Статьи по экономическим темам
1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 4.00 (1 Голос)

О. В. ТКАЧ, асп., Київський національний економічний університет

Рівень та ефективність використання природних ресурсів — найважливіший критерій стійкого розвитку країни, а якість довкілля, екологічна чистота її території — головний показник відповідності суспільного виробництва вимогам екологобезпечного господарювання в навколишньому середовищі. Тому ґрунтозахисне стійке сільськогосподарське виробництво — це такий варіант його функціонування і розвитку, за якого мають місце збереження родючості ґрунту, планомірне покращання його стану, екологобезпечний розвиток галузі (вплив агровиробництва на довкілля не перевищує здатність екосистем асимілювати забруднення). Отже, сільськогосподарська діяльність має відбуватися на засадах стійкого економічного розвитку та екологобезпечного господарювання.

За останні 100 років на нашій планеті внаслідок ерозії втрачено близько 2 млрд га родючих земель, що становить приблизно 28% ріллі [3]. Інтенсивність ерозії за минулі 50 років (20-ті … 70-ті роки) зросла у 8 разів і може значно збільшитися при збереженні такої тенденції. На теперішній час у світі водною ерозією пошкоджено близько 31%, а вітровою — 34% суші [2]. Майже на половині поливних земель світу відбуваються процеси засолення і заболочення. Всього на планеті є 50—60 млн га вторинно засолених зрошуваних земель, при цьому із сільськогосподарського використання щорічно вилучається близько 10 млн га таких земель [1].

Оскільки площа земель, придатних для сільськогосподарського використання, обмежена, а залучення у виробництво нових земель потребує великих витрат невідновної енергії, то інтенсифікація вирощування сільськогосподарських культур є необхідним заходом для підвищення врожайності сільськогосподарських культур в існуючих агроценозах. Інтенсивне ведення сільського господарства передбачає високий рівень застосування хімічних засобів, таких як пестициди та мінеральні добрива. В рослинництві їх питома вага в енергозатратах сягає понад 60% загальних витрат. Важливим моментом тут є збалансоване внесення добрив, тобто таке, за якого забезпечується поверненість поживних речовин, винесених рослинами з ґрунту, шляхом їх надходження з різними видами добрив. Недотримання цієї вимоги призводить до деградації органічних і неорганічних компонентів ґрунту, зокрема мінеральної речовини, особливо фосфору [5]. Внесення мінеральних добрив понад рекомендовану норму, недодержання оптимальних строків і способів внесення речовин у ґрунт призводить до проникнення нітратів, сульфатів, хлоридів у ґрунтові води та сільськогосподарську продукцію.

Разом з тим сформована за радянської влади ціною величезних втрат інтенсивна система сільського господарства виявилася неконкурентоспроможною відносно західних аграрних систем і могла ефективно функціонувати лише в умовах замкнутості національної економіки і дешевих матеріальних ресурсів [5]. Результатом застосування інтенсивних сільськогосподарських технологій була невідновна втрата поживних речовин у ґрунті. При переході до інтенсивних технологій у рослинництві вдавалося відновити лише 80% маси відновних поживних речовин, які виносилися з ґрунту [11]. М. Руденко [6] прогресуюче виснаження ґрунтів у Радянському Союзі пов’язує з порушенням природного кругообігу біологічної енергії. Тільки 40% біологічної енергії, яка міститься у злакових культурах, замість 60% за умов нормального кругообігу, на думку автора, залишалося у сільському господарстві і в кінцевому підсумку поверталося у ґрунт. Приблизно за 20 років (1970—1990 рр.) вміст гумусу в ґрунті зменшився у середньому на 20% [6].

За сільськогосподарською освоєністю земель Україна є країною з надто розораною територією. У користуванні аграрних підприємств і господарств перебуває понад 47 млн га земель, або 78,3% загальної площі країни, а рівень розораності її досягає 55%, у т. ч. сільськогосподарських угідь — 80% [10].

Дещо інші дані, але такі, що принципово не різняться, наводяться Інститутом землеробства УААН [8]. Майже 42,4 млн га в Україні займають сільськогосподарські угіддя, із яких розорано 34,3 млн га, або 81%. Такий ступінь розораності земель, розширення площі просапних культур за післявоєнні роки у два рази призвели до небувалих ерозійних процесів. Щорічні втрати ґрунту становлять близько 600 млн т, у тому числі більше 20 т гумусу з 1 га. У складі еродованих земель —
4,6 млн га середньо - і сильнозмитих ґрунтів, у т. ч. 68 тис. га тих, що повністю втратили гумусовий горизонт. На 1 т продукції рослинництва (в умовних зернових одиницях) втрачається майже 7 т ґрунту. До того ж, в Україні є близько 10 млн га кислих ґрунтів, у т. ч. 7,8 млн га ріллі.

У зв’язку з переходом до ринкової економіки обсяг продукції сільського господарства суттєво скоротився, спостерігається спадання виробництва всіх видів продукції. Мають місце практичне припинення оновлення машинно-тракторного парку, п’ятикратне зменшення внесення мінеральних добрив і засобів захисту рослин, нестача обігових коштів. До того ж, на селі прогресують депопуляційні процеси, відсутній приріст сільськогосподарського населення, дуже повільно формується соціальна інфраструктура [7]. При надмірній «природоексплуатації» спостерігається різке скорочення обсягів природозахисних, у т. ч. протиерозійних, робіт. Цей процес загострився з 1993—1994 рр. Зокрема майже повністю припинено створення полезахисних смуг, терасування крутих схилів. Поряд з цим відбулося різке скорочення застосування ґрунтозберігаючих агротехнічних заходів: контурного обробітку ґрунтів, смужного розміщення культур, мульчування тощо. Сучасний стан екологічної стабільності земельних угідь залишається передкризовим.

За оцінками академіка УААН Трегобчука В. М., активна сільськогосподарська діяльність в Україні має негативний антропогенний вплив приблизно на 80% загальної території держави. До господарського обороту залучено майже дві третини поверхневого річкового стоку, що формується на її території, третина запасів підземних вод. Високим є рівень зарегульованості річкового стоку, використання водних ресурсів для потреб населення, промисловості та сільського господарства. «Внесок» АПК в екологічну кризу, а точніше — в забруднення і деградацію навколишнього середовища, становить пересічно 35—40%, у т. ч. земельних ресурсів — понад 50%, а поверхневих водойм — від 45 до 50%. Шкода, яка завдається сучасним сільськогосподарським виробництвом навколишньому природному середовищу, за різними оцінками, в декілька разів перевищує обсяг збитків, що їх несе сама галузь. Так, забруднення поверхневих і підземних водних джерел продуктами ерозії ґрунтів та агрохімікатами перетворилося на гостру національну проблему. Її вирішення тепер потребує величезних коштів. Отже, вжиття заходів щодо запобігання небезпеці ерозії або зниження її рівня сприятиме не лише збереженню ресурсу ґрунту, а й поліпшенню екологічного стану довкілля.

Таким чином, нині, за умов гострої дефіцитності фінансових інвестицій у сільськогосподарське виробництво, першочергове значення має проблема пошуку і реалізації внутрішніх можливостей самоінвестування сільського господарства, яка має вирішуватися з урахуванням вищезазначених екологічних процесів. Адже вихід на високий і стійкий рівень розвитку сільського господарства без вирішення екологічних проблем є неможливим. При цьому витрати ресурсів на досягнення цієї мети мають бути оптимальними. Реалізація такого завдання має здійснюватися в результаті оптимізації ґрунтозахисного стійкого сільськогосподарського виробництва.

Покращання якості сільськогосподарських угідь можливе в результаті таких заходів: боротьба з водною та вітровою ерозією; вапнування кислих і гіпсування засолених земель; внесення необхідних доз органічних і мінеральних добрив для відновлення балансу поживних речовин ґрунту; зниження частки розораних сільськогосподарських угідь шляхом залуження та створення природних кормових угідь тощо.

Боротьба з водною та вітровою ерозією передбачає:

1) регламентацію використання схилових земель;

2) проведення лісозахисних заходів (заліснення ярів, балок, крутосхилих та ін. ерозійнонебезпечних видів ґрунтів; збільшення густоти лісосмуг до науково обґрунтованих нормативів);

3) застосування в зоні дії ерозії різних способів і видів обробітку ґрунту (плоскорізний обробіток (на схилах), щілювання, використання чизельних знарядь для розпушування плужної підошви);

4) будівництво спеціальних земляних і гідротехнічних споруд (обвалування контурів, утворення терас на схилах, задернованих водотоків тощо).

Оцінка економічної ефективності проведення протиерозійних заходів може бути здійснена описаним нижче способом. Припустимо, що маємо еродовану ділянку землі, яку приблизно можна представити у вигляді певної геометричної фігури, наприклад трикутника, многокутника, трапеції, круга тощо. Науково-дослідними інститутами для кожного типу ґрунтових різновидів встановлено щорічні прирости площ еродованих земель внаслідок водної ерозії. Отже, ми можемо обчислити площу St, яка втрачається внаслідок ерозії за t років. Взявши при цьому ціну
1 га земельної ділянки, отримаємо обсяг збитків від ерозії:

, (1)

де: Зер — збитки від ерозії 1 га земельної ділянки;

Цзем — ціна 1 га земельної ділянки.

Подібним чином можна оцінити втрати площі сільськогосподарських угідь для проведення лісозахисних заходів. Нехай маємо прямокутне поле шириною Х метрів і довжиною Y метрів. Припустимо, що ширина лісосмуги дорівнюватиме а метрів, причому поперек поля їх повинно бути n, а вздовж поля — m одиниць. Тоді площа, необхідна для створення лісосмуг:

Sліс= аnХ + аmY. (2)

Не важко обчислити необхідні витрати на 1 га (Внеобх) для створення лісосмуг. Тоді лише за рахунок невтрачання ґрунту від ерозії господарство матиме економію

Ек = Зер. вітр ХY – Sліс Внеобх, (3)

де: Еквеличина зекономлених коштів за рахунок припинення ерозії земельної ділянки протягом t років;

Sлісплоща, яка відводиться під лісосмуги;

Зер. вітр — збитки від ерозії 1 га земельної ділянки за t років;

Внеобхнеобхідні витрати на 1 га для створення лісосмуг.

Покращання якості сільськогосподарських угідь можливе в результаті вапнування кислих і гіпсування засолених земель, внесення необхідних доз органічних і мінеральних добрив для відновлення балансу поживних речовин ґрунту, зниження частки розораних сільськогосподарських угідь шляхом залуження та створення природних кормових угідь тощо. Цей процес оптимізується з допомогою наведеної нижче моделі.

Нехай ми маємо регіон з K (k Î K) різновидами ґрунту. Позначимо: через S1, S2, S3 … Sk площі цих ґрунтових різновидів; Уjk — урожайність j-ї сільськогосподарської культури, яка вирощується на k-му різновиді ґрунту; Хijk — керований і-й фактор (j Î J), який впливає на врожайність j-ї культури, вирощеної на k-му різновиді ґрунту (наприклад, трудові ресурси, добрива, протиерозійні заходи та ін.); Zrjk — некерований r-й фактор (R Î r), який впливає на врожайність j-ї сільськогосподарської культури, вирощеної на
k-му різновиді ґрунту (наприклад, кількість опадів, сума активних температур та ін.).

Критеріями оптимальності є:

1) максимізація прибутку

(4)

де: Цljk — ціна l-ї товарної продукції j-ї культури, вирощеної на
k-му різновиді ґрунту;

Cljk — собівартість l-ї товарної продукції j-ї культури, вирощеної на k-му різновиді ґрунту;

Pljk — частка виходу l-ї товарної продукції з одиниці маси валового збору j-ї культури, вирощеної на k-му різновиді ґрунту;

Хjk — площа посіву під j-ю культурою на k-му різновиді ґрунту.

2) максимізація рентабельності

(5)

Урожайність Уjk визначається за залежністю

Уjk = a0jk + a1jk X1jk + a2jk X2jk + … + aIjk XIjk + b1jk Z1jk + … +

+ b2jk Z2jk + bRjk ZRjk (6)

де aijk, brjk — оцінки параметрів залежності.

Обмеження:

1) по площі посіву

, (7)

де Sk — площа k-го ґрунтового різновиду;

2) по сівозміні

, (8)

де ak, bk — відповідно мінімальна та максимальна частка посівних площ сільськогосподарських культур, які входять у множину J1;

3) по ресурсах

, (9)

де di — власні і-ті ресурси;

4) по виконанню договірних зобов’язань

, (10)

де Pl — обсяг l-ї товарної продукції, необхідної для виконання договірних зобов’язань;

5) по невід’ємності змінних

(11)

Як бачимо, ця модель є нелінійною, досить великих розмірів (приблизно 200 ´ 150), що призводить до значних труднощів для її реалізації на ЕОМ. З метою приведення задачі до лінійної були задані варіанти змінних Хijk. При цьому задача значно розширилася (900 ´ 600), але стала лінійною, що дало можливість реалізувати її на ЕОМ.

Лінійну економіко-математичну модель було реалізовано на прикладі Баришівського району Київської області. Експериментальні розрахунки показали, що у цьому районі можна збільшити виробництво рослинницької продукції на 21,3% порівняно з 1992 р., а прибутковість на 38,7%. Порівнювання отриманих результатів машинного експерименту з фактичним становищем не має сенсу, оскільки сільськогосподарське виробництво цього району перебуває у стані стагнації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ковда В. А. Почвенный покров, земледелие и мелиорация. — Пущино, 1985. — 25 с.

2. Курочкин С. И. Новое в обработке почвы (почвозащитный аспект) // Новое в жизни, науке, технике. Сер. «Сельское хоз-во». — 1987. — № 6. — 64 с.

3. Миланова Е. В., Рябчиков А. М. Географические аспекты охраны природы. — М.: Мысль, 1979. — 57 с.

4. Наконечний С. І., Савіна С. С. Погодний ризик АПК: адаптивне моделювання, економічне зростання та прогнозування. — К.: ДЕМІУР, 1998. — 186 с.

5. Огінський А. М. Національна система сільського господарства: вступ до загальної теорії і практики державного управління — К.: ІАЕ, 1999. — 365 с.

6. Руденко М. Шлях до хаосу// Україна. — 1991. — № 5. — С. 20–23.

7. Саблук П. Т. Аграрная реформа в Украине: опыт и проблемы // Аграрная наука. — 1997. — №1. — С. 8–9.

8. Сайко В. Ф. Землеробство на шляху переходу до ринку. — К.: Ін-т землеробства УААН, 1997. — 49 с.

9. Стативка И. М. Оптимизация использования земель в районном агропромышленном объединении. — К.: Урожай, 1987. — 160 с.

10. Трегобчук В. М. Концептуальні основи сталого та екологобезпечного розвитку національного АПК // Проблеми сталого розвитку України: Зб. наук. статей. — К.: «БМТ», 1998. — С. 93 — 106.

11. Шабунина И. М. Совершенствование отношений социалистического природопользования в аграрной сфере производства. — Ростов н/Д: Изд-во Рост. ун-та, 1987. — 234 с.

Оптимізація стійкого ґрунтозахисного сільськогосподарського виробництва - 4.0 out of 5 based on 1 vote

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

Google