Біорізноманіття природних комплексів та ландшафтів
  • Регистрация
1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 (0 Голоса)

Теріологічні дослідження. Волох А. М.

При загальній інвентаризації фауни ссавців та оцінці фауністичного багатства певних територій зазвичай використовують польові, камеральні та математичні методи. Вони базуються на особливостях біології тварин, що мешкають у неоднорідному середовищі. Тому існує досить значне різноманіття методичних підходів та прийомів, найбільш класичні з яких викладені в чудовій монографії Г. О. Новікова (1953). Оскільки після виходу її з друку пройшло багато часу, то, звичайно, що упродовж нього відбулося багато змін в систематиці ссавців (Майр, 1971; Россолимо, Павлинов, 1977) та методиці досліджень, що було враховано при написанні зазначеної роботи.

1. Облік чисельності

Облік блiк чисельностi.

У польових умовах досить часто проводять облiки чисельностi ссавців, які здійснюють переважно для управління ресурсами мисливських тварин (Бондаренко та ін, 1989) та шкідників сільського господарства, а також для розробки заходів щодо збереження рідкісних видів (Волох, 2004). Для мисливських тварин найбiльш типовими у степових районах є абсолютнi облiки на пробних дiлянках з подальшою екстраполяцiєю на iншi подібні угiддя. Для отримання точних результатiв площа пробних дiлянок повинна становити не менше 25% вiд загальної територiї (Кузякин, 1979).

Метод шумового прогону.

Він є дуже популярним серед науковців i практиків у випадку обліку тварин, які мешкають у значній кількості біотопів. Його застосування полягає у тому, що одна частина учасників робіт (загонщики) виганяє тварин, а iнша (контролери) – облiковує.

Проведення обліку. Здебільшого обліком охоплюється суцільна територія з різними типами угідь, яка вважається пробною ділянкою. Перед початком робіт відповідальний за облік встановлює єдиний порядок підрахунку тварин – з правого чи з лівого боку від учасника таксації, а також інструктує про особливості заповнення облікових карток. Зазвичай вибiгаючих тварин пiдраховують i загонщики, i контролери, якi розташовуються у віддалених краях кожного гону. Пiд час проведення обліку у вiдкритих угiддях мiж загонщиками пiдтримується iнтервал вiд 20 м (у вогкi та дощовi днi) до 40 м (у морозянi та сухi). В заростях очерету чи в лісових угiддях ця вiдстань може бути скорочена до 10 м.

Пiсля закiнчення кожного гону, вiдповiдальний за облiк записує данi про всіх особин, що рухалися в різні боки або пробiгли мiж загонщиками назад. Для запобiгання подвiйного облiку одних i тих же тварин, в польових угiддях мiж пробними дiлянками необхiдно дотримувати вiдстань у 2-3 км. При облiці копитних, якi проводяться у закритих бiотопах, слiд не лише пiдраховувати кiлькiсть тварин, а й встановлювати статево-вiковий склад їхнiх угруповань.

Документація та підрахунки. Первинними документами обліку є облiкові картки (табл. 1), які заповнюють контролери у польових умовах, а основним –

Документація та підрахунки. Первинними документами обліку є облiкові картки (табл. 1), які заповнюють контролери у польових умовах, а основним –

Зразок

Облікова картка № ?

Мисливське господарство (назва) або інша структура (Назва)

Село: Назва. Район: Назва. Площа – ? га

Гін № ? Дата ? Погода: ?

Вид

тварин

Кількість облікованих

Разом

Примітки*

самців

самок

не встановлених

Заєць

-

-

-

6

2 були разом

Кабан

1

-

1

2

Сікач, майже чорний

Козуля

2

1

2

5

1 з пантами ~20 см

Куріпка

-

-

4

4

-

Рахівник: підпис (Прізвище, ініціали).

*В примітках бажано вказати кількість цьогорічок, тварин середнього віку та старих, а також тварин з вадами для селекційного вилучення. Записи можна продовжити на зворотньому боці картки.

 

«Відомість обліку». Екстраполяцiю отриманих даних на всю територію проводять шляхом множення кiлькостi виявлених тварин на площу певного біотопу, подiлену на облiкову площу. Потiм результати обрахункiв чисельностi тварин, облiкованих в рiзних біотопах, складаються докупи. Наприклад: площа придатних для iснування зайця угiдь становить 3597.4 га, з яких посіви озимих культур займають 2921 га, луки – 67б,4 га. Облiком були охопленi 1050 га озимини (78 звiрiв) та 320 га лучних угідь (12 звiрiв). Таким чином, у господарствi налiчується :

зайців.

У степовiй зонi нi в якому разi не можна проводити пiдрахунок чисельностi копитних шляхом екстраполяцiї отриманих даних на лiсовкриту площу, як рекомендують бiльшiсть iнструкцiй. У зв`язку, з нерiвномiрнiстю поширення тварин в угiддях, це призведе до великих помилок, небезпечнiсть яких у майбутньому неважко передбачити.

Метод маршрутних смуг або метод Форбса. Облік тварин на пробних ділянках має багато модифікацій, однією з яких є метод маршрутних смуг. Зазвичай його використовують для встановлення чисельності польової дичини, але, за великої облікової площі, він застосовується для підрахунку копитних і навіть китоподібних. Причому облік тварин на маршрутних смугах може бути наземним або аеровізуальним.

Облік чисельності китоподібних. В водах Запорізької області мешкає лише один вид китоподібних – дельфін морська свиня або пихтун, якого занесено до Червоної книги України (1994). Його чисельність дуже скоротилася наприкінці ХХ ст., що стало наслідком неконтрольованого лову осетрових риб, під час якого в непомітних для сонара китів міцних сітках гине багато тварин (Волох, 1997). Методика обліку морської свині та інших дельфінів, яка була розроблена групою українських та російських вчених (Михалёв, Савусин, 1977; Бушуев и др., 2001), відрізняється особливою специфікою і потребує значних фінансових витрат.

Проведення облiку. Під час обліку, який проводиться з борту літака весною, влітку та осінню, здійснюють пошуки скупчень тварин та проводять їх абсолютний підрахунок. Зустрічальність дельфінів реєструють за стандартною маршрутною сіткою, яка складається з кодованих квадратів. Наприклад, Обитічна коса, де найчастіше трапляються дельфіни у прибережних водах Азовського моря на території Запорізької області, знаходиться у квадраті В27 (рис. 1).

Розподіл морської свині в Азовському та Чорному морях

Рис. 1. Розподіл морської свині в Азовському та Чорному морях за даними обліків 1993 р. (Михальов, 2005).

Ширина смуги обліку визначається для кожного випадку окремо, оскільки вона залежить від висоти польоту, з урахуванням того, що кут чіткого зору людини під час спостереження з борту літака складає біля 20º. Контрольні спостереження за скупченнями тварин також проводяться з наукових суден.

Документацiя та підрахунки. Облікові дані заносяться в спеціальний журнал, а чисельність дельфінів на оконтурених скупченнях визначається камеральним методом за формулою:

де: N – очікувана чисельність; S – площа обліку; nкількість облікованих тварин; s – загальна облікова площа на оконтуреній

ділянці, яка вираховується множенням ширини смуги спостереження на довжину маршрута.

Метод подвійного картування слідів. Його доцільно застосовувати при проведеннi облiку тварин в облісених заплавах річок, у місцях з заростями очерету та в лісах

Проведення обліку. Зазвичай облік проводять за наявностi снiгового покриву чи вогкого м`якого грунту, на якому добре помiтнi слiди вовка, лисиці, кабана, козулi та інших тварин середнього та великого розміру. Під час польових робіт обліковці обходять пішки або об`їжджають певну пробну ділянку. При виявленні свіжих слідів, вони ретельно досліджують їх і підраховують кількість тварин, які зайшли на територію ділянки або вийшли з неї. При цьому вони звертають увагу на такі деталі, як довжина та ширина сліду, постава кінцівок, ширина кроку тощо. За наявності досвіду обліковців, цей метод відрізняється досить високою точністю.

Документація та підрахунки. Первинні матеріали доцільно наносити на попередньо підготовлені чорнові мапи або плани, а також заносити до відповідних облікових карток. Сутність підрахунків зводиться до визначення чисельностi звiрiв за рiзницею мiж кiлькiстю вхiдних та вихiдних слiдiв. Наприклад, з одного боку кварталу № 110 Богатирського лісництва (Якимівський р-н) обліковано вхідні сліди 5 кабанів, а з другого боку вихідні 2-х. Значить кількість тварин у зазначеному кварталі становить: 5 2 = 3.

Основним документом є «Відомість обліку», у якій стисло викладаються дані щодо чисельності та, за можливістю, статево-віковий склад угруповань певних видів.

Метод пастко-діб. За його допомогою проводять облік комахоїдних ссавців та мишоподібних гризунів. Його сутність полягає у встановленні відносної чисельності тварин, що попадають у спеціальні пастки за певний час.

Проведення обліку. За допомогою плашок Геро або інших пасток, які виставляються рядами, через 5 кроків між пастками та приблизно 20 – між рядами, відловлюють дрібних ссавців. Основною приманкою для тварин у більшості країн світу вважається шматочок хліба, підсмаженого у будь-якій олії. Пастки зазвичай виставляють на три доби, щоденно уранці їх перевірять і забирають відловлених тварин. У камеральних умовах за допомогою сучасного визначника (Загороднюк, 2002), який написано з врахуванням новітніх таксономічних досягнень, встановлюють їх видовий статус.

Документація та підрахунки. Головним документом є віповідний «Журнал обліку та обробки ссавців», у який заносять дані обліків та результати морфологічних досліджень тварин, що необхідні для визначення видової належності, та інші дані. Чисельність розраховують як кількість ссавців, відловлених за 100 пастко-діб (Кучерук, 1963). Наприклад, якщо ми виставляли 152 пастки, якими за три дні відловили 57 тварин, то чисельність буде становити: 12,5 особин.

Метод лінійної трансекти. Він був розроблений ще 1845 р. видатним німецьким дослідником Ф. Тецманом і частіше всього використовується при відносному обліці тварин. У своєму «чистому» вигляді метод не дає відповіді на питання відносно кількості особин, що мешкає на певній території, але він зручний для проведення тривалого моніторингу загального стану популяцій. При його застосуванні дослідник може встановити тенденцію динаміки чисельності щодо збільшення чи скорочення поголів`я тварин у відсотках або інших показниках.

Проведення облiку. Сутність методу лінійної трансекти полягає у підрахунку тварин або їх слідів у межах відповідного маршруту. Зазвичай облік проводиться силами одного або кількох обліковців, які рухаються по маршрутах, що пролягають через всі типові біотопи регіону і мають точну довжину (зазвичай 10 км). У залежності від мети дослідження, облік проводять у різні пори року, але найчастіше 4 рази на рік.

Документація та підрахунки. Основним документом обліку є «Відомість..», у якій зазначено місце проведення обліку, погодні умови, час початку і закінчення роботи, кількість облікованих видів та кількість особин кожного виду. За необхідністю, маршутні дані можна переведсти у кількісні показники щільності за допомогою формули О. М. Формозова (1932) з поправкою Малишева-Перелєшина (Кузякин, 1979) , де P – щільність населення тварин, кількість особин на 1 км2 , S – кількість випадків перетинання сліду тварин упродовж руху дослідника; m – довжина маршруту, км; d – середня довжина добового руху тварини, км. При цьому доцільно врахувати застереження деяких фахівців відносно особливостей обліку та можливих помилок при цьому (Смирнов, 1970).

Облік за кількістю поселень. Цей метод зазвичай застосовують для встановлення чисельності крупних гризунів (ондатра, бобер та бабак), які упродовж більшої частини року ведуть осілий спосіб життя. Він є також придатним для обліку хижих ссавців за кількістю нір весною під час виховання молодняку

Проведення облiку. Наприклад, облік ондатри, яка стала звичайним представником нашої фауни, проводять ранньою весною після закінчення льодоставу або осінню напередодні полювання. На великих річках, таких як Дніпро, використовують човен. На невеликих степових річках та ставках обліковці обстежують угіддя пішки, одягнувши високі гумові чоботи або спеціальні костюми. При виконанні роботи вони, орієнтуючись на наявність кормових столиків, нір та хаток тварин, обліковують кількість ондатрових поселень на певних водоймах.

Приблизно, у такий спосіб проводиться облік бабака, якого невдало інтродукували у Запорізькій області. Зазвичай цю роботу виконують в травні-червні спеціально навчені люди. Обліковці спочатку виявляють всі місця розташування колоній та встановлюють їх кількість, а потім у камеральних умовах здійснюють відповідні підрахунки.

Документація та підрахунки. Результати первинного обліку ондатрових сімей заносять у спеціальні облікові картки, які характеризують кожну водойму окремо. Для встановлення дійсної чисельності тварин використовують перерахунковий коефіцієнт, який встановлюють в процесі вилову всіх особин у кількох поселеннях під час полювання. За неможливості зазначеного, кількість поселень, визначених осінню, перемножують на цифру 7. Цей показник в Україні та Росії визнано за середній розмір ондатрової сім`ї (Кузякин, 1979). Наприклад, 17 листопада 2007 р. на ставу поблизу с. Хвилі (Запорізький р-н) було обліковано 11 сімей ондатри. Таким чином, її загальна чисельність у цьому місці буде становити: 7 особин · 11 = 77 особин.

Під час встановлення чисельності бабака кількість його поселень перемножують на 4, що є середнім розміром сім`ї, визначеним для України. Більш точні результати обліку можна отримати, застосувавши спеціальні коефіцієнти (від 2 до 5 і більше), розраховані у відповідності до потужності бабакових колоній (Бибиков, 1989).

Облiк під час “реву”. Цей метод використовується переважно для обліку чисельності благородного та плямистого оленів. В його основi лежить бiологiчна особливiсть видів, самцi яких пiд час шлюбних поєдинкiв голосно сповiщають суперникам про свої права на продовження роду. Незважаючи на те, що термiни реву залежать вiд погодних умов та iнших факторiв, на півдні України найбiльшої iнтенсивностi він досягає мiж 8 вересня до 27 жовтня. Сенс облiку заключається у виявленнi всiх ревучих самцiв, підрахунку всіх самок в гаремі кожного з них, облік телят поточного та прошлого року народження, якi під час гону знаходяться бiля матерів. Слід підрахувати також рогалiв, які в размноженні участі не приймаєють і голосу не подають.

Проведення облiку. На початку вересня головний мисливствознавець або старший єгер знайомить майбутнiх облiковцiв (єгерiв, лiсникiв, мисливцiв та інших людей з методикою проведення облiку оленя “на реву”. З цього часу кожен єгер або лiсник у своєму обходi фiксує всiх ревучих рогалiв, а також оленiв iнших статевих та вiкових груп. В перiод з 28 вересня по 1 жовтня (можливе зміщення терміну на 3-5 днiв в любий бiк) всi заздалегідь проiнструктованi люди щоденно вiдправляются на генеральний облiк, під час якого ввечерi i на свiтанку (не пiзнiше 7 годин за мiсцевим часом) облiковують ревучих оленiв та кількість самиць біля них. За можливостi, останнiй день таксацiї бажано завершити вранцi, щоб до кiнця дня пiдвести загальний пiдсумок облiку тварин.

Документація та підрахунки. Первинні дані заносять до облiкової картки, але основним документом є вiдомiсть облiку за єгерськими обходами, лiсництвами тощо, де вказано: 1. кiлькiсть ревучих самцiв; 2. кiлькiсть самиць у кожному гаремі; 3. кiлькiсть оленiв iнших статевих та вiкових груп при рогалi.

Спочатку треба вирахувати середній розмір гарему: де NF – кількість облікованих дорослих самиць в гаремах; NМ – кількість самців, що ревли і у яких було встановлено склад гаремів. Загальну чисельність оленів (N) можна вирахувати за формулою: N = G · Nr + NJuv + NSad + Nn, де Nr – кількість всіх самців, що ревли; NJuv – кількість оленят; NSad – кількість напівдорослих тварин; Nn – кількість всіх інших особин, вікову та статеву належність яких, з різних причин, встановити не вдалося.

Звичайно існує ще доволі багато не наведених нами методів встановлення чисельності ссавців, які, насамперед, стосуються, мисливських видів. Але, в більшості випадків, для досягнення поставленої мети цілком достатньо тих, що були викладені на попередніх сторінках роботи.

2. Дослідження деяких популяційних характеристик.

Біотопний розподіл тварин. При дослідженні цього питання можна використовувати відомості, які були отримані в процесі проведення обліків чисельності. За наявності кількісних показників та з врахуванням мозаїчності біотопів, у такому випадку доцільно подавати інформацію для різних видів

Таблиця 2

Розподіл лисиці за біотопами в Запорізькій області

Б і о т о п и

Зустрічі тварин

Абс.

%

Морські коси та острови

54

3,4

Заплави малих річок

118

7,5

Заплави великих рік (Дніпро)

516

32,8

Листяні ліси

324

20,6

Хвойні ліси

221

14,1

Сади, виноградники

58

3,7

Лісосмуги

45

2,9

Агроценози

236

15,0

Р а з о м:

1572

100,0

окремо. Наприклад, при аналізі облікових карток за багато років, матеріали, що стосуються лисиці, можна викласти у вигляді спеціальної таблиці (табл. 2) або

у вигляді відповідного графіка. Вони показують тяжіння зазначеного хижака до відповідних біотопів та свідчать про їх значення у житті виду.

Оцінка значення біотопів. Вкладене вище подання результатів досліджень глибоко не розкриває значення певних територій для ссавців і не дає можливості прийняття оптимальних рішень при розробці заходів щодо збереження популяцій рідкісних видів. У такому випадку не можна визначити вразливість тварин, що здатні мешкати в обмеженій кількості біотопів або навпаки – кількість біотопів, які найбільш придатні або взагалі непридатні для мешкання певних ссавців. Тому більш доцільно використати отримані дані, з

Таблиця 3

Значення біотопів для хижих ссавців та ступінь вразливості тварин

Б і о т о п и

Борсук

Ласка

Видра

Куниця

кам`яна

Тхір степовий

Вовк

Лисиця

Єнотоподібний собака

Разом видів

Морське узбережжя

+

+

+

++

4

Узбережжя лиманів

+

+

+

+

+

+

+++

7

Узбережжя великих річок

+

+

++

+

+

+++

+++

7

Узбережжя малих річок

+

+

++

+

++

+++

++

7

Заплавні озера

++

1

Заплавні ліси

+

++

 

+

+++

+++

+++

6

Плакорні листяні ліси

+++

++

+++

+++

++

+

6

Байраки

+++

++

+++

+++

++

+

6

Хвойні ліси

+++

+

++

+++

+

+

6

Степ, луки

+

++

+++

+

+

+

6

Канали

+

1

Ставки

++

1

Виноградни-ки, сади

+

+

+

+

+

+

6

Агроценози

+

++

+

+++

++

+

6

Лісосмуги

+

+

+

+

+

+

+

7

Населені пункти

+

+++

2

Кількість біотопів

10

13

6

10

4

12

12

12

одного боку, для з`ясування кількості видів, що мешкають у певному біотопі; з другого боку, для з`ясування ступеню вразливості тварин, яка визначається за кількістю біотопів, населених одним видом (табл. 3). За допомогою такої методики можна оцінити важливість відповідних біотопів для збереження видового різноманіття ссавців, а також побачити залежність тварин від сучасної структури ландшафту даної місцевості. Це також показує ступінь резистетності ссавців або інших тварин по відношеню до сучасної екологічної ситуації.

Для більш глибокого розуміння біотопного розподілу тварин та для з`ясування загальних закономірностей цього явища іноді розраховують індекси біотопного тяжіння Fij (Песенко, 1982), які показують ступінь домінування певних видів у відповідному біотопі.

Оцінка видового різноманіття. Наприкінці ХХ ст. найбільш актуальною проблемою стало дослідження біологічного розмаїття екосистем з метою його збереження (Емельянов, 1999). Для цього стали використовувати нові підходи та спеціальні методи, а також більш сучасні, переважно математичні, показники. До останніх відносяться індекси подібності, які можна розраховувати за кількісними та якісними характеристиками. Причому вони поділяються на власне коефіцієнти подібності та міри відстані (Миркин, Розенберг, 1993).

Індекси подібності відтворюють різні співвідношення кількості спільних ознак до їх сумісної кількості. Найчастіше використовують коефіцієнт Жаккара: К= NA+B (NA+NBNA+B), де: NA+B – кількість спільних видів в порівнюємих біотопах чи місцях А та В; NA та NB – кількість видів в окрему біотопі чи місці.

Також доволі популярним при оцінці видового різноманіття певних територій є коефіцієнт С`єренса: , де: NA+B – кількість спільних видів в порівнюємих біотопах чи місцях А та В; NA та NB – кількість видів в окрему біотопі чи місці. Для кількісних показників зазначений показник носить назву коефіцієнта Чекановського І. (Миркин, Розенберг, 1993).

Міри відстані іноді називають індексами відмінності, серед яких зоологи використовують відстань Евкліда та відстань Махаланобіса. Їх дуже зручно використовувати при порівнянні видового різноманіття певних територій або біотопів між собою за допомогою кластерного аналізу. При цьому кластеризацію матриць подібності виконують зваженим парногруповим методом (Sneath, Sokal, 1973) або за допомогою інших методів.

Динаміка просторової структури популяції. При вивченні популяцій великих, добре помітних ссавців, використовувється метод “найближчого сусіди” (Одум, 1975), який виражають у мірах довжини (м, км) між найближчими особинами чи парцелярними угрупованнями. Наприклад, в 1963-1979 рр. під час формування угруповань козулі в степовій зоні відстань між її осередками становила 44,6±3,42 км (limit = 19,0–96,3 км), а за високої чисельності в 1978-1992 рр. вона скоротилася до 8,0±0,51 км (limit = 3,1–14,8 км). Натомість, на початку ХХІ ст. цей показник зріс до 12,6±1,65 (limit = 5,2–39,1 км), що опосередковано свідчить про значне скорочення чисельності та негативну тенденцію в популяції (Волох, 2004).

3. Розселення тварин.

Метод Релея. Іноді при характеристиці популяцій та при проведенні інвентеризаційних робіт виникає необідність з`ясування причин появи певних видів та місць їх вірогідного старту при розселенні. Численні роботи показують, що розселення тварин відбувається в усіх напрямках, але окремі з них видаються більш ефективними, При дослідженні цього питання деякі зоологи використовували виміри кутів між двома найближчими міграційними напрямками різних особин, а для перевірки їх випадковості використовували критерій Релея [Durand, Greenwood, 1958], який полягає у встановленні домінуючих міграційних напрямків математичним шляхом. Якщо A1, A2, A3, An – кути і вірогідність того, що напрямок міграції випадковий (менше

5 %), коли: (W2 + V2)/ n > 3. W = sin A1 + sin A2 + sin A3 + sin An;

V = cos A1 + cos A2 + cos A3 + cos An. При n < 6 цей критерій вже не придатний і варто користуватися іншими більш точними методами [Коли, 1979].

Швидкість з якою тварини розширюють ареал звичайно виражають як середню величину розселення за одиницю часу, але оскільки потенційно, при відсутності реальних перепон, тварини можуть рівномірно мігрувати в будь-якому напрямку, то її логічно розраховувати як: . Тобто у такий спосіб можна знайти радіус кола, центр якого перемістився на n - відстань за період досліджень. За наявності даних, що збиралися певний час, інтенсивність розселення тварин можна виразити через радіальні еквіваленти. Останні вираховуються як радіуси кіл, що охоплювали площу території, освоєної тваринами за певний термін.

Наприклад, при дослідженні просування лося у Приазов`є було встановлено, що воно мало домінуючий напрямок з північного сходу на південний захід під кутом 204,3±6,4° (рис. 2). Це цілком відповідає загальному

Рис. 2. Панівні напрямки міграції лося на південній межі ареалу в Приазов`ї (%) у 1969/79 рр.

Описание: Al_mig

напрямку міграції звірів з лісів, розташованих у заплаві Сіверського Дінця у межах Харківської і Донецької областей.

ЛІТЕРАТУРА

1.  Бибиков Д. И. Сурки. – Москва: Агропромиздат, 1989. – 256 с.

2.  Бондаренко В. Д., Делеган І. В., Соловій І. П., Рудишин М. П. Облік диких тварин. – Львів: Вид-во Львівського лісотех. ін-ту, 1989. – 66 с.

3.  Бушуев С. Г., Савусин В. П., Михалев Ю. А. Наблюдения за дельфинами в северо-западной части Черного моря // Морськi ссавцi у водах Украiни: Дослiдження та збереження дельфiнiв Черного і Азовського морiв. – Киiв. – 2001. – Вип. 1. – С. 12-13.

4.  Волох А. М. О бедственном положении морской свиньи в Азовском море // Редкие виды млек. России и сопред. тер-й: Тезисы докладов. междунар. совещания. – Москва. – 1997. – С. 21.

5.  Волох А. М. Великі ссавці Південної України у ХХ ст. (динаміка ареалів, чисельності, охорона та управління). Автореф. дис…докт. біол. наук: 03.00.08/ Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України. – Киiв, 2004. – 35 C.

6.  Загороднюк I. В. Польовий визначник дрібних ссавців України // Праці теріол. школи. – Киiв: Вид-во Ін-та зоології НАН України. – 2002. – Вип. 5. – 60 с.

7.  Емельянов И. Г. Разнообразие и его роль в функциональной устойчивости и эволюции экосистем. – Киiв: ИПЦ Междунар. Соломон. ун-та, 1999. – 166 с.

8.  Коли Г. Анализ популяций позвоночных. – Москва: Мир, 1979. – 364 с.

9.  Кузякин В. А. Охотничья таксация. – Москва: Лесн-пром-ть, 1979. – 199 с.

10.  Кучерук В. В. Новое в методике количественного учета вредных грызунов и землероек // Организация и методы учета птиц и вред. грызунов. – Москва. – 1963. – С. 159-183.

11.  Майр Э. Принципы зоологической систематики. – Москва: Мир, 1971. – 454 с.

12.  Миркин Б. М., Розенберг Г. С Толковый словарь современной фитоценологии. – Москва: Наука, 1983. – 134 с.

13.  Михалев Ю. А., Савусин В. П. Численность дельфинов в Черном море по материалам съемки 1976 г. // Охрана природы и рациональное использование природных ресурсов юга Украины: Тез. док. науч. конфер. – Симферополь, 1977. – С. 52.

14.  Михальов Ю. О. Китоподібні Південної півкулі: біологія і перспективи відновлення популяцій. – Дис…докт. біол. наук: 03.00.08/ Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України. – Киiв, 2005. – 387 с.

15.  Новиков Г. А. Полевые исследования по экологии наземных позвоночных: Изд. 2-е. – Москва: Советская наука, 1953. – 502 с.

16.  Одум Ю. Основы экологии. – Москва: Мир, 1975. – 740 с.

17.  Песенко Ю. А. Принципы и методы количественного анализа в фаунистических исследованиях. – Москва: Наука, 1982. – С.50-52.

18.  Россолимо О. Л., Павлинов И. Я. К методике сравнительного изучения географической изменчивости млекопитающих. Корреляционный анализ сходства географической изменчивости признаков и видов // Зоол. журн. – 1977. – Т. 56. – Вып. 3. – С. 450-457.

19.  Смирнов В. С. Оценка численности животных при окладном способе учёта // Бюлл. МОИП. Отд. биол. – М. – 1970. – Т. 65. – № 6. – С. 17-26.

20.  Формозов А. Н. Формула для количественного учёта млекопитающих по следам // Зоол. журн. –1932. – 11. – Вып. 2. – С. 65 – 66.

21.  Червона книга України. (Тваринний світ). Під ред. Щербака М. М. – Київ: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1994. – 458 с.

22.  Durand D., Greenwood J. A. Modifications of the Rayleigh test for uniformity in analysis of two-dimensional orientation data // J. Geol. — 1958. — Vol. 66. — P. 229–238.

23.  Sneath P. H. A., Sokal R. R. Numerical taxonomy. San Francisco: W. H. Freeman and Co., 1973. – 370 p.

 

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить