Біорізноманіття природних комплексів та ландшафтів
  • Регистрация
1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 (0 Голоса)

Іхтіологічні дослідження.

Демченко В. О.

1. Основні методичні підходи.

В іхтіологічній літературі існує велика кількість іхтіологічних методів досліджень. Більшість з них громіздкі, вимагають значних матеріальних і фізичних витрат, спеціальних плавзасобів і тоді проведення досліджень з їх використанням найчастіше неможливо. Особливо ця проблема гостро відчувається в досліджені малих внутрішніх водойм.

Основою для іхтіологічних досліджень є здійснення вибірки стандартними знаряддями лову. Історично для одержання первинного фактичного матеріалу фахівці іхтіологи використовували досить різноманітні знаряддя лову - невода, волок, зяброві сітки, пастки й ін. Цей факт не давав/не дає можливості зрівняти між собою вибірки, отримані різними фахівцями навіть при використанні однакових за типом знарядь лову, тому що їх характеристики (вічко, ширина, висота, конструкція, тип нитки) значно варіюють.

Враховуючи це ми пропонуємо уніфікувати методи збору первинного іхтіологічного матеріалу та чітко конкретизувати показники, що повинні реєструватися фахівцями іхтіологами.

Для здійснення вибірки, ми рекомендуємо використовувати зяброві сітки й мальковий волок. Ці знаряддя лову мобільні, можуть використовуватися невеликою польовою групою з 2-3 чоловік, з використанням веслового маломірного човна. Відомо, що зяброві сітки мають високі показники селективності, тому, щоб уникнути даних помилок, ми рекомендуємо використовувати зяброві сітки із широким діапазоном вічка.

Основними завданнями дослідження іхтіофауни для здійснення інвентаризації та оцінки сучасного стану іхтіофауни повні стати:

вивчення видового складу й особливості їхнього розподілу по акваторіях регіону досліджень;

з'ясування відносної чисельності й біомаси популяцій риб в окремих водоймах або відособлених акваторіях (затоках);

аналіз внутрішньовидової структури популяцій, які мають ресурсне й/або біологічне значення в гідроекосистемах регіону.

2. Здійснення вибірки

Зяброві сітки. Зяброві сітки мають значну селективність в об'єктах лову. У зв'язку із цим необхідно використовувати набір сіток з компонуванням в ставки по 3 сітки з вічком у діапазоні 18-36 мм, 40 - 70 мм, 90-120 мм. Використання сіток останнього діапазону в Азовському морі й Каховському водосховищі обмежується їх конструкцією (кількістю вічок по висоті) згідно існуючих правил рибальства.

Такий набір сіток дасть можливість обловити всі вікові групи риб, за винятком молоді та дрібних представників іхтіофауни, і дозволить об'єктивно оцінити їхню структуру популяцій. Для організації робіт слід використовувати ліскові поріжні сітки з висотою 1,5 м і довжиною 50 м. У випадку неможливості використовувати таку довжину сіток можливо їх зменшення, з обов'язковою вказівкою довжини сітки в бланку улову. Уніфікованість довжини, висоти, вічка, типу матеріалу та конструкції зябрових сіток дозволить зрівняти улови в різних акваторіях прибережної зони.

Постановка сіток здійснюється у вечірній час, а їхнє перебирання ранком наступного дня через 12 годин стояння. У випадку неможливості проводити перебирання сіток щодня й у зазначені інтервали, необхідно вказати час постановки й час перебирання даних знарядь лову. На стаціонарних пунктах частота аналізу уловів із зябрових сіток повинна становити 2 рази на тиждень. Постановку сіток на одній станції необхідно здійснювати одноманітно - ставити в чітко визначеному місці, на одній глибині, під одним кутом до берега. У ріках сітки ставлять паралельно до берега, у затоках перпендикулярно до берега.

Мальковий волок. Дане знаряддя лову дозволяє обловити дрібних представників іхтіофауни й молодь великих риб. Для цього використовують стандартний мальковий волок вічком 6.5 мм, довжиною 6 м. Облов роблять проти течії з середньою швидкістю. Після лову необхідно вказати довжину й ширину замету з метою визначення площ, що була обловлена. На стаціонарному пункті лов мальковим волоком необхідно робити 1 раз на тиждень у чітко встановленому порядку й місці.

3. Аналіз

Аналіз отриманого матеріалу, за наявністю можливості, проводиться безпосередньо після перебирання зябрових сіток або проведення малькового облову. Робота зі свіжою рибою, у відмінності від фіксованої формаліном, спрощує аналіз улову й дозволяє більш точно визначити вагові й розмірні характеристики особин. До того ж, у більшості риб після фіксації неможливо визначити вік у зв'язку з помутнінням отолітів і кісток. Результати аналізу заносять у спеціальний іхтіологічний бланк, у якому вказують інформацію про місце лову, погодні характеристики, структуру улову й розмірно-вагові показники особин (Додаток 1).

3.1.  Видове визначення й систематика

При описі іхтіологічної картини у водоймах і акваторіях регіону варто використовувати систематику риб згідно світової бази даних www. fishbase. org. При описі видового складу необхідно обов’язково використовувати латинські назви риб, що дозволить уникнути плутанини й незручностей при роботі з матеріалами різних фахівців (Додаток 2). Видову приналежність риб необхідно визначати за допомогою визначників (Световидов, 1964; Дирипаско, 2001, Маркевич, 1954; і ін.). У випадку неможливості визначення виду або сумнівів у визначенні того або іншого екземпляра, його фіксують і передають фахівцям з конкретної групи, що дозволить уникнути неточностей у видових списках.

3.2.  Структура улову

Визначення структури улову здійснюється шляхом підрахунку кількості особин і загальної маси одного виду. У випадку наявності великого улову (велика чисельність та вага) необхідно здійснити репрезентативну вибірку, яка досягається відбором частини улову тарованою ємністю. Після чого здійснюється аналіз вибірки та перерахунок на загальний улов. Визначати структуру улову необхідно при кожному використанні знаряддя лову, навіть якщо не буде проводитися подальша обробка риби для з'ясування структури популяцій.

3.3.  Структура популяції

Аналіз структури популяцій ресурсних і/або біологічно значимих видів здійснюється на підставі розмірно-вагових, вікових і статевих характеристик. Мінімальна вибірка для внутрішньопопуляційних досліджень становить 30 особин (Лакин, 1980).

Розмірно-вагова структура вивчається шляхом зняття розмірних і вагових показників. Обов’язковим для аналізу є зняття наступних довжин:

1)  абсолютна довжина - ТL (від кінця рила до середини вертикалі кінця найбільш довгого променя хвостового стебла);

2)  довжина тіла без хвостового плавця * – SL (від кінця рила до початку середніх променів хвостового плавця);

3)  Довжина за Смітом (від кінця рила до кінця середніх променів хвостового плавця). Визначається лише для Анчоусових (анчоус) та Оселедцевих (тюлька, пузанок, оселедець).

Зняття розмірних показників здійснюється на мірній дошці з точністю до 1 см для риб з абсолютною довжиною понад 1 м і з точністю до 0,1 см для риб з абсолютною довжиною менше 1 м. Зважування риби роблять на терезах, перед чим рибу ретельно очищають від супутнього сміття, щоб уникнути неточностей. Великі екземпляри вагою понад 1000 г зважують із точністю до 10 г, середніх риб з вагою від 100 до 1000 г зважують з точністю до 1 г, дрібні особини і молодь вагою менше 100 г. зважують з точністю до 0.1 г. Результати зняття довжин та зважувань записують у бланк іхтіологічного аналізу

(Додаток 1).

Вікова структура є важливим компонентом іхтіологічних досліджень. Залежно від виду вік визначають за отолітами, кістками, лускою, спилами променів, використовуючи при цьому розроблені методики (Чугунова, 1956, Правдин, 1966). Для Коропових, Оселедцевих, Щукових відбирають луску. Для Бичкових, Камбалових, та йоржа - отоліти. Для Кефалевих, Окуневих – спили лучів. Проби на вік необхідно брати під час проведення біологічного аналізу, упаковуючи об'єкти для вивчення в спеціальні лускові книжки. Це пов'язано з тим, що у фіксуючій рідині, наприклад, отоліти мутніють, що призводить до неможливості визначення віку. У лабораторії матеріали на вік переглядають під бінокуляром, при необхідності проводять попередню обробку (шліфування, вимочування, фарбування й ін.).

Статева структура має важливе значення при вивченні строків і масштабів нересту. Залежно від відсоткового співвідношення самок і самців, наприклад, можна судити про те, у якій стадії нересту перебуває популяція виду в тій або іншій водоймі. Стать особин визначають шляхом розтину. Молоді особини, у яких визначення статі неможливо, відзначають як статевонезрілі (juvenalis). Обов'язковою умовою при роботі з статевою структурою є визначення стадії зрілості особин за шестибальною шкалою. Найбільш прийнятною для використання в польових роботах є наступна шкала:

I стадія Ювенільна. Молоді, статевонезрілі особини;

II стадія – Підготовки. Статеві залози малого розміру у вигляді двох тонких тяжів;

III стадіяДозрівання. Ікра помітна простим оком, спостерігається збільшення ваги статевих залоз, молочко із прозорого стає блідо-рожевими;

 

* Для Азовського басейну згідно рішень україно-російської іхтіологічної комісії для судака довжина SL визначаються від кінця рила до кінця хребта.

IV стадіяЗрілість. Ікра й молоки дозрівають, досягають максимальної ваги, але при легкому натисненні статеві продукти ще не витікають;

V стадіяРозмноження. Статеві продукти витікають при легкому натискуванні на черево, вага статевих продуктів від початку ікрометання до його кінця швидко зменшується;

VI-ІІ стадія Вибій. Статеві продукти витекли, статевий отвір припухлий (червонуватого кольору). Статеві залози у вигляді порожніх мішків, звичайно в самок з поодинокими залишковими ікринками, у самців із залишками сперми.

Для порціонно нерестуючих риб стадію зрілості визначають за тією стадією, що чітко визначається та знаходиться в задній частині яєчника.

3.4.  Фіксація

Рибу, отриману в результаті проведених ловів, поміщають в 4% розчин формаліну (1 частина 40% розчину формаліну й 9 частин води) (Маркевич, Короткий, 1954). Для фіксації бажано використовувати свіжу рибу. Улови малькового волоку можна фіксувати в одну ємність, а риб із зябрових сіток вибірково для подальшого більш глибокого аналізу в лабораторії. У великих екземплярів риб роблять невеликий надріз у черевній порожнині для більш кращої фіксації внутрішніх органів. Фіксовані екземпляри етикетують, де вказують дату лову, знаряддя лову, місце лову, прізвище дослідника. Перед обробкою фіксовану рибу необхідно витримати 20-30 хвилин у воді. Колекціонування фіксованих іхтіологічних зборів може проводитися безпосередньо в наукових установах з метою формування власних колекцій або зібраних матеріалів, також можуть передаватися в національні зоологічні музеї.

4. Форми проведення досліджень

Проведення іхтіологічних робіт досить трудомісткий і складний процес. Крім спеціального устаткування, знарядь лову та плавзасобів необхідно також мати дозвіл на вилучення водних живих ресурсів, який необхідно оформити задовго до початку польового сезону.

Збір матеріалу варто робити як під час польових досліджень, так і на стаціонарних пунктах.

Стаціонарні дослідження дозволяють докладно простежити динаміку видового складу, відносну чисельність, зміну структури популяцій. Бажано стаціонарні пункти досліджень розміщати в місцях масових міграцій риб - гирла річок, канали, лимани. Також для при вибору стаціонарних пунктів досліджень слід врахувати існуючу систему розташування стаціонарних пунктів досліджень, що використовуються науковими рибогосподарськими установами. Систематичність проведення ловів на стаціонарах повинна становити 2 рази на тиждень.

Під час експедиційних робіт збір матеріалу здійснюється на підставі встановлених (стандартних) сіток станцій. При виборі даних пунктів досліджень також слід врахувати наявні стандартні точки відбору проб які розроблені іншими науковими установами. Як приклад, наведемо стандартну сітку станцій для Молочного лиману. Експедиційні виїзди слід організовувати щосезону в квітні-травні, липні і жовтні.

Організовуючи таким чином іхтіологічні дослідження, результати стаціонарних і експедиційних робіт будуть доповнювати один одного й дозволяють виконати поставлені завдання.

Комплексні іхтіологічні дослідження.

Основні методичні підходи та рівні проведення досліджень.

Іхтіофауна, як вища ланка трофічних ланцюгів водойм, є однією з важливих складових частин біоти водних екосистем. Враховуючи динаміку гідроекосистемних показників, що спричинені впливом різноманітних чинників як природного, так і антропогенного характеру стан іхтіофауни піддається значним змінам. Вивчення видового складу, чисельності, розподілу та динаміки популяційних характеристик риб в різних гідроекосистемах дає змогу з’ясувати особливості формування іхтіоценозів з метою передбачення їх майбутнього стану та розвитку. Відповідно до цього дослідження іхтіофауни повинно здійснюватися на наступних рівнях.

Якісний рівень. З’ясування динаміки видового складу та показників біологічного різноманіття.

Кількісний рівень. Вивчення сезонних, річних змін чисельності, особливості розподілу та статусу видів в конкретних акваторіях чи водоймах.

Екосистемний рівень. Дослідження закономірностей динаміки продуктивності іхтіоценозів, враховуючи взаємозв’язок з іншими компонентами гідроекосистем.

Дані рівні досліджень можуть впроваджуватися окремо в залежності від наявних можливостей та поставлених задач. Так можуть бути проведені лише дослідження біорізноманіття іхтіофауни без кількісних та екосистемних показників або може бути реалізований лише якісний і кількісний рівень досліджень. Впровадження екосистемного рівня може базуватися лише у разі виконання попередніх.

Комплексні методи досліджень в основі мають фактичну інформацію зібрану за допомогою методики з інвентаризації та оцінки сучасного стану біорізноманіття риб. Аналіз даного матеріалу дає можливість з`ясувати основні показники стану іхтіофауни досліджуваних водойм.

Основні діагностичні показники стану іхтіофауни.

Структура іхтіоценозу.

Наявність того чи іншого виду в екосистемі, або групи видів з подібною біологією чи природоохоронним статусом дає можливість визначити можливий статус водойми в збереженні іхтіофауни регіону.

Структуру іхтіоценозу ми пропонуємо визначати за наступними напрямками:

-  Види, що знаходяться під охороною (Червона книга, Міжнародні конвенції);

-  Прохідні, прісноводні, морські види;

-  Види, що розмножуються, нагулюються чи зимують у водоймі;

-  Види які мають ресурсне значення;

Показник частоти зустрічей виду.

Даний показник дає можливість визначити частоту реєстрації виду в різних акваторіях водойми та в різних знаряддях лову. Розраховується доля станцій на яких був відмічений конкретний вид або доля уловів одного знаряддя лову за період часу (місяць, сезон, рік) в якому реєструвався конкретний вид. Показник частоти зустрічей дає можливість говорити про ареал виду та розповсюдження виду в водоймі в різні часові проміжки.

Показники чисельності та біомаси виду в уловах

Даний показник є відносним, так як вказує на чисельність та біомасу виду в конкретному знарядді лову. В залежності від знаряддя лову може бути визначений улов на сітку, на улов малькового волока, неводу і т. і.. Важливими показниками є можливість порівняння уловів між собою, що досягається уніфікацією знарядь лову, термінів лову та методів лову. Дані показники дають можливість говорити про домінування виду в конкретному знарядді лову.

Показники об’ємів промислового вилову.

Промислові улови є відносним показником чисельності промислових видів риб. Спираючись на результати промислу за кілька років можна дослідити тенденції в розвитку водойми. Аналіз та накопичення даних про промислові улови повинен здійснюватися за даними офіційної статистики, яка доступна в структурах Департаменту рибного господарства України.

Показник рибопродуктивності

Рибопродуктивність є важливим екосистемним показником. Дає можливість оцінити сумарну біомасу риб на одиницю площі за певний проміжок часу. Як правило продуктивність виражають у кг/га. В більшості відкритих водоймах даний показник протягом року може значно змінюватися в зв’язку з міграцією риб. Окрім того його визначення потребує значних часових і матеріальних затрат але є досить важливим в розумінні процесів, що відбуваються в гідроекосистемі.

Література

1.  Маркевич О. П., Короткий І. І. Визначник прісноводних риб УРСР. - К.: Радянська школа, 1954. -208 с.

2.  Световидов А. Н. Рыбы Черного моря. - М.-Л.: Наука, 1964. - 551 с.

3.  Дирипаско О. А., Изергин Л. В., Яновский Э. Г., Демяненко К. В. Определитель рыб Азовского моря. - Бердянск: Приазовский рабочий, 2001. - 107 с.

4.  Лакин Г. Ф. Биометрия. – М.: Наука, 1980.- 294 с.

5.  Чугунова Н. И. Руководство по изучению возраста и роста рыб. - М.: Изд-во АН СССР, 1959. - 164 с.

6.  Правдин И. Ф. Руководство по изучению рыб. - М.: Пищевая промышленность, 1969.- 374 с.

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить