Статьи по филологии
  • Регистрация
1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 (0 Голоса)

Засоби діалектичного словотвору в поезіях І. Франка («З вершин і низин», «Зів’яле листя»)

У роботі подано та охарактеризовано засоби діалектичного словотвору поезій І. Я. Франка, оскільки використання діалектизмів є невичерпним джерелом збагачення літературної мови і характерною ознакою сучасної української літературної мови. Для дослідження було взято найвідоміші збірки поезій митця «З вершин і низин» і «Зів’яле листя».

Ключові слова: діалектизми, засоби словотвору, суфікс, префікс, постфікс.

В работе представлены и охарактеризованы средства диалектического словообразования поэзий И. Я. Франко, поскольку использование диалектизмов является неисчерпаемым источником обогащения литературного языка и характерным признаком современного украинского литературного языка. Для исследования были взяты самые известные сборники поэзий автора «З вершин і низин» и «Зів’яле листя».

Ключевые слова: Диалектизмы, средства словообразования, суффикс, приставка, постфикс.

In the article the facilities of dialectical word-formation of poetries of I. Franko are given and described, as the use of dialect words is the inexhaustible source of enriching of literary language and a characteristic sign of modern literary Ukrainian. For research the most known collections of poetries were analyzed «From the tops to the low-laying areas» and «Faded leaves».

Keywords: dialect words, facilities of word-formation, suffix, prefix, postfix.

«Ми не можемо назвати, мабуть, жодної ділянки людського духу, в якій би не працював Іван Франко і в якій би він не був великий», – писав про Івана Яковича Франка відомий український письменник П. Загребельний.

І дійсно, І. Я.Франко був і талановитим прозаїком, і поетом, вірші якого багатьма мотивами випереджали його прозові твори. До того ж він був талановитим і пильним ученим-славістом, твори якого знаходили прихильників і серед тих, хто його літературною діяльністю не цікавився, та які не втратили свого значення ще й досі.

Франко був одним із перших серед своїх сучасників, що рішуче порвали із старим життям, пішли новою дорогою і стали учителями й проводирями до поступу молодших поколінь [1,489].

Обриваються звільна всі пута,

Що в’язали нас з давнім життєм!

З давніх брудів і думка розкута, –

Ожиємо, брати, ожиєм, –

Таким бадьорим маніфестом починає І. Франко свою свідому діяльність, закликаючи все живе на боротьбу «з давнім життям». Поетом-співцем боротьби став він у нашому письменстві, як борцем за свої ідеали був увесь час і в житті.

Переглядаючи творчість І. Франка, пересвідчуємося, що не було на той час письменника, який глибше зрозумів би вагу соборної літературної мови й закликав би до неї інших. Хоча над культурою своєї мови Франко спочатку працював мало, пишучи звичайною галицькою говіркою, проте пізніше став більше працювати над мовою своїх творів.

Один з найкращих критиків Франкових, М. Зеров, писав: «Так, не можна заперечити, що мова раннього Франка страждає на численні діалектизми, провінціалізми, що в ній зустрічаються інколи й елементи рутенщини» [3,246]. Але Франкові не було звідки добре навчитися літературній мові, бо тяжке оточення в Галичині за його часів мовно нікого не окриляло. У мові його багато полонізмів, і це не дивно, бо він закінчив польську гімназію, не мало й писав по-польському. Та поет переконувався, як високо стояла літературна мова в цілому в Україні в порівнянні з Галичиною, і міцно взявся за її вивчення. Його перша збірка віршів «З вершин і низин» вийшла 1887 року, а вже друге видання її 1893 року поет значно переробив. І всі дальші твори щодо мови були все сильніші та кращі, наприклад, «Зів’яле листя» (1896), «Мій Ізмарагд» (1898), «Іван Вишенський» (1900) та інші.

Але значення мови в житті народу І. Франко розумів глибоко. Над нашою мовою сміялися, звучи її «діялектом», а Франко на це відповів:

Діялект... А ми його надишем

Міццю духа і огнем любови,

І нестертий слід його запишем

Самостійно між культурні мови!

Сорок років працював Франко на літературній ниві, і хоч не виробив собі зразкової мови, проте важливість літературної мови він розумів і свідомо йшов до неї. Мук слова спочатку він мало знав, але пізніш скуштував і всю їх солодкість, і всю тяготу та тернистість.

Отже, як було зазначено, своєрідною особливістю мови творів поета є вживання діалектизмів, що підкреслює самобутність та індивідуальність поетичної мови автора, вказує на наближення мови його творів до народної розмовної мови. І хоча деякі вчені називали наріччя Франка «штучними» або «надуманими», слід розуміти, що це звичайні західноукраїнські говірки, споконвіку тут уживані, але відмінні від літературної мови.

Мета поданої роботи – виявити й охарактеризувати засоби діалектичного словотвору в поезії І. Франка. Для дослідження було взято найвідоміші збірки поезій митця «З вершин і низин» і «Зів’яле листя».

Актуальність даної роботи полягає в тому, що використання діалектизмів є невичерпним джерелом збагачення літературної мови і характерною ознакою сучасної української літературної мови.

Ґрунтуючись на теоретичному положенні праці «Словотвір сучасної української літературної мови» (1979) М. А.Жовтобрюха, виділяємо такі способи словотворення: морфологічні (суфіксальний, префіксальний, префіксально-суфіксальний, суфіксально-постфіксальний, безафіксний, абревіація, осново - і словоскладання) і неморфологічні (морфолого-синтаксичний, лексико-синтаксичний, лексико-семантичний). При аналізі засобів діалектичного словотвору у поезіях І. Франка були виявлені лише морфологічні способи словотворення.

У характеризованих віршах поета найчастіше трапляються діалектизми серед самостійних частин мови, а саме іменників, дієслів, рідше – прикметників.

Серед опрацьованого матеріалу звертає на себе увагу найбільший прошарок діалектизмів, утворених Суфіксальним способом творення [1]:

• сарака (158) – сердега, бідолага (суфікс -Ак- вказує на особу з певною процесуальною ознакою, що характеризує її поведінку);

• резигнація (160) – відречення, відступ (іншомовний суфікс -Аці- вказує на предмет – наслідок дії);

• моцар (169) – дужа людина (суфікс -Ар- вказує на особу – представника певного соціального класу);

• вижина (132) – висота (суфікс -Ин- вказує на місце у просторі, часто форму рельєфу);

• бачність (140) – обачність, увага (суфікс -Ість- вказує на опредметнений стан);

• сверщок (71) – цвіркун, саранча (суфікс -Ок- вказує на живу істоту, яка набула певних рис у результаті якоїсь дії);

• божниця (93) – храм, церква (суфікс -Ниц- утворений від співвідносної назви чоловічого роду. Суфікс приєднується до повної основи мотивуючого іменника чоловічого роду – Бог);

• боритель (169) – борець (суфікс -Тель- вказує на особу як виконавця певної дії, названої дієсловом);

• карність (160) – дисципліна (суфікс -ість- вказує на опредметнений стан);

• стравувати (78) – годувати (суфікс -Ува- вказує на дію, результат або продукт якої названий мотивуючим іменником – Страва) тощо.

Менш продуктивним при дослідженні виявився Префіксальний спосіб Творення:

• безгонний (123) – той, що його не можна відігнати (префікс Без- уживається для заперечення ознаки, названої твірним словом – Гонити);

• облаз (53) – гола скеля (префікс Об- вказує на певний простір);

• поспів (154) – разом (префікс По- служить для позначення сприйманих слухом понять);

• паділ (154) – долина (префікс Па- вказує на предмет, схожий на той, який названий мотивуючим словом – Долина);

Розказ (163) – наказ (префікс Роз- вказує на поширення інформації);

• відмок (141) – відімкнув (префікс Від- вказує на зворотну дію) тощо.

Є в поетичних творах і діалектизми, утворені іншими морфологічними способами:

Префіксально-суфіксальний:

Задавка (132) – дифтерит

Відпоручник (132) – представник

Зрезигнувати (49) – відступити

Зашрібувати (132) – закрутити

Присилити (57) – прив'язати;

Безафіксний:

Праса (154) – прасування

Грожно (68) – гроно (винограду)

Мот (154) – мовить, каже

Погреб (23) – похорон

Суфіксально-постфіксальний:

Вередитися (187) – чванитися

Отже, у статті розглядалися засоби діалектичного словотвору, які трапляються у поетичних творах І. Я.Франка. Наявність діалектизмів у ліриці поета розкриває багатство і розмаїття мови творів митця, свідчить про його прагнення наблизити мову своїх творів до народної розмовної мови. Завдяки творчому доробку великого поета чимало діалектизмів стали надбанням загальноукраїнського красного письменства.

Література

1.  Єфремов С. О. Історія українського письменства. – К.: Феміна, 1996.

2.  Словотвір сучасної української літературної мови. – К.: Наукова думка, 1979.

3.  Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття. – К.: Аконіт, 2001.

4.  Франко І. Зібрання творів у п'ятдесяти томах. – К.: Наукова думка, 1976. – Т. І, ІІ.

5.  Чижевський Д. І. Історія української літератури. – К.: Академія, 2003.

[1] Тут і далі цитуємо за збіркою: І. Франко: Зібрання творів у п'ятдесяти томах. – К.: Наукова думка, 1976. – Т. І, ІІ.

Фатейкіна Лариса Адамівна, Викладач кафедри української Філології РВНЗ «КІПУ»

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить