в структурно-функціональному аналізі (Парсонс) утвердилась думка, що соціальна система завжди передбачає існування певних спільних цінностей, які поділяються усіма;

-  марксизм – цінності розглядалися в їхній соціально-історичній обумовленості, але перебільшувалась значення єкономічної і класової обумовленості.

У вітчизняній літературі поширено визначення цінностей як людського, соціального і культуного значення певних явищ дійсності. Вважається, що цінності не об‘єктивні чи суб‘єктивні, а суб‘єктні. Тобто цінності є там де є людина, суб‘єкт їх вироблення і сприйняття, але вони не є суто суб‘єктивним, оскільки зумовлені об‘єктивними чинниками і об‘єктивними властивостями предметів реальності.

Типологія цінностей.

Типологія цінностей також є розгалуджено. Різні типи цінностей виділяють, виходячи із різних засадничих принципів. Цінності поділяють на індивідуальні, представлені в індивідуальній свідомості і надіндивідуальні, які функціонують в соціумі і культурі.

З точки зору форм існування, розрізняють матеріальні і духовні цінності, але така типологія буде невірною, оскільки усі цінності мають певний духовний вимір. Більш адекватним є розподіл цінностей на предметні і суб‘єктні. Предметні цінності – це ті, котрі мають об‘єктивовану форму існування і втілені у предметах культури – як матеріальної, так і духовної. Це усе багатоманіття предметів людської діяльності, суспільних відносин і залучених до цього кола природних явищ. Суб‘єктні цінності – це способи і критерії оцінювання предметних цінностей, які закріплені в суспільній та індивідуальній свідомості.

Предметні і суб‘єктні цінності – два полюса ціннісного відношення людини до світу. Оскільки цінності мають діяльнісну природу, то за сферами людської діяльності виокремлюють екологічні (взаємовідносини людина-природа), вітальні (взаємовідносини людина-життя), економічні, політичні, соціальні (взаємовідносини людина-суспільство), пізнавальні, естетичні, етичні, релігійні (функціонують у духовній сфері)

В структурі людської діяльності ціннісні аспекти сполучені з пізнавальними і вольовими. Цінності мають суспільно-практичну і культурно-історичну сутність і їх можна пізнати.

У функціональному плані слід за Рокичем розрізняють цінності термінальні та інструментальні. Термінальні цінності узагальнено виражають найважливіші цілі, ідеали, самоцінний зміст життя людини. Це здоров‘я, любов, наявність друзів, впененність в собі, свобода, щасливе подружне життя, цікава робота, розвиток, активне діяльне життя, життєва мудрість, пізнання, матеріальне забезпечення життя, творчість, продуктивне життя, суспільне визнання, краса природи та мистецтва, щастя інших, розваги. Інструментальні цінності виступають засобами досягнення цілей, реалізації ідеалів. До них Рокич відносить чесність, відповідальність, незалежність, непримиренність до власних недоліків та недоліків інших людей, життєрадісність, самоконтроль, вихованість, освіченість, терпимість, тверду волю, широту поглядів, чуйність, охайність, раціоналізм, сміливість у відстоюванні своїх поглядів, ефективність у справах, ретельність, високі запити. Конкретні форми існування термінальних та інструментальних цінностей в кожної людині можуть бути різними.

Розглянемо більш докладно суб‘єктні цінності, які представлені в індивідуальній свідомості. Це : ціннісні орієнтації, переконання, ідеали, еталони.

Набувши усвідомлення, цінності виражають увлення суб‘єкта про цінне для нього і постають у формі ціннісних орієнтацій. При цьому, може існувати як узгодженість, так і розбіжність між цінностями та ціннісними орієнтаціями. Розбіжність між усвідомленими ціннісними орієнтаціями і цінностями обумовлюється низкою причин:

1.  в силу недостатньо усталеної і структурованої системи особистісних цінностей та/чи недостатньо розвинутої рефлексії людина може погано віддавати собі звіт в реальній ролі і і значущості тих чи інших цінностей в її житті;

2.  значущість тих чи інших цінностей може суб‘єктивно перебільшуватися чи переменьшуватися завдяки дії механізмів стабілізації самооцінки та психологічного захисту;

3.  джерелом неузгодженості може виступати те, що в свідомості будь-якої людини присутні ціннісні уявлення самого різного роду. Поряд з ціннісними орієнтаціями, котрі більш чи меньш адекватно відображають власні особистісні цінності суб‘єкту, в його свідомості відображаються цінності інших людей, цінності різних великих та малих соціальних груп, а також ціннісні стереотипи та ціннісні ідеали, котрі відображають цінність для людини самих цінностей у відстороненості від образу свого Я. Різнородні ціннісні уявлення в індивідуальній свідомості змішуються, що ускладнє адекватну рефлексію власних цінностей.

Переконання –це свідома відданість певним цінностям, сприйняття їх як особисто значущих.

Ідеали – це ціннісні образіи бажаного, досконалого майбутнього. До ідеалів можна лише прагнути, але не можна їх буквальног втілити у земному бутті. Усяка така спроба може призвести лише до руйнації цих ідеалів. Ідеали виводять людину за межи наявного існування, виступають формою взаємозв‘язку сучасного та майбутнього, скріплюються такими почуттями як віра та надія. Ідеали не зводяться до конкретних стандартів діяльності та життєдіяльності, котрі людина прагне наслідувати, оскільки вважає їх еталонними, не тотжні однозначним нормативним приписам, які людина не вважає за можливе порушувати. Ідеали задають лише загальні контури, загальну спрямованість діяльності та життєдіяльності, а не її конкретні параметри. Ідеал виконує програмову та прогностичну щодо майбутнього функцію. Ціннісні ідеали постають як імперативи, певні закони, які приписують буттю – особистому та соціальному - досконалість, це модель належного, досконалого майбутнього. Але для того, щоб почути «поклик» цінностей та ідеалів, зазнати їх енергетичного, інспіруючого та регулятивного, орієнтуючого впливу на життєдіяльність, особистість повинна пережити цінності як індивідуально значущі. Тому цінностіневідривно сполучені з емоціями, почуттями, переживаннями особистості.

Ідеали реалізуються лише через людську діяльність та життєдіяльність. Втіленням ідеалів може виступати як сам процес діяльності (діяння) та життєдіяльності (вчинок), так і об‘єктивований продукт діяльності (витвір, виріб) та життєдіяльності ( життєві здобутки, життєвий шлях у цілому).

Еталони це свого роду ідеали, які застигли. Тобто еталон стоїть на місці і ми до нього рухаємося, тоді як ідеал уходить за горізонт. Еталони задають конкретні параметри діяльності і життєдіяльності, а ідеали – загальну спрямованість. Еталони постають як сукупність чітко описаних норм і стандартів, які слід відтворювати в діяльності і життєдіяльності.

Норми задають засоби і способи здійснення діяльності, тоді як цінності, скоріше її мету. Цінності задають «верхню» межу людської діяльності, а норми її усереднений інтервал, за який не можна виходити. Цінності ієрархічні, мають для людини різний ступень інтенсивності, залишають певну свободу вибору, а норми більш жорстко і однозначно детермінують людську діяльність.

Роблячи висновок, наголосимо на ролі цінностей.

Для індивідуальної життєдіяльності вони є вищим критерієм для орієнтації у світі і опорою особистісного самовизначення. З психологічної точки зору цінностю для людини стає те, що притягує, збагачує і спрямовує індивіда, творить його і його індивідуальність і його буття в усіх його вимірах, проявах, спрямованості.

Для суспільства: встановлюють міру ладу і спільності цілей; виражають інваріантні аспекти соціального та загальнолюдського досвіду, який привласнюється індивідом; спрямовують функціонування соціальних груп на досягнення спільних цілей и тим самим надихають і спрямовують, людей, надають значущості і смислу їх суспільній діяльності, емоційну підтримку з боку інших людей, відчуття міцності і насиченості комунікативних стосунків із ними.

Важливо звернути увагу на сполучення потреб та цінностей в мотиваційному остові людської поведінки. Переконливими є міркування Леонтьєва Д. А., який розкриває це співвідношення так:

«Потреби репрезентують в структурі мотивації актуальний життєвий світ суб‘єкту, вони динамічні, їхня ієрархія постійно перебудовується в залежності від поточного стану життєвих відносин суб‘єкту.

Особистісни ж цінності, навпаки, репрезентують внутрішній світ особистості, є виразником стабільного, абсолютного, незмінного. Формуючись, як і потреби, в індивідуальному досвіді суб‘єкту, особистісні цінності відображають, проте не стільки динамічні аспекти самого індивідуального досвіду, скільки інваріантні аспекти соціального та загальнолюдського досвіду, який привласнюється індивідом. Можна тим самим погодитися з розумінням цінності як «аспекту мотивації, котрий співвідноситься з особистими та культурними стандартами, не пов‘язаними виключно з актуальним напруженням та сиюмінутною ситуацією».

Поняття мотива слід відносити не до стійких джерел збудників, а до складаючихся ad hoc на їх основі динамічних утворень в структурі конкретного акту діяльності, які забезпечують його динамізм та спрямованість».

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить