Статьи по экономическим темам
  • Регистрация
1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 (0 Голоса)

ПРОБЛЕМИ МОДЕЛЮВАННЯ РІШЕНЬ У ГРУПОВИХ СППР.

Використання сучасних інформаційних технологій, методів аналітичної обробки інформації дає можливість швидко реагувати на зміни та коригувати політику підприємства відносно нової отриманої інформації, тобто посилювати ефективність процесу підтримки прийняття рішень (ППР). Різноманітні системи підтримки прийняття рішень (СППР) упевнено увійшли в практику господарської діяльності компаній [1]. На підприємстві участь у процесі прийняття рішень зазвичай бере група осіб або колектив фахівців чи менеджерів. Цим і була зумовлена поява групових систем підтримки прийняття рішень (ГСППР). У зарубіжну літературу цей термін Group Decision Support System (GDSS) був введений дослідниками університету Арізони [2].

Відмітимо основні переваги ГСППР:

1. Колективний розум. Група складається з певної кількості експертів, які проходять спеціальний відбір. Прийняте рішення обґрунтовується великим обсягом інформації.

2. Всі учасники мають рівні можливості. ГСППР підтримує анонімний режим, що запобігає збереженню субординаційної ієрархії під час обговорення проблем.

3. ГСППР надають можливість обирати методи та засоби розв’язання задачі.

4. Автоматизоване документування ППР (підтримка пам’яті групи) спрощує пошук інформації, створення та друк звітів, графічне подання інформації.

5. Системи надають можливість використовувати зовнішню інформацію: електронні довідкові системи (мережевий глобальний тип або Інтернет), бібліотечні системи та ін.

6. Системи підтримують паралельні та синхронні дії.

7. Економія часу. Засідання проводяться набагато швидше.

8. Учасники мають можливість спілкуватися як електронно, так і вербально. Іноді деякі питання краще роз’яснювати вербально, не уточнюючи, хто саме визначив цю проблему [3].

Але чи дійсно групові рішення володіють такими суттєвими перевагами перед індивідуальними? Якщо підійти до цього питання конкретно, то виявляється не все так просто.

Так, у багатьох експериментальних ситуаціях був зафіксований феномен — «рух до ризику». Сутність феномена полягає в тому, що рішення, прийняті групою, є більш ризикованими, ніж початкові індивідуальні пропозиції членів групи. Груповий розгляд проблеми створює у членів групи ілюзію спільної відповідальності (тобто особистої безвідповідальності).

Друга важлива особливість прийняття групових рішень: думки при розгляді не опосередковуються, а поляризуються. Ефект поляризації полягає в тому, що після групового розгляду середніх точок зору практично не залишається.

Існує ряд таких ситуацій, коли говорити про ефективність сумісного рішення просто неможливо. Так, І.-Л. Дженіс ще в 70-х роках описав характеристики реальної групи з високим рівнем внутрішньої автономності. Цей феномен досить часто має місце в групах, які працюють у кризових, стресогенних ситуаціях, які cпонукають членів групи згуртуватися навколо групової мети, відокремившись від зовнішнього світу.

Зазначимо, що архітектура систем великою мірою залежить від предметної галузі та технічних засобів об’єкта дослідження. Сьогодні не існує ідеальної конструкції моделі ГСППР, яка б задовольняла всі потреби користувачів. Розглянемо підходи та методи проектування групових систем.

Розробка багатокористувацьких систем характеризується двома основними підходами: функціонально-модульним або структурним та об’єктно-орієнтованим.

Серед методологій, орієнтованих на функційно-модульний підхід, найбільш розповсюдженими є наступні: IDEF (ICAM — Integrated Computer Aided Manufacturing DEFinition); методології, орієнтовані на потоки даних (Гейн / Сарсон, Йодан); методології інформаційного моделювання, основані на моделях Джексона, Чена та Варн’є / Орра [4].

В основу структурного підходу проектування покладено прин­цип функціональної декомпозиції, в якому функції системи розподіляються на модулі за функціональною належністю, та кожний модуль виконує певну послідовність дій у спільному процесі. Такий підхід передбачає чіткий послідовний порядок дій і характеризується лавиноподібним зростанням складності, що послугує негативним фактором при розробці ГСППР. Зміна вимог до системи може призвести до повного перепроектування, тому помилки, закладені на ранніх етапах, суттєво впливають на час та на кінцеву вартість розробки.

Особливість об’єктно-орієнтованого підходу полягає в описі взаємодіючих об’єктів багатокористувацьких інформаційних систем (ІС). При цьому кожний об’єкт системи характеризується особистою поведінкою, яка моделює поведінку реального об’єкта. Багатокористувацька ІС розглядається як сукупність об’єктів, що взаємодіють один із одним шляхом відправлення повідомлень. Розподіл ІС на слабозв’язані частини дозволяє розробляти їх практично незалежно між собою. Таким чином, зміни вимог до системи торкаються лише деякої її частини та зовсім не впливають на інші. Зараз, як правило, використовуються об’єктно-орієн­товані методології Шлеер / Меллора, Рамбо (OMT — Object Mo­deling Technique), Буча, Кода / Йодана та Якобсона (OOSE) [5].

Середина 90-х років ознаменувалася появою нової мови об’єктного моделювання UML (Unified Modeling Language) Ra­tional Software, яка забезпечила цілісний опис предметної галузі як деякого результату аналізу. UML являє собою набір діаграм, які описують предметну галузь як у статиці (об’єктні діаграми), так і в динаміці (діаграми життєвих циклів об’єктів), а також програмне середовище за допомогою діаграм модулів. За допомогою цієї мови досить просто перекласти результати аналізу на конкретну реалізацію за допомогою модулів або компонент, які досить часто прямо відображають домени предметної галузі.

Таким чином, об’єктно-орієнтована декомпозиція на базі UML підтримує всі стадії життєвого циклу проекту — від аналізу вимог до системи, до проекту, який буде написаний на конкретній мові програмування. Засоби візуального проектування, які підтримують мову UML (такі як, наприклад, новий CASE засіб Rational Rose), забезпечують генерацію коду та зворотне проектування для безлічі мов програмування й опис інтерфейсів (наприклад, Po­werBuilder, COBRA IDL та ін.), а також мають підтримку моделей ERwin і мови опису даних DLL для більшості СУБД.

Однак методологія сама по собі не може гарантувати якість виробу. Треба дослідити характер задач групи, природу виникнення конфліктів, методи їх вирішення.

Робота у будь-якій ГСППР включає наступні етапи: формування проблеми; розгляд пропонованих рішень; опитування, голосування або оцінка рішень експертами; аналіз отриманих результатів та прийняття відповідного рішення.

Основними методами експертного оцінювання є дельфійський, метод QUEST (Quantitative Utility Estimates for Science and Technology), метод PATTERN (Planning Assistance Through Tech­nical Evaluation Relevance Numbers), метод SEER (System for Event Evaluation and Review) та ін. Кожний із цих методів характеризується багаторівневою або багатоетапною структурою. Вибір того або іншого метода повинен залежати від специфіки проблеми, яка розглядається групою [6].

Після отримання результатів опитування постає питання аналізу цих результатів. Лінійні методи продемонстрували свою непридатність. Р. Л. Кіні та Х. Райф довели, що використання лінійних методів є некоректним, коли існує попарна залежність між критеріями по перевагах [7]. Аналіз результатів експертного оцінювання можна проводити за допомогою методики рангової кореляції, розробленої М. Кенделом [8] та іншими вченими. Методика полягає в обчисленні коефіцієнта рангової кореляції та формулюванні на його основі висновку про рівень значущості отриманих результатів.

Багато питань при груповому розгляді вирішуються на основі голосування. Розповсюджені схеми голосування — за правилами більшості, відносної більшості, метод послідовних попарних порівнянь по більшості та ін. — можуть здивувати непередбачуваними результатами. Ще Борда та Кондорсе зазначали, що правило відносної більшості може призвести до вибору неефективного рішення — такого, яке б при парному порівнянні за правилом більшості програло будь-якому іншому рішенню. Для подолання цього недоліку Кондорсе та Борда запропонували відмовитися від використання правила відносної більшості та сформулювали кожний своє правило голосування.

Кондорсе пропонує вибирати рішення, яке переможе будь-яке інше у парному порівнянні, якщо таке «рішення-переможець» існує. Борда рекомендує надати кожному рішенню бали, які будуть лінійно підвищуватися залежно від його рангу в перевагах експерта, і пропонує вибирати рішення, яке отримає найбільшу сумарну кількість балів у всіх експертів. Зараз теорема Янга є найбільш суттєвим доказом методології Борда.

Результати цих двох підходів дуже різні. Е. Мулен формулює дві аксіоми (ознаки поповнення та участі), які приводять до критики методології Кондорсе [9]. Незважаючи на це, правила голосування Кондорсе є дуже популярними, зокрема завдяки простоті доказів парного порівняння за правилами більшості.

Часто при проведенні традиційних засідань та засідань у ГСППР виникають конфлікти, викликані протистоянням інтересів людей. Така ситуація дуже характерна при розгляді питань розподілу затрат або доходів. Для прийняття групового рішення необхідно порівняння альтернатив. Існують дві головні ознаки колективного порівняння — рівність та ефективність. Для того щоб принцип рівності не призводив до парадоксів («всенародна бідність — вершина справедливості»), його доцільно формулювати у наступному вигляді: думка бідних враховується в першу чергу. Ця вимога називається принципом егалітаризму.

Таким чином, розглянуті переваги та недоліки свідчать про конфліктний характер роботи у ГСППР, але слід зазначити, що люди завжди неохоче ставляться до змін. Упровадження колективних систем торкається всіх ступенів менеджменту — нижчого, середнього та найвищого. Системи надають можливість проявляти ініціативу звичайним службовцям, а керівництву — побачити реальній дійсний творчий потенціал своїх підлеглих. Технологія проектування ГСППР буде швидко змінюватися, вже сьогодні на Заході існує велика кількість різних за своїм призначенням та особливостями систем. Але слід пам’ятати, що кожна ГСППР повинна бути придатною до відповідної організації, характеру колективу та його динаміці.

Більшість проблем колективної взаємодії торкається як конфлікту, так і спільності інтересів. Елементи спільності говорять про корисність кооперації, але у неї існує багато форм, тобто при виборі будь-якої з них інтереси різних груп можуть стикатися. Ці проблеми гостро постають у роботі з ГСППР. Вирішити їх можна за допомогою досліджень у комплексі теорії колективного вибору, теорії ігор, методів багатокритеріального аналізу експертних оцінювань.

Література.

1. Ситник В. Ф., Олексюк О. С., Ріппа С. П. та ін. Системи підтримки прийняття рішень. — К.: Техніка, 1995. — 162 с.

2. Nunamaker J., Vogel D., Heminger A., Martz B., Grohowski R., McGoff C. Experiences at IBM with group support systems: a field study // Decision Support Systems. — 1989. — N 5. — Р. 183—196.

3. Perreault, Dr. Heidi R. Training is the key to implementing a group decision support system // Journal of information systems education on — line. — 1993. — Vol. 5. — N 1. (http://www. gise. org/JISE/).

4. Уринцов А. И. О подходах к проектированию многопользовательских экономических информационных систем на основе структурной и объектно-ориентированной декомпозиции // Научно-техническая информация. Серия 2. Информационные процессы и системы. — М., ВИНИТИ, 2001. — № 3. — С. 1—7.

5. Jacobson I. Object-Oriented Software Engineering: А Use-Case Driven Approach. — California: Revised Fourth Printing, Addison-Wesley Publishing Company, 1992. — 140 р.

6. Бешелев С. Д., Гурвич Ф. Г. Экспертные оценки. — М.: Наука, 1973. — 157 с.

7. Кини Р. Л., Райф Х. Принятие решений при многих критериях: предпочтения и замещения. — М.: Радио и связь, 1981. — 560 с.

8. Кендел М. Ранговые корреляции. — М.: Статистика, 1975. — 216 с.

9. Мулен Э. Кооперативное принятие решений: аксиомы и модели. — М.: Мир, 1991. — 464 с.

В. Ф. Ситник, д-р екон. наук, проф.,

А. В. Дубровіна, аспірантка

Київський національний економічний університет

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить