Статьи по экономическим темам
  • Регистрация
1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 (0 Голоса)

Моделювання фінансово-корпоративної стратегії управління підприємством.

Функціонування підприємств, фірм у ринкових умовах при визначених державних макроекономічних показниках і відтвореною ринковою нішею відповідає вибраній стратегії прийняття управлінських рішень і зазнає впливу галузевих інтересів, зумовлених оптимальним планом глобальної задачі управління галуз­зю на основі сукупності локальних об’єктів [1]. Якщо розглядати підприємство як локальний об’єкт, то стратегія управління ним зводиться до розв’язання локальної багатокритеріальної задачі [2]. Для постановки такої задачі потрібно насамперед виявити локаль­ні екстремуми, які б дозволили отримати максимум функції корисності виробництва [3]. Звичайно при зазначеному підході функ­ціональна структура підприємства розглядається як основа фінансово-промислової корпоративної системи з єдиним технологічним ланцюгом та взаємозв’язками в динамічному просторі [4].

У такому випадку вирішального значення для стратегічного управління набуває теорія корпоративних фінансів, яка дозволяє вибрати оптимальну структуру капіталу підприємства та прогнозувати фінансові інвестиції на довгостроковий період. Постає питання: як максимізувати ціну капіталу підприємства на ринку України? На Заході на зміну традиційній теорії структури капіталу [5], де вартість власного капіталу залежить від його структури, прийшла добре відома теорія Модельяні-Міллера [6, 7], за якою вважається, що ціна капіталу фірми не залежить значною мірою від його структури, тобто від залучених коштів, а залежить насамперед — від ставки капіталізації групи виробничого ризику. На жаль, в Україні групи виробничого ризику більш-менш відповідають галузевій структурі, а тому виникають труднощі при визначенні норми капіталізації.

Отже, при вирішенні стратегічних питань слід розв’язати голов­ну задачу: як наростити ціну капіталу підприємства, щоб різниця між ринковою та номінальною ціною акцій постійно збільшувалася, тобто підвищувалося значення ринкової добавленої вартості (MVA) і, відповідно, чистої добавленої вартості (NVA) [8].

Якщо взяти за основу стратегічного управління цільову функцію моделі оптимізації приросту з одночасним обслуговуванням боргів за методом NVA ціни капіталу, то ми отримаємо таку постановку задачі:

,

,

,

де Cj — фінансові вкладення в момент часу Tj до закінчення TN;

— доходи підприємства в період Tj;

DCFj — фінансові потоки по отриманню та обслуговуванню залученого капіталу;

ECFj — фінансові потоки акціонерів;

ECFjES — статті фінансових потоків, що обслуговують власний капітал;

ECFjCM — статті фінансових потоків, що спрямовані на відновлення власного капіталу;

ECFjNS — нерозподілений прибуток;

REhh-й рівень інфляції;

REej(ND) — премія за фінансовий та операційний ризик залежно від прийнятої схеми погашення боргів у j-му періоді.

Для розрахування ставок дисконтування потоків на довгостроковий період вартість капіталу може бути розподілена на показники, пов’язані з рівнем інфляції та відповідними ризиками.

Отримані фінансові потоки можуть мати оптимальну структуру капіталу при виборі найкращого варіанту погашення боргів і розрахунку перерозподілу власного та залученого капіталу, які забезпечать приріст цільової функції.

Зазначену стратегію управління неможливо реалізувати без чіткого переходу до стратегічного планування досягнення тактики надходження та розміщення фінансових коштів за рахунок розв’я­зання локальних задач. Результати останніх є зворотнім зв’язком при виявленні нової траєкторії стратегічного управління.

З цього приводу побудуємо цільову функцію мети стратегічного планування:

,

Fd(fпр, fцп, fинв, fдерж. в, fмаркт, fпл) ® max,

,

де — функція корисності;

x = (x1 … xn) — вектор змінних;

Fd(х) — функція мети досягнення оптимального обсягу реалізованої продукції;

Fs(x) — функція мети досягнення оптимального обсягу виробленої продукції;

fпр — локальна функція прибутку;

fцп — локальна функція фондового ринку;

fинв — локальна функція інвестиційної діяльності;

fдерж. в — локальна функція державного впливу;

fмаркт — локальна функція маркетингових досліджень ринку;

g(x) — функція обмежень.

Розглянемо локальні функції мети та їх вирази, що відповідають тактичним напрямам управління виробництвом.

1. Функція прибутку fпр ® max [9]. Але спочатку представимо розглянуту послідовність у вигляді формалізованої аналітичної моделі знаходження оптимального фінансового стану підприємства. Візьмемо значення поточного стану балансу підпри­ємства як вектор B(b1, b2 … bn), де bi — абсолютне значення статті балансу i; n — кількість статей балансу.

Аналогічно Sopt(s1opt, s2optsnopt) — вектор структури балансу ідеального прототипу, де siopt — доля i-ї статті ідеального балансу в загальному обсязі господарських ресурсів.

А вектор Bopt(b1opt, b2optbnopt) — це вектор балансу ідеального підприємства, де biopt — абсолютне значення статті балансу i.

У свою чергу, biopt = sioptV, де V — валюта балансу (виступає змінною).

Вектор ідеального балансу знаходиться за умови, що прибуток підприємства для визначеного прототипу буде максимальним. Тобто ми маємо такі співвідношення:

,

при F(S1, S2 … Sn, ) = 0, або у векторній формі,

де S — частки статей балансу, які визначають надходження від діяльності підприємства;

— частки статей балансу, які визначають витрати;

F(S, ) — виробнича функція;

l — множник Лагранжа

.

Скористуємося функцією Лагранжа для розрахунку max p:

,

,

,

.

Рішенням цієї системи є оптимальні значення невідомих S, , l, які визначають структуру балансу за можливих обмежень. Але при цьому виникають значні труднощі побудови виробничої функції.

Через те, що прибуток підприємства має взаємозв’язок з надходженнями коштів та затратами, ми скористаємося однією з моделей виробничої функції:

,

де — фактори — статті балансу;

n — кількість факторів;

Кі — коефіцієнти моделі.

У результаті ми отримали виробничу функцію прибутку для прогнозування відповідного становища підприємства.

,

де Sм — матеріальні затрати;

Sзп — заробітна плата;

Sсз — витрати на соціальне забезпечення.

2. Модель оптимального управління портфелем цінних па­перів [10] на основі моделей Марковіца та Тобіна дозволяє створити функцію мети для всіх можливих активів підприємства: облігацій, акцій, валюти та деривативів.

де Х = (х1, х2 … хn) — вектор часток ЦП в портфелі;

— коваріація між і-ю та j-ю цінними паперами;

Т — кількість розглянутих періодів;

де kt — ставка оподаткування прибутку за період t;

Rit — прибутковість по і-й ЦП за період t;

M — гранична норма прибутковості для ПЦП; М > Rf;

Rf — безризикова ставка прибутковості;

dimax — гранична частка коштів, допустима для інвестування в і-й цінний папір:

,

де Pi — прибутковість і-го ЦП;

— кількість і-го активу, що пропонується до продажу в поточному періоді, од.;

може призвести до помилки моделі, тобто в оптимальний портфель буде включено актив у розмірі, що перевищує його реальну наявність.

Побудована математична модель є задачею математичного програмування з квадратичною цільовою функцією та лінійними обмеженнями.

Необхідно знайти такі значення x* = (x1, x2 … xn), які доставляють мінімум функції. Оптимальні рішення (x*) можна знайти, використовуючи метод квадратичного програмування.

Знайдений оптимальний вектор x* характеризує оптимальну структуру портфеля цінних паперів.

Таким чином, вибір даної математичної моделі оптимізації структури портфеля цінних паперів дозволяє, крім знаходження оптимального вектора x*, застосовувати весь математичний апарат для постоптимізаційного параметричного аналізу.

Для з’ясування структури розміщення вільних коштів між зазначеними активами будується інтерактивна модель знаходження зазначених часток.

3. Концепцію портфеля можна використовувати для фор­мування маркетингової політики. У світовій практиці знайшла вагоме місце так звана матриця 2 ´ 2 Matrix, яка згідно з логікою формування портфеля співвідносить конкурентності переваги і приладність ринку до кожного товару фірми: «Частка ринку — зростання ринку» [11, 12], але поза увагою залишається безризиковий рівень обсягів продаж, який ми виразимо таким чином:

,

де APi — безризиковий рівень конкурентної переваги на k-му сегменті протягом базового періоду;

a, b, g — вагові коефіцієнти;

— вибірковий коефіцієнт варіації ступеня відхилення прибутковості товару,

де Si — вибіркове середньоквадратичне відхилення;

уі — вибіркова середня прибутковість товару;

— питома вага і-го товару в товарній групі,

де Iis — обсяг збуту і-го товару за базовий період ,

де Аі та А0 — коефіцієнт тренда відповідно і-го товару й сумарного збуту.

Тепер ми можемо перейти до локальної мети формування портфеля маркетингової політики:

а) прибутковість і-х продуктів (і) на K-м сегменті протягом базового періоду.

б) безризиковий рівень (АРj) конкурентної переваги товару за обсягом продаж.

,

,

,

,

— дисперсія прибутковості і-го товару,

де sij — коваріація і-го та j-го товару;

mit, mit-1 — прибутковості і-го товару в період t-й (t – 1);

Ms — очікування прибутковості товару по і-х та j-х товарах портфеля;

Rit — відносна прибутковість і-го товару;

Т — кількість періодів;

Mi, Mj — математичне сподівання прибутковості і-го та j-го товарів.

Перехід до часток хі товарів у портфелі , .

У результаті, використовуючи портфельний аналіз продуктового ряду «Пиво», отримуємо наступні вихідні дані (табл. 1 та рисунок).

Таблиця 1

РЕЗУЛЬТАТИ ПОРТФЕЛЬНОГО АНАЛІЗУ ПРОДУКТОВОГО РЯДУ «ПИВО»

Продукт

Частка
збуту

Участь
у тренді

Ризик

Сегмент

Пляшкове пиво

62

168

15

Молодь

Кеги і бочки

13

–5

7

Робітники

Пиво на розлив

12

–33

9

Робітники

Слоїкове

1

0

7

Молодь

Напої

12

–31

7

Діти

Графічне зображення результатів аналізу  за допомогою ПО «Market»

4. В основу моделювання виробничих процесів призначена модель оперативно-виробничого планування, кінцевою метою якої є формування виробничої програми виготовлення L типів виробів, відповідно до номенклатурного плану підприємства — у кількості, зумовленій попитом на кожний виріб у моменти часу, що дорівнюють крокам дискретизації системи [13].

Для розв’язання задач планування керуванням виробничими ланками корпоративної системи приймаємо теорію розкладів, у якій визначені моделі та методи розв’язання задач для різноманітних критеріїв [14]. Усі критерії можна розділити на три основні групи:

1. За параметрами об’єктів виробництва:

·  середня тривалість циклу;

·  максимальна тривалість циклу;

·  середній розмір сумарного очікування;

·  максимальний розмір сумарного очікування.

2. За параметрами устаткування:

·  сумарне завантаження устаткування;

·  коефіцієнт використання устаткування;

·  час переналагодження устаткування;

·  час простоїв устаткування.

3. За плановими термінами:

·  середнє відхилення від планових термінів;

·  максимальне відхилення від планових термінів.

Аналіз цих критеріїв задачі теорії розкладу свідчить, що кожний із них спрямований на оптимізацію деякого аспекту виробництва [15]:

ü перша група критеріїв спрямована на зменшення виробничого циклу виготовлення деталей;

ü друга — на збільшення кількості устаткування, що звільняється;

ü третя — на підвищення ритмічності виробництва і дотримання термінів випуску. Проте в основному ця група критеріїв спрямована на підвищення ефективності виробництва в цілому.

Критерії першої і другої груп значною мірою корелюють між собою, а критерії третьої групи, як правило, суперечать критеріям перших двох груп.

Для нормалізації даних критеріїв використовуємо метод порівняльної оцінки згенерованих розкладів. У загальному вигляді алгоритм порівняльної оцінки представимо таким чином:

1) для кожного експерименту визначаються локальні цільові функції:

,

де N — кількість показників, K — кількість експериментів;

2) для кожного критерію знаходиться оптимальне значення

,

;

3) вихідна матриця Zi, j стандартизується:

,

де Xi, j — стандартизований показник відповідного критерію;

4) для кожного аналізованого експерименту складається його рейтингова оцінка:

,

де aі — вага і-го критерію.

В межах обрію планування необхідно зробити М різноманітних партій детале-етапів Gm: m Î M = {1, 2 … M} на N одиницях устаткування .

Кожна деталь виготовляється відповідно до її технологічного маршруту, що визначає послідовність виконання операцій. Позначимо множину операцій для кожної деталі:

,

де P — кількість груп устаткування.

Введемо систему обмеженої на вибір комбінації і-го ресурсу з багатьох обов’язково присутнього в задачі обладнання.

Далі визначаємо:

— час початку та кінця j-ї операції на m-ну деталь;

— трудомісткість j-ї операції над m-ною деталлю;

— час початку та кінця j-ї операції на і-ту деталь;

— час завершення обробки m-ї деталі.

Групи обладнання є множинами W, які не перетинаються, тобто

.

Кожна наступна операція обробки деталі не може починатися, доки не закінчиться попередня:

.

На кожній одиниці обладнання може виконуватись лише одна операція:

,

де kl, kj — номера будь-яких двох операцій, виконаних на і-му обладнанні.

Операція не переривається до повного її завершення

.

Наведені обмеження задачі визначають структуру моделі як календарної задачі. При реальному (практичному) розв’язанні задачі на модель можуть накладатися додаткові обмеження: корисний час переобладнання, терміни випуску, які не впливають на алгоритмічну структуру розв’язання задачі.

5. Для досягнення стратегічної мети необхідно моделювати можливу зміну макроекономічних показників, які суттєво вплинуть на розвиток показників підприємства. Побудова та застосування моделі економіки ще не гарантують відповідність прийнятих рішень реальним процесам. Тому оцінка вибору інструментів економічних потоків повинна супроводжуватися настроюванням моделі за умови досягнення відповідності довірчого інтервалу точності отриманих результатів.

Найкращім засобом отримати надійну модель аналізу сценаріїв економічних політик є оптимізація знаходження коефіцієнтів використання інструментів економічної політики на основі градієнтного методу поокординатного зсуву.

Подамо обрану стратегію у вигляді векторів цільових економічних показників:

— рівень інфляції (Infc);

— рівень безробіття ();

— темп приросту валового національного продукту (Vc);

— дефіцит бюджету (Вgс);

— державний борг (Dc).

Формування економічної політики потребує такі інструменти:

— процентна ставка (i);

— обсяги державних інвестицій по галузях (Ig);

— ставки оподатковування (Kti).

Для пошуку оптимальних значень коефіцієнтів інтенсивності використання даних інструментів застосовується інтегральний показник:

де Inf, U, V, Bg, D — показники розраховані за моделлю економіки і зумовлені інтенсивністю використання інструментів державного регулювання (Ks, Kr, Kq, Kb, Kd);

Infс, , , Bgс, — відповідні цільові показники.

Умова оптимальності коефіцієнтів інтенсивності використання інструментів політики:

.

На початку процедури моделювання задаються вихідні значення коефіцієнтів інтенсивності використання інструментів (Ks = 0, Kr = 0, Kq = 0, Kb = 0, Kd = 0), що відповідає ситуації невтручання держави в ринкові механізми.

Моделюється ситуація ухвалення рішення про використання інструментів державного регулювання із заданими показниками інтенсивності (Ks, Kr, Kq, Kb, Kd). Результатами розрахунків будуть макроекономічні показники Inf, U, V, Bg, D. На їх основі розраховується інтегральний показник It.

Для пошуку оптимальних значень коефіцієнтів інтенсивності використання даних інструментів потрібно знайти градієнт функції інтегрального показника:

.

Цей вектор визначає напрямок найкращого зростання функції. Оптимальні значення коефіцієнтів (при It(min) лежать у напрямку, протилежному напрямку градієнту.

Відповідно до значень координат вектора градієнту необхідно перерахувати коефіцієнти інтенсивності використання інструментів політики і повторити процедури оптимізації.

Розв’язання задачі виконується за допомогою безумовної оптимізації градієнтним методом.

Результатами моделювання є коефіцієнти інтенсивності використання інструментів політики, що забезпечують найефективнішу реалізацію обраної стратегії економічного розвитку в рамках аналізованого періоду.

Для побудови моделі економіки України виберемо сукупність таких показників:

·  валовий національний продукт (Y);

·  капітал, зайнятість по галузях (K, L);

·  рівень безробіття (U);

·  амортизація по галузях (A);

·  приватні й державні інвестиції по галузях (Ih, Ig);

·  податкові відрахування по галузях (Т):

·  споживання по галузях (С);

·  фонд заробітної плати і прибуток по галузях (W, P);

·  рівень інфляції (Inf);

·  курс національної валюти (Val);

·  чистий експорт (Xn);

·  дефіцит бюджету (Bg);

·  грошова емісія (E);

·  обсяг зовнішніх і внутрішніх позик (Z);

·  державний борг (D);

·  процентна ставка НБУ (i);

·  обсяг трансфертних виплат із державного бюджету (Tr);

·  ставки оподатковування (Kti).

Основою цієї моделі є модель Кейнса [6]:

,

де Сh, Ih — споживання й інвестиції приватного сектора; G — державні витрати, Xn — чистий експорт.

У наведеному балансовому рівнянні для валового національного продукту кожне з додатків може бути розбите на цілий ряд складових, тобто кожний додаток являє собою підсистему економічної системи і може бути поданий відповідною підмоделлю: «Виробництво», «Експорт-Імпорт», «Інвестиції», «Споживання», «Бюджет», «Цільові показники».

Розглянувши стратегічну й тактичні моделі управління процесами нарощування капіталу, звернімося до практичного їх застосування. Відомо, що напрями для розміщення коштів підприємством можна класифікувати за трьома видами:

Освоєння нової продукції або розширення виробництва. У цьому випадку вихідними даними є необхідна сума та нормативні показники фінансових коефіцієнтів. Тут оцінюються та розраховуються суми і частки позикових, залучених і власних коштів, необхідних для зберігання оптимальної структури фінансування.

Погашення заборгованості або збільшення запасів. У цьому випадку використовуватимемо алгоритм, аналогічний першому, але в обмеження додамо заборону на використання власних коштів для фінансування цих потреб.

Зміна коефіцієнтів автономії і модифікований коефіцієнт автономії, якщо їх відхилення від нормативного показника перевищило припустиме значення.

Процес притягнення фінансових ресурсів підприємством мож­на розділити на два етапи:

пошук внутрішніх резервів підприємства (внутрішнє фінансування), як-от зміна структури власних коштів з метою нарощування суми вільних наявних коштів;

безпосереднє залучення фінансових ресурсів унаслідок здійснення зовнішнього фінансування, що, у свою чергу, можна класифікувати як

а) фінансування на основі Власного Капіталу;

б) фінансування на основі Позикового Капіталу.

Пункт а) являє собою фінансування на основі внесків і пайової участі (наприклад, випуск акцій, залучення нових пайовиків). Тут же мо­же бути розглянутий варіант емісії цінних паперів підприємством.

Пункт б) подає кредитне фінансування (наприклад, на основі позик, позичок, банківських кредитів, кредитів постачальників).

Концептуальна відмінність другого етапу процесу притягнення від пошуку внутрішніх резервів полягає в тому, що результатом зовнішнього фінансування є не тільки зміна структури власних коштів підприємства, а також зміна (збільшення) усього балансу підприємства.

Етап 1. Пошук внутрішніх резервів.

На даному етапі моделюється структура фінансів підприємства з метою визначення суми потенційно вільних коштів. При цьому здійснюється оптимізація економічних показників підприємства згідно з включеними до моделі обмеженнями.

Етап 2. Залучення коштів за рахунок зовнішніх джерел фінансування

Таким кроком є визначення вихідного варіанта зовнішнього фінансування. Для цього використовується вищезазначена модель стратегічного управління та наступний алгоритм:

де ВП — валовий прибуток.

На даному кроці, паралельно з головною задачею — накопиченням вільних фінансових засобів, здійснюється оптимізація аналітичних коефіцієнтів підприємства з метою поліпшення його економічного стану.

Для реалізації зазначених цілей використовується розроблена система моделювання процесу оптимального залучення коштів.

Перевагою даної моделі є розроблена методика формування стратегії залучення коштів, що дозволяє не тільки зберегти існуючі на підприємстві показники автономії і Ка(п), а навіть поліпшити їх — наблизити до нормативних.

Побудуємо модель залучення коштів для ряду сценаріїв підприємств різноманітних галузей.

Таблиця 2

ПОЧАТКОВА СТРУКТУРА КОШТІВ

Показники

Підприємство

1

2

3

4

Власні засоби

153 909

154 132

186 803

167 110

Позикові засоби

40 949,43

13 103,2

50 976,81

24 759,8

Залучені засоби

51 869,28

58 964,4

84 961,35

37 139,7

Таблиця 3

СТРУКТУРА ВЛАСНИХ КОШТІВ

Показники

Підприємство

1

2

3

4

Нерозподілений прибуток, у т. ч.:

12 000

12 000

12 000

12 000

кошти

10 000

9000

10 500

10 000

валюта

2000

3000

1500

2000

акції

30 000

30 000

30 000

30 000

Інвестиції в інші галузі

10 000

0

0

12 000

Портфель ЦП

10 000

20 000

20 000

8000

Амортизаційні відрахування

4000

4000

4000

4000

Довгострокові розміщення, термін яких минає

0

0

0

0

Страхова сума відшкодування збитків

0

0

0

0

Обігові активи

Сировина

1000

1002

1008

980

Матеріали

456

785

425

3585

Готова продукція на складі

4453

4345

7370

4545

Усього Обігові активи

5909

6132

8803

9110

Основні фонди

Устаткування

10 000

10 000

10 000

10 000

Інструменти

2000

2000

2000

2000

Транспорт

70 000

70 000

100 000

80 000

Усього Основні фонди

82 000

82 000

112 000

92 000

Разом власних засобів

153 909

154 132

186 803

167 110

Таблиця 4

КОЕФІЦІЄНТИ АВТОНОМІЇ І Ка(п)

Показник

Підприємство

1

2

3

4

Ка

0,2

0,4

0,2

0,3

Ка(п)

0,12

0,05

0

0,2

При цьому нормативними є значення: коефіцієнта автономії =
= 0,5; модифікованого коефіцієнта автономії = 0,5.

Таблиця 5

ПОТРЕБА В КОШТАХ

Показник

Підприємство

1

2

3

4

Потрібна сума

100 000

100 000

100 000

75 000

На підставі отриманих даних визначаємо модель залучення коштів, яка містить у собі

·  вибір оптимальних варіантів кредитування;

·  можливість здійснення лізингу;

·  можливість і доцільність проведення емісії акцій та інвестиційних сертифікатів;

·  визначення нової структури фінансів підприємства, використовуючи у ролі цільових показників середньостатистичні нормативні значення по даній галузі виробництва;

·  залучення необхідної суми коштів.

У випадку, якщо цільові показники досягнуті, а необхідна сума не набрана, система пропонує користувачеві зазначити прийнятний поріг, якого можуть досягти аналітичні коефіцієнти при подальшому залученні коштів. Це необхідно для того, щоб забезпечити необхідну мінімальну усталеність підприєм-
ства за умов найбільш ефективного використання залученого капіталу.

Підприємства залучають кошти за наступних зовнішніх даних (табл. 6—8):

Таблиця 6

ВІДСОТКИ ПО КРЕДИТАХ

Сума

Термін, років

Відсотки

10 000

1

20

60 000

3

40

5000

0,5

25

5000

1

25

10 000

2

35

20 000

2

33

3000

1

10

Таблиця 7

ВАЛЮТНИЙ РИНОК

Найменування валюти

Дата

Грн. за одиницю

1 USD

01.10.2000

5,43

1 RUR

01.10.2000

0,19

1 EUR

01.10.2000

0,19

Таблиця 8

РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Цінні папери

Дата

Грн. за
одиницю

Кількість

Грн. за
одиницю

Кількість

покупка

продаж

Акції АТ «Обленерго»

01.10.2000

56,01

10 000

59,11

2000

Акції АТ «Лукойл»

01.10.2000

80,21

15 000

88,91

5000

Акції АТ «Укрграфіт»

01.10.2000

22,12

30 000

25,02

10 000

За умов переходу до ринкових відносин однією з переваг у сфері пошуку джерел залучення коштів підприємством є можливість фінансування наданням довгострокової позики з інших галузей у вигляді міжгалузевих інвестицій. Це, у свою чергу, є одним із підетапів такого явища в економіці, як перерозподіл національного доходу, що позитивно впливає на структуру вітчизняної економіки. У нашому випадку ми маємо такі дані (табл. 9):

Таблиця 9

Продовження інвестицій 1

50 000 USD

Продовження інвестицій 2

12 000 USD

Базуючись на цих початкових даних, а також зовнішніх даних про вартість грошей на банківському ринку, відсоткових ставках і стані на фондовому ринку, ми одержали наступні рекомендації і результати (табл. 10—12):

Таблиця 10

Показники

Підприємство

1

2

3

4

Вихідні дані

Власні кошти

153 909

154 132

186 803

167 110

Запозичені кошти

27 299,62

52 412,8

33 984,54

37 139,7

Залучені кошти

16 379,77

6551,6

0

24 759,8

Нова структура

Власні кошти (нові)

136 498,1

131 032

169 922,7

123 799

Запозичені кошти (нові)

54 739,44

54 448,4

84 961,35

37 139,7

Залучені кошти (нові)

68 249,05

65 516

0

45 653,5

Залишок суми

0

0

19182,29

0

Таблиця 11

НОВА СТРУКТУРА ВЛАСНИХ КОШТІВ

Показники

Підприємство

1

2

3

4

Нерозподілений прибуток, у т. ч.:

0

0

0

0

Акції

30 000

27 000

30 000

22 500

Інвестиції в інші галузі

10 000

0

0

12 000

Портфель цінних паперів

10 000

0

20000

8000

Амортизаційні відрахування

0

0

0

0

Довгострокові розміщення, термін яких закінчується

0

0

0

0

Страхова сума відшкодувань збитків

0

0

0

0

Усього Обігові активи

5318,1

6132

6162,1

6103,7

Усього Основні фонди

77 900

82 000

100 800

64 400

Усього власних коштів

133 218,1

115 132

156 962,1

113 003,7

Таблиця 12

НОВІ ЗНАЧЕННЯ АНАЛІЗОВАНИХ КОЕФІЦІЄНТІВ

Показник

Підприємство

1

2

3

4

Ка

0,401027

0,415535

0,5

0,3

Ка(п)

0,5

0,5

0

0,368771

Очевидно, що в результаті використання різноманітних сценаріїв на виході моделюються відповідно різні структури фінансів підприємства.

Після проведеного аналізу система пропонує прийняти таке рішення:

Для підприємства 1. Використовувати нерозподілений прибуток у вигляді коштів на рахунку і валюти, скористатися наданим кредитом на суму 27 440 грн., провести емісію для залучення коштів на суму 51 870 грн., продати 10 % оборотних і 5 % основних фондів. Тоді Ка(п) досягає нормативного значення, а Ка = 0,401.

Для підприємства 2. Використовувати нерозподілений прибуток у вигляді коштів на рахунку і валюти, скористатися наданим кредитом на суму 2036 грн., провести емісію для залучення коштів на суму 58 965 грн., продати портфель цінних паперів і 10 % акцій. У результаті Ка(п) досягає нормативного значення, а Ка = 0,416.

Для підприємства 3. Використовувати нерозподілений прибуток у вигляді коштів на рахунку і валюти, скористатися наданим кредитом на суму 50 977 грн., провести емісію неможливо, продати 30 % обігових і 10 % основних фондів. Після цього Ка(п) не змінюється під впливом зовнішніх умов (відмова від емісії), а Ка досягає нормативного значення.

Для підприємства 4. Використовувати нерозподілений прибуток у вигляді коштів на рахунку і валюти, провести емісію для залучення коштів на суму 20 894 грн., продати 33 % оборотних і 30 % основних фондів. У результаті Ка(п) = 0,369, а Ка не змінюється.

Вибір кредитів із наданих здійснюється відповідно до критерію оптимальності — кредитної ставки. При цьому у випадку з 1 і 2 підприємствами коефіцієнт автономії наближається до нормативного значення, для підприємства 3 він досяг свого нормативного значення. Це говорить про підвищення мобільності капіталу; а у випадку підприємства 4 коефіцієнт не змінився, але необхідна сума набрана внаслідок проведення емісії. Отже, можна говорити про те, що підприємство має ресурси позикових коштів (тобто можливе додаткове залучення коштів за допомогою позик або лізингу без погіршення аналітичних коефіцієнтів).

При розгляді змін модифікованого коефіцієнта автономії мож­на робити такі висновки:

·  у випадку з підприємствами 1 і 2 нормативні коефіцієнти досягаються; для підприємства 3 коефіцієнт не змінюється, тому що накладається обмеження ззовні — відмова від можливості проведення емісії. Внаслідок цього необхідна сума не набрана.

·  у випадку підприємства 4 Ка(п) наблизився до нормативного.

У цілому можна зробити висновок, що завдяки використанню моделей управління структура фінансів підприємства стала максимально наближеною до оптимальної, що свідчить про підвищення загального потенціалу підприємства і виконання поставлених нами задач.

Література

1. Медницкий В. Г., Медницкий Ю. В. О согласовании локальных и глобальных оптимальных планов // Экономика и математические методы. — 2000. — Том 36. — № 3. — С. 78—90.

2. Klein D., Hannan E. An algorithm for the Multiple Objective Integer Linear Programming Problem // Europ. J 1. Oper. Res. 1982. V. 9.

3. Кулагин О. А. Методы локальной оптимизации для решения задач многокритериального целочисленного программирования // Экономика и математические методы. — 2000. — Том 36. — № 3. — С. 120—126.

4. Косачев Ю. В. Исследования устойчивости динамической модели финансово-промышленной корпоративной структуры // Там же. — № 1. — С. 126—142.

5. Ермолов С. Н. Применение традиционной теории структуры капитала в расчетах финансовых показателей фирмы // Менеджмент в России и за рубежом. — 1999. — Вып. 4.

6. Modiliani F., Miller M. The Cost of Capital, Corporation Finance and the Theory of Investment / Amer. Econ. Rev. 1958. V. 48. N 3.

7. Modiliani F., Miller M. Corporate Income Taxes and the Cost of Capital: A Correction / Amer. Econ. Rev. 1963. V. 53. N 3.

8. Patel M. Bhavesh, Net Value Added (NVA) and share value appre­ciation rate (SVAR): improved value addition measures for evaluation of capital projects, viras Publishing House, New Delhi, 2000.

9. Порохня В. М. Теоретичні основи системи моделювання економічних процесів підприємств // Економіка: проблеми теорії та практики. — Вип. 76. — Дніпропетровськ: ДНУ. — С. 259—265.

10. Порохня В. М., Глущевський В. В. Математична модель прийняття рішень щодо розміщення фінансових ресурсів фондового ринку // Там само. — Вип. 19. — С. 30—39.

11. Котлер Ф. Маркетинг менеджмент. — СПб.: Питер Ком, 1998. — С. 896.

12. Роуз П. С. Банковский менеджмент. — М.: Дело, 1997. — С. 415.

13. Порохня В. М., Жиляков О. Н., Савченко А. В. Совершенствование оперативно-производственного моделирования // Економіка: проблеми теорії та практики. — Вип. 76. — Дніпропетровськ: ДНУ. — С. 229—234.

14. Татевосок К. Г. Основы оперативно-производственного планирования на машиностроительном предприятии. — Л.: Машиностроение, 1985. — 280 с.

15. Разработка математической модели и методов планирования и управления дискретным производственным участком // Отчет о НИР (итогов), ЛИАП, Инв. № 0050658, № ГР-81030752. — Л., 1980. — 175 с.

В. М. Порохня, д-р техн. наук, проф. Запорізька державна інженерна академія

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить