Статьи по экономическим темам
  • Регистрация
1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 (0 Голоса)

ДОСЛІДЖЕННЯ МОДЕЛІ ВИРОБНИЦТВА В УМОВАХ РОЗВИТКУ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Фундаментом економіки будь-якої країни, що обрала ринковий шлях розвитку, є її виробничий сектор. Вся сукупність економічних показників, які створюють поняття економіки, визначається станом виробництва і в свою чергу впливає на його розвиток. Саме тому основним пунктом економічної доктрини України є розвиток реального сектора економіки, тобто виробництва.

Україна вибрала шлях до ринку і автоматично стала спадкоємницею величезної системи соціалістичного виробництва, що дісталася їй від Радянського Союзу. Проте перші кроки вже зроблені, і з упевненістю можна сказати, що всі підприємства практично цілком вільні в своєму виборі. Вони позбавлені від тягаря Держплану, тотального контролю компартії, вказівок «згори». Велика кількість підприємств вже приватизована, і держава не втручається в процес управління виробництвом.

Очевидно, що деякі з підприємств, що володіють потрібними ресурсами (матеріально-технічна база, технології тощо) і необхідними якостями (орієнтація на виробництво продукції, яка користується попитом, професійний рівень працівників), виявилися не готовими або не здатними розвиватися в нових умовах. Причину такого стану речей можна осмислити тільки після глибокого і всебічного аналізу проблеми, можливо, окремо для кожного підприємства.

Темою даного дослідження є об’єктивна оцінка виробничої ситуації, тобто аналіз функціонування системи виробництва в різні періоди часу Тj, де j = 1 та 2.

Період часу Тj при j = 1 відповідає періоду соціалістичної економіки, а період часу Тj при j = 2 — періоду розвитку ринкової економіки.

Дослідження реальної системи виробництва будемо проводити на моделі умовного підприємства, при цьому періоду часу Тj відповідає модель системи виробництва Мj.

Чим точніше буде описана модель Мj, тим більше вона стане подібною реальній системі виробництва і, відповідно, тим більш реальними й достовірними виявляться результати моделювання.

Обмежимо дослідження системи виробництва лише визначенням і вивченням умов, які впливають на її режим функціонування, та умовимося, що визначення конкретних значень параметрів системи виходить за рамки поставленої мети.

Змістовний опис реальної системи виробництва.

Період часу Т1

Система виробництва періоду соціалістичної економіки мала такі характерні особливості:

1. Власність на засоби виробництва і відповідно на продукти виробництва належала державі.

2. Держава справляла великий вплив на процес управління виробництвом.

За таких умов функціонування системи виробництва часів соціалістичної економіки можна схематично зобразити у вигляді схеми (рис. 1).

Рис. 1.

Підприємства-споживачі формували свої заявки на продукцію, що виробляється нашим умовним підприємством, і подавали їх у відповідні структури адміністративно-командної системи (міністерства, відомства та ін.), які, в свою чергу, передавали їх на затвердження в Держплан.

У Держплані інформацію, що надходила, аналізували з точки зору можливості задовільнення заявок, і рішення приймали таким чином:

·  якщо попит суттєво перевищував пропозицію, тобто заявок, що надійшли, було набагато більше, ніж дозволяли виробничі потужності підприємства, то, як правило, коригувався попит. Іншими словами, не всі заявки Держплан затверджував у повному обсязі. Разом із тим підприємства-споживачі часто у своїх заявках просили набагато більше, ніж їм було треба — знали, що Держплан замовлене може «урізати». Затвердже-
ний план виробництва «спускався» до підприємства-виробни-
ка разом із відповідними рознарядками на відвантаження продукції, а відвантажувати продукцію без рознарядки було заборонено;

·  якщо попит не дозволяв максимально завантажувати виробничі потужності підприємства, то Держплан все одно формував план випуску продукції, виходячи з виробничих потужностей. А щоб реалізувати продукцію, підприємство-виробник укладало прямі договори зі споживачами. За невиконання плану по випуску продукції керівники підприємств несли суворе покарання.

Розрахунки між виробником і споживачами носили вельми умовний характер. Велика частина заявок формувалася відповідно до так званого плану капітальних державних вкладень, тобто замовником виступала сама держава.

Фінансовий бік виробництва повністю контролювався державою. Підприємства не могли розпоряджатися грошовими коштами на свій розсуд — гроші розподілялися й використовувалися згідно з планом і нормами.

Потрібно зазначити, що у часи соціалістичної економіки за мінімальною участю виробника формувався не тільки план по випуску продукції — на підприємства «спускалися» плани по всіх основних економічних показниках виробництва: прибуток, вартість, продуктивність праці і т. д.

Таким чином, можна зробити висновок, що власність держави на засоби виробництва визначала і ступінь її впливу на управління виробництвом.

Цей вплив виражався передусім:

¨ у формуванні виробничих планів не підприємствами, а державними органами;

¨ у повному розпорядженні державою грошовими коштами підприємств;

¨ у розробці державою стратегії розвитку виробництва і здійсненні там кадрової політики.

Власність держави на засоби виробництва, її вплив на управління виробництвом призвели до того, що державне планування виробництва виявилося не в змозі централізовано управляти попитом і пропозицією. Плани по випуску продукції не відповідали реальному попиту, внаслідок чого продукція або залежувалася на складах різних постачальницьких баз, або виникав її дефіцит.

Конкуренція між суміжними підприємствами-виробниками була відсутня, оскільки у кожного суміжника був свій план, підприємства-споживачі не мали права вибору підприємств-вироб­ників, а були жорстко закріплені державою до конкретних.

Період часу Т2

Система виробництва періоду розвитку ринкової економіки відрізняється від свого аналога часів соціалізму, і має такі особливості:

1. Власність на засоби виробництва і, відповідно, на продукти виробництва вже не завжди належить державі.

2. Існує можливість управління виробництвом без втручання держави.

Функціонування системи виробництва в цей час можна схематично подати у вигляді схеми (рис. 2).

Рис. 2.

Оскільки держава в більшості випадків уже не є власником підприємств, що, відповідно, зумовило і зменшення її впливу на управління виробництвом, то роль держави обмежується в основному проведенням економічної політики (податкова, митна і т. д.), а безпосередньо питаннями планування виробництва й ціноутворення держава практично не займається. Крім того, підприємства вільні у виборі методів і засобів ведення господарської діяльності, підприємствам-споживачам держава вже не нав’язує постачальників необхідної продукції.

Вибір цільової функції

Для вивчення і виявлення умов, за яких досягається оптимальний режим функціонування системи виробництва, необхідно вибрати критерій ефективності (цільову функцію R), за яким проводитиметься оцінка ефективності функціонування системи виробництва.

На значення цільової функції R впливає безліч чинників — аргументів цільової функції (r1, r2, r3…rn, де n — кількість аргументів функції). Аргументи цільової функції можуть бути регульованими і нерегульованими в процесі управління виробництвом.

З точки зору вибраної цільової функції оптимальний режим функціонування системи виробництва досягається при R = f(rk)
 min (max), де k = 1…n.

Оптимізація (мінімізація або максимізація) цільової функції R досягається в процесі управління виробництвом, тобто в процесі цілеспрямованого впливу на регульовані аргументи цільової функції.

Оптимальним управлінням виробництвом буде таке, у процесі якого регульовані аргументи цільової функції (r1, r2, r3 … rm) приймають значення, за яких цільова функція R досягає свого екстремуму — мінімуму або максимуму:

R  min (max), при rd = optimal,

де d = 1…m кількість регульованих аргументів цільової функції.

Цільова функція для системи виробництва вибирається, виходячи з поставленої мети. Наприклад, немає необхідності вибирати як критерій ефективності рентабельність виробництва, коли поставленою метою є дослідження умов праці.

У нашому випадку для оцінки ефективності функціонування системи виробництва доцільно вибрати фактичний прибуток R, оскільки саме цей показник більшою мірою відповідає цілям фун­кціонування системи виробництва. У зв’язку з цим усі інші економічні показники, що визначають ефективність виробництва, є похідними від прибутку. Саме фактично отриманий прибуток дозволяє планувати розвиток виробництва і визначає суть і мету ринкового способу господарювання.

Таким чином, для моделі Мj цільовою функцією є прибуток Rj, отриманий за період часу Тj.

Відповідно оптимальний режим функціонування системи виробництва для моделі Мj досягається, коли Rj = f(rk) ® max, де
k = 1...n, де n — це кількість аргументів цільової функції.

Побудова формалізованої схеми.

Переважна більшість реальних систем містить у своєму описі значну кількість чинників, що істотно не впливають на функціонування системи з точки зору вибраної цільової функції. Задача дослідження полягає в тому, щоб з усіх чинників виділити лише ті, які впливають достатнім чином на поведінку системи, і опис яких з точки зору вибраної цільової функції досить повно відбиває закономірності функціонування системи.

У зв’язку з цим доводиться брати до уваги ті або інші спрощуючі припущення відносно реальної системи, що розглядається. Іншими словами, першочерговим завданням, що постає перед дослідником, є заміна реальної неформальної системи деякою формалізованою схемою.

Побудову формалізованої схеми доцільно провести в розрізі вибраної цільової функції з урахуванням п’яти характерних особливостей, що властиві всім системам, про які було сказано вище.

Введемо спрощуючі припущення відносно реальної системи виробництва з метою урахування чинників, які суттєво впливають на отримання прибутку, і виключення несуттєвих чинників. Ступінь впливу цих чинників і відповідних припущень на відповідність моделі Мj реальній системі виробництва буде оцінена паралельно з їх описом.

1. Як кількісні характеристики моделі Мj, що визначають функціонування системи виробництва у часі, мається намір розглядати вибрану цільову функцію — прибуток Rj та її аргументи.

Дане припущення вельми логічно і повністю відповідає поставленій меті.

2. Передбачається, що система функціонує в єдиному дискрет­ному часі. За одиницю часу вибирається один календарний місяць. За тривалість періоду функціонування системи виробництва, що досліджується, вибирається один календарний рік.

3. Передбачається, що продукція, виготовлена за один календарний місяць, повністю реалізується протягом цього місяця, тобто виробничий цикл від виготовлення до реалізації здійснюється за один дискретний період часу.

Це припущення не суперечить правилам бухобліку, відповідає термінам бухгалтерської звітності й полегшує дослідження системи.

Таким чином, для дослідження функціонування системи виробництва у часі з точки зору вибраної цільової функції необхідно проаналізувати значення цільової функції Rj для моделі Мj у кожний дискретний момент часу періоду Тj, тобто

Rj = f(tz), де z = 1…12.

4. Мається намір розглядати в моделі Мj організацію структури виробництва виключно з точки зору наявності (відсутності) елементів структури, які є необхідними у процесі отримання прибутку.

5. Мається намір не враховувати у моделі Мj випадкові чинники впливу, оскільки ці чинники однаковою мірою впливають на функціонування системи в періоди часу Тj=1 і Тj=2 і, відповідно, не впливають на порівняльний аналіз моделей Mj=1 і Mj=2.

6. Передбачається використання спрощеної формули розрахунку прибутку, відмінної від правил розрахунку, що застосовуються в бухгалтерському обліку. Дане спрощення не виключає з формули чинників, що впливають на прибуток. Метою даного спрощення є формула у вигляді, що дозволяє дослідити тільки вплив аргументів цільової функції на значення самої функції. Обчислення точного значення прибутку, яке відповідає даним бухгалтерського обліку, виходить за рамки нашого дослідження.

Таким чином, мається намір використати наступну формулу розрахунку прибутку:

R = VW,

де V — грошова виручка від реалізації продукції;

W — витрати в грошових одиницях;

V = LK,

де L — ціна за одиницю продукції;

K — кількість реалізованої продукції;

W = S + N,

де S — собівартість реалізованої продукції;

N — податкова складова — являє собою перебільшений кількісний показник, що визначає вплив податків при розрахунку прибутку;

S = G + Р,

де G — матеріаломісткість реалізованої продукції (витрати матеріалів, енергії тощо);

Р — затрати на оплату праці.

Таким чином, цільова функція розрахунку прибутку має такий вигляд:

R = – (P + G + N) Þ max.

7. Передбачається, що вплив зовнішнього середовища на систему виражається наступними чинниками:

·  для моделі M1 — план Q по обсягу випуску продукції;

·  для моделі M2 — податки, подані у вигляді податкової складової N;

·  рівень попиту А.

Також передбачається, що чинники Q, A і N є величини постійні протягом періоду часу Тj і Q > 0, A > 0, N > 0.

Таким чином, формалізовані схеми моделей M1 і M2, побудовані на основі даних спрощуючих припущень, дозволяють моделям M1 і M2 з достатньою достовірністю імітувати функціонування системи виробництва з точки зору вибраної цільової функції.

Дослідження цільової функції

Для вивчення умов, за яких цільова функція Rj  max, проаналізуємо аргументи функції.

У часи соціалістичної економіки продукція реалізовувалася згідно з рознарядками Держплану, тобто обсяги реалізованої продукції дорівнювали обсягам виготовленої:

K = Kq ,

де Kq — кількість виготовленої продукції згідно з планом Q.

Оскільки власність на засоби виробництва була державною, отже, прибуток також державним, то податкова складова була відсутня, адже не мало сенсу «перекладати» гроші з однієї «державної кишені» в іншу.

Отже, формулу для розрахунку прибутку для моделі Мj можна подати у такому вигляді:

Rj = LKq – (G + P), при j = 1;

Rj = LK – (G + P + N), при j = 2.

Аргументи цільової функції Rj можуть бути регульованими і нерегульованими. Регульовані — це аргументи, на які може впливати процес управління виробництвом і значення яких можна змінювати в процесі управління виробництвом. Нерегульовані — це аргументи, не схильні до впливу процесу управління виробництвом. Їх значення можуть бути величинами постійними або змінними. У будь-якому випадку, керуючи виробництвом, значення нерегульованих аргументів змінити не можна.

Проаналізуємо аргументи цільової функції Rj з розподілом їх на регульовані й нерегульовані.

Для моделі M1

·  L — ціна за одиницю виготовленої продукції.

Ціноутворення у часи соціалістичної економіки здійснювала держава, і підприємство не мало права змінювати установлену нею ціну. Отже, L — нерегульований аргумент.

·  Kq — кількість виготовленої продукції.

Аргумент регульований, що приймає значення:

Kq < Q, де Q — const (план по випуску продукції) — план не виконаний,

Kq = Q — план виконаний,

Kq > Q — план перевиконаний.

·  G — матеріаломісткість.

Усі витрати матеріалів нормувалися, і перевищувати норми витрат заборонялося. Будемо вважати, що G — це регульований аргумент, оскільки в системі соціалістичного виробництва економія матеріалів при випуску продукції заохочувалася.

·  Р — затрати на оплату праці.

У часи соціалістичної економіки заробітна плата нараховувалася відповідно до штатного розкладу підприємства, з урахуванням виробничого стажу й кваліфікації працівника. При цьому керівник підприємства не міг особисто встановлювати тарифну ставку. Заохочення (преміювання) працівника безпосередньо збільшувало затрати на оплату праці і, відповідно, зменшувало прибуток підприємства, але, разом із тим, преміювання ставало додатковим чинником стимулювання для збільшення Kq, тобто не прямо, але все ж впливало на збільшення прибутку. Тому будемо вважати, що Р — регульований аргумент.

Таким чином, регульованими аргументами цільової функції для моделі M1 є Kq, G і Р.

Для моделі M2

·  N — податкова складова.

Податки встановлюються виключно державою, тому N — аргумент нерегульований.

G, Р, L — аргументи регульовані, оскільки цілком контролюються підприємством і змінювати їх — прерогатива винятково керівництва підприємства.

·  K — кількість реалізованої продукції.

K — аргумент регульований, оскільки достатньою мірою залежить від результату маркетингової політики підприємства. Потрібно зазначити, що в моделі M2 існує взаємозв’язок L і K і нав­паки, в моделі M1 цей взаємозв’язок відсутній. Дійсно, у часи
соціалістичної економіки кількість реалізованої (виготовленої) продукції не залежала від ціни. Ринок встановив даний зв’язок: тепер збільшення L може зумовити зниження K і навпаки, зменшення L — збільшення K.

Таким чином, регульованими аргументами цільової функції для моделі М2 є K, G, Р, L.

Максимізація цільової функції

Щоб досягнути оптимального режиму функціонування системи виробництва з точки зору вибраної цільової функції, необхідно максимізувати цільову функцію Rj, тобто так впливати на її регульовані параметри, щоб їх значення наближалися до опти-
мальних. Процес впливу на регульовані аргументи цільової функ­ції з метою її максимізації і являє собою процес управління виробництвом. Ефективне (оптимальне) управління виробництвом — це процес управління, внаслідок якого досягається оптималь-
ний режим функціонування виробництва, тобто цільова функція Rj Þ max.

Ефективність управління системою виробництва залежить від суб’єктивних і об’єктивних чинників впливу на управління виробництвом. Суб’єктивними чинниками є людські фактори: компетенція керівництва, його прагнення досягнути позитивних результатів і т. д.

Об’єктивні чинники впливу (фактори мотивації) — це фактори, які визначають сама система виробництва і зовнішнє середовище незалежно від людей. Наявність і ступінь факторів мотивації, в свою чергу, визначає ступінь впливу процесу управління виробництвом на регульовані параметри системи виробництва (або регульовані аргументи цільової функції). Іншими словами, коли для зміни параметра системи відсутня усяка мотивація, то на цей параметр, як правило, не впливає процес управління. Коли мотивація присутня, то ступінь впливу управління на цей параметр залежить від ступеня мотивації. Факторами мотивації є, наприклад, підвищення продуктивності праці або поліпшення якості продукції, що випускається. Щоб оцінити ступінь впливу факторів мотивації на процес управління виробництвом (процес максимізації цільової функції), проведемо порівняльний аналіз основних факторів мотивації для моделей M1 та M2:

■  Збільшення продуктивності праці

Модель M1

Керівник підприємства мав мотивацію збільшити продуктивність праці з метою збільшення Kq, але ступінь цього фактора мотивації обмежувалася, оскільки максимальне підвищення продуктивності праці відповідно могло зумовити значне перевико­нання плану. А це було невигідне керівникам підприємств, адже Держплан міг збільшити план по випуску продукції, виходячи з попередніх показників Kq. У зв’язку з чим реальний потенціал продуктивності праці, як правило, не використовувався.

Модель M2

Причин, які спонукали керівників підприємств приховувати реальний потенціал продуктивності праці, немає. Навпаки, за рахунок підвищення продуктивності праці можна зменшити затрати на оплату праці, тобто досягнути тих самих показників з випуску продукції при меншій кількості працівників.

■  Оптимізація структури підприємства

Модель M1

Безперечно, метою будь-якого керівника підприємства є така оптимізація структури виробництва, щоб нею можна було легше й ефективніше управляти. Але за часів соціалістичної економіки керівники не могли самостійно міняти штатний розклад підприємства без узгодження цього кроку і його обґрунтування перед органами влади.

Модель M2

В умовах розвитку ринкової економіки будь-який керівник підприємства має право і повинен оптимізувати структуру підприємства з метою розв’язання поставлених задач.

■  Поліпшення якості продукції

■  Розширення асортименту продукції

■  Стимулювання збуту продукції

Модель M1

Дані фактори мотивації мали вельми умовний характер, оскільки жодним чином не могли впливати на прибуток. Стимулювати збут не було необхідності, оскільки продукція відпускалася суворо за рознарядками. Кількість укладених прямих договорів на постачання продукції була дуже незначною. За поліпшення якості й асортименту продукції, що випускали, керівники могли хіба що отримати почесну грамоту або диплом з виставки передового досвіду, тобто отримати особисте моральне задоволення.

Модель M2

В умовах розвитку ринкової економіки дані фактори мотивації мають дуже велике значення, оскільки саме вони визначають
ринкову стратегію розвитку виробництва. Іншими словами, щоб підвищити K — обсяг реалізованої продукції і, відповідно, збіль­шити прибуток, існує дуже висока мотивація для поліпшення якості продукції, розширення її асортименту й стимулювання збуту.

Виходячи з вищевикладеного, оцінимо ступінь факторів мотивації для моделей М1 та M2, використовуючи символьне позначення ступеня мотивації:

+ + + сильно виражене,

+ + - виражене,

+ - - слабо виражене (таблиця).

Фактори мотивації

M1

M2

Підвищення продуктивності праці

+ + -

+ + +

Оптимізація структури підприємства

+ + -

+ + +

Поліпшення якості продукції

+ - -

+ + +

Розширення асортименту продукції

+ - -

+ + +

Стимулювання збуту продукції

+ - -

+ + +

Наочно порівняльний аналіз факторів мотивації зображено на діаграмі:

Діаграма факторів мотивації.

Вплив факторів мотивації на процес управління виробництвом можна подати у вигляді наступної схеми (рис. 3):

Рис. 3.

Таким чином, порівняльний аналіз факторів мотивації підтвердив, що в умовах розвитку ринкової економіки, нарівні з підвищенням ступеня існуючих виробничих факторів мотивації з’яви­лася абсолютно нова група таких факторів. Ці чинники можна назвати ринковими (маркетинговими), оскільки їх поява викликана переходом нашої економіки на ринковий шлях розвитку.

Маркетингові фактори мотивації значною мірою впливають на процес управління виробництвом: без урахування маркетингових факторів неможливо ефективно управляти виробництвом і, як наслідок, — досягти оптимального режиму його функціонування.

Таким чином, в умовах розвитку ринкової економіки одна з найважливіших умов успішного розвитку підприємств — урахування всіх факторів впливу, зумовлених як самим виробництвом, так і ринковими відносинами. Цей процес копіткий і працеплинний, тому потребує використання нових комп’ютерних технологій: моделювання виробництва з застосуванням вибраної цільової функції і системи обмежень; сучасних систем прийняття рішень (OLAP-технолгій); потужних баз даних (BASE-технологій); прогнозування (принцип What-If-Else) тощо.

Література

1. Сероштан Н. А., Алдохин И. П., Кулиш С. А. и др. Основы управления производством / Под ред. Н. А. Сероштана. 2-е изд., перераб. и доп. — Х.: Вища школа: Изд-во при Харьковском ун-те, 1987. — 256 с.

2. Бакаев А. А., Костина Н. И., Яровицкий Н. В. Автоматные модели экономических систем / Под общ. ред. А. А. Бакаева. — К.: Наукова думка, 1970. — 192 с.

3. Порохня В. М. Моделювання економіки. — Запоріжжя: Запор. держ. академія, 2001. — 384 с.

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить